Бескоровайний: «Забарний – дуже сміливий і завжди контролює емоції»

– Уже прийшло таке розуміння того, що ти гравець «Полісся»?
– Знаєте, ще трошки відчуваю себе некомфортно, але, я думаю, з часом все буде нормально.

– Тобі вдалося відпочити за час відпустки, якою вона у тебе була по терміну, чим займався?
– Головне, що я побував з родиною у себе в місті в Кривому Розі, тому все добре. Я насолодився відпусткою.

– Як тебе в Кривому Розі проводжали до «Полісся»? Можливо, Вернидуб якусь настанову дав, щось порекомендував?
– Всі віднеслися добре. Сказали, що бажають мені тільки вдачі, хочуть, щоб я розвивався та рухався далі, тому все добре. Проводжали дуже тепло, ні в кого немає образ, що я змінюю рідний клуб на щось інше. Всі розуміють, що я ще молодий гравець, а в «Поліссі» будується якісний проєкт, який дає змогу розвиватися, а я хочу розвиватися.

– Чому ти обрав цей варіант? Чим тобі сподобався проєкт «Полісся»?
– Можу сказати коротко – це розвиток. Я бачу, що клуб недавно тільки створився, але вже робить крок. Я думаю, що розвиток тут стоїть на першому плані.

– Коли ти ще перебував у «Кривбасі», як зі сторони сприймалося «Полісся»? Ти ж стежив, чув про них, якими були враження?
– Коли почався сезон і «Полісся» вже було у Вищій Лізі, хоча ще навіть в Першій Лізі всі розуміли, що прийшла амбітна команда, яка хоче здобувати перемоги. Навіть по першому колу ми могли побачити, що «Полісся» давало дуже гарні результати.

Трошки там щось не вдавалося вже у другому колі, але команда здобула 5-те місце, що дає їй змогу грати в Лізі Конференцій. Я думаю, для першого сезону це дуже гарний результат. Вважаю, що «Полісся» буде рухатися тільки вперед і буде ставити перед собою тільки амбіційні цілі. Мені здається, що чемпіонство теж можливе. Зараз чемпіонат рівніший, і з кожним ми можемо грати. Думаю, «Полісся» буде ставити перед собою ціль – зайняти тільки 1-ше місце.

– Якими тобі згадуються поєдинки проти «Полісся?
– Останню гру дуже пам'ятаю, тому що грали під сирену 2 дні. Але якщо брати, наприклад, матч в першому колі, то ми розуміли, що приїхали грати з якісною командою і було дуже важко. Ми забили першими, але в моїй пам’яті в першому таймі саме «Полісся» було гостріше, бо в них було більше моментів. Але вже в другому таймі гра була більше рівною, тому підсумковий результат 1:1 був закономірним.

– Ти вперше потрапив до тренувального центру «Полісся», поділися враженнями: як тобі, що найбільше сподобалося, що найбільше впало у вічі?
– Я хотів би подякувати президенту, який створює ці умови для гравців – це дуже круто. Навіть зараз ми розуміємо, що в нашій країні важкі часи. Те що це будується – ну це круто, можливо, я ще не все побачив, але я вже дуже задоволений тим, що встиг подивитися.

– Опиши знайомство з головним тренером, яким він тоді видався? Можливо, була індивідуальна бесіда, що ключового він сказав?
– Індивідуальної бесіди ще не було. Я думаю, що це буде з процесом, будуть якісь підказки, тому що ми розвиваємося. Я думаю, що він бачить гру трошки по-іншому, він точно буде давати настанови. Я побачив у тренері, що він фанат своєї справи, якщо ми будемо прислухатися до нього, то, я думаю, що все вийде.

– Який футбол він хоче бачити у виконанні своєї команди?
– Мені здається, він хоче бачити атакувальний, агресивний футбол зі швидкими переходами, при цьому треба, щоб він був розумним. Інколи ми розуміємо, що гра може не складатися, тому ми повинні бути розумними та збалансованими і тоді в нас все буде виходити.

– З командними цілями ми розібралися: чим вище, тим краще. Чи ставиш ти на сезон для себе якісь персональні, особисті цілі?
– Звісно, я ставлю перед собою цілі. Але спершу є командні цілі, для мене команда – це найперше. Командні результати – це найголовніше. Я хочу здобувати в кожному матчі перемоги, але якщо про індивідуальні цілі, то я хочу показувати якісний футбол та прагнути до найвищого розвитку. Я думаю, для мене розвиток – це боротися за місце в збірній, а також, щоб ми з «Поліссям» дуже гарно виступали в Лізі Конференцій.

– Нині це найсильніший Данило Бескоровайний у своїй футбольній кар'єрі?
– Я думаю, ментально та фізично – так. Ментально, тому що я вже виріс, мені 25 років і я в вже збалансований гравець, а фізично –  почуваю себе набагато краще, ніж раніше, тому що набрав трошки м’язової маси. Знаєте, ти вдосконалюєшся з часом, тому зараз, думаю, що я в найкращому стані.

