Телепул: два боки однієї «картинки»

Обидві інституції стали на захист інтересів позивачів. Печерський районний суд Києва заборонив УАФ і УПЛ, по-перше, перешкоджати трансляції домашніх матчів «Динамо», «Зорі», «Дніпра-1», «Металіста» та «Руху» на ютуб-платформах; по-друге – застосовувати будь-які грошові та спортивні санкції до тих колективів, які збираються транслювати свої домашні матчі самостійно.

Зі свого боку, Комітет ВР з питань молоді і спорту вніс на розгляд народних обранців пропозиції щодо певних змін до Закону України «Про фізичну культуру і спорт».

«Законопроектом, пропонується, зокрема:

• визначити поняття «організатор спортивних змагань»;
• уточнити поняття «спортивні заходи» та «спортивне змагання»;
• визначити, що спортивний клуб, який в межах спортивних змагань проводить спортивний захід та здійснює організаційне, фінансове та інше забезпечення його підготовки і проведення вважається організатором спортивного заходу;
• передбачити, що організатори спортивних заходів, які проводяться в межах спортивних змагань, можуть на добровільних засадах передавати організаторам змагань права, визначені в частині восьмій статті 45 Закону України «Про фізичну культуру і спорт», шляхом укладення договору на умовах, погоджених між організатором спортивних заходів та організатором змагань», – ідеться в поданні, ухваленому на засіданні Комітету в останній день літа.

Таким чином фактично підтверджується право клубів самостійно вирішувати – кому й на яких умовах віддавати телевізійну картинку з домашніх поєдинків. А також – право пересічного вболівальника десь у віддаленому селі чи на фронті бачити безкоштовно матчі улюблених команд, отримуючи можливість хоч якось відволіктися від жахів війни.

Зрозумілий і логічний вердикт став підсумком протистояння не лише двох ідеологій. З боку УАФ і УПЛ (особливо – першої) ми не вперше спостерігали спроби ламати «відмовників» через коліно, шляхом погроз і ультиматумів. Склалося небезпідставне враження, що пропозиція «Сетанти» нашим футбольним керманичам була цікава лише з тих позицій, що і Асоціація, і Ліга отримували свої комісійні. Інтереси клубів відійшли на далекий задній план.

Ґрунт для узаконення телевізійного ярма під вивіскою єдиного пулу готувався давно. Про це, зокрема, розповів виконавчий директор СК «Дніпро-1» Андрій Русол, звернувши увагу на один із наріжних документів проведення змагань під егідою УПЛ.

«У 2018 році в регламенті указ по телепулу звучав так – клуби можуть передавати свої права транслятору або мовнику. Потім через рік чи два регламент змінили та сказали, що клуби вже зобов'язані передавати свої права. У 2022 році знову змінили в регламенті санкції, якщо клуби не будуть добровільно передавати свої права», – зазначив Андрій Анатолійович.

Після перших трансляційних конфліктів поточного сезону «порушникам» стали погрожувати санкціями – грошовими штрафами та зняттям очок. На якій підставі? Чи є в УПЛ документи, які зобов’язували б клуби співробітничати виключно з «Сетантою»?

А ось довготривалі контракти декількох колективів із іншими медіа-групами – є. Гадаю, коли б «Сетанта» (а, скоріше, навіть УАФ і УПЛ) поводилися в цій ситуації гнучкіше, справа, можливо, й до суду не дійшла б. Але філія ірландського мовника показала свою неповороткість іще з показом єврокубкового поєдинку київського «Динамо» проти «Фенербахче», коли мільйонна аудиторія вболівальників узагалі була позбавлена можливості подивитися гру.

Щодо ж «ефективності» управління від УАФ і УПЛ – то надто стара й добре вивчена історія. Чиновникам наявно продемонстрували, що значить оперативно та продуктивно діяти в правовому полі, спираючись на досвід цивілізованого світу.

У тому-таки УЄФА свого часу працювали над зібранням до єдиного пулу телевізійних прав клубів-учасників континентальних кубків, а також національних федерацій. Упродовж кількох років представники Європейського футбольного союзу роз’яснювали керівникам на місцях переваги такого об’єднання. Підкріплюючи слова реальними цифрами грошових надходжень. Діалог був виключно демократичним, а входження до пулу – добровільним.

Аналогічним чином відбувалися зміни в окремих країнах, де, скажімо, клуби на кшталт «Реалу» чи «Барселони» ніколи не дозволяли заганяти себе в кабалу, але залюбки розглядали вигідні для себе контрактні умови – за рахунок інтелектуальної власності збагачуючи когось у другу чергу, але спершу – себе.

У нас наразі – трохи інші реалії. Намагання заробити на спортивних трансляціях у час, коли країна працює перш за все на оборону, а більшість громадян витрачають кошти лише на життєво необхідне, сприймається принаймні дивно. Й навпаки – прагнення зробити показ матчів доступним для якомога ширшої аудиторії є ознакою не лише тверезого мислення, а й патріотизму.