– Ти найкраще розкрився в «Кривбасі», чи все-таки виділиш закордонний період?
– Думаю, що найкращим був закордонний період.

– Де саме?
–  В словацькому футбольному клубі «ДАК 1904». Я думаю, я тоді дуже гарно виступав і саме там вперше мав гарні пропозиції продовження своєї кар'єри, але здоров'я трошки завадило мені. Я тоді отримав важку травму, тому дещо не вийшло. Потім вже були інші клуби і я опинився в «Кривбасі». Думаю, в Кривому Розі я теж показав дуже гарний рівень, але в мене ще все попереду.

–  Писали, що ти міг перейти до «Селтіка» та «Лаціо», це правда?
– «Лаціо» було запропоновано після Чемпіонату Світу. Навіть ця людина приїжджала до Львова, ми зустрічалися, спілкувалися, я вже бачив контракт навіть, але щось навіть не вийшло. Якщо ми говоримо про «Селтік», то вже були куплені квитки на літак, але щось теж не вийшло там. Знаю, що була проблема з агентами – щось не домовились там між собою.

– На той момент дуже шкодував, що не зрослося?
– Ну, звісно. Хотілося перейти до якісної команди. Думаю, я б розкрився трішки краще, напевно. Але, знаєте, це життя і не треба озиратися назад, треба йти тільки вперед.

– Пік популярності був саме після виграного Чемпіонату Світу?
–  Я думаю, що так. Так, це був цей період.

– 15 червня виповнилося рівно 5 років, відколи ваша команда стала чемпіоном світу U20. Що дав твоїй кар'єрі цей титул?
– Та він все дав. Він дав, по-перше, ім'я, бо як би не було, але коли ти Чемпіон Світу, то тобі трошки легше знаходитись та комунікувати в команді. Наприклад, якщо ти чемпіон світу, тобі це дає дуже гарні дивіденди в інституті. Коли навчався, я міг прийти до інституту і з ректором спокійно говорити. Він казав: «Ти для нас, як зірочка, ти даєш для інституту якісь бали». В інституті навіть був портрет мій, так.

– Може досі ще є?
– Можливо, не знаю.

– Розкажи про інститут, що ти закінчував?
– Луцький Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки.

– Спеціальність?
– Реабілітація, а потім тренер. Бакалавр – реабілітація, а магістратура – тренер.

– А що тобі більше подобається тренерство чи реабілітація?
– Найбільше, звісно, тренерство.

– Повертаючись до Чемпіонату Світу, з плином часу, це вже якось інакшесприймається чи от як сприймається той турнір, наскільки тяжко тоді було?
– Знаєте, як гравцю, котрий грав усіма матчі, то коли у тебе є згадки – то це тепло для душі. Навіть люди, коли ти приїхав до України після Чемпіонату Світу з тобою всі фотографувалися. Казали, що дивилися за нами, казали, що в нас класна команда, яка доставляла радість нашим вболівальникам, що в нас є покоління молодих гравців.

А якщо дивитися зараз, то це вже трошки забулося. Дуже шкода. Якщо чесно, то не всі ставили перед нами ціль стати чемпіонами світу. Нам казали, що якщо вийдете з групи, то це вже буде дуже круто, але ми тоді зробили дуже багато, я думаю.

– Як думаєш, вдалося, бо у вас особливо ніхто не вірив чи є інша причина?
– На той час дуже був гарний колектив. Я думаю, що тренер на 100 відсотків зіграв ключову роль тоді, тому що Петраков знав усіх гравців з малечку, відколи він тільки почав працювати з ними. Також він дуже гарний мотиватор.

– Якийсь приклад можеш навести, чому Петраков –  мотиватор?
– Давайте ми подивимось на Супрягу. Він, наприклад, до фіналу не дуже сильно виглядав. В нас Сікан був найкращим бомбардиром, він грав усі матчі зі старту, а на фінал Петраков відчув і поставив Супрягу. І ми виграли 3:1, а Супряга забив 2 голи і відіграв дуже якісний матч. Петраков може знайти дуже гарні слова для того, щоб гравець вийшов і показав свій найкращий рівень.

– Можливо, то не тренер відчув, а саме довіра так спрацювала на Супрягу в позитивному ключі?
– Я думаю, це все в комплексі. І довіра, і також слова, які сказав Петраков Супрязі.

– Я читала історію, в якій говориться, що ти там якось дуже сильно налякав Петракова.
– Не налякав. Це була дуже смішна історія. В Києві в нас була з командою прощальна вечеря, тому що ми розуміли, що в такому колективі ми більше не зустрінемось. Там Петраков розповідав, що коли ми грали проти Америки перший матч, а грали до перерви ми не дуже гарно. Він йшов злий та побачив мене, а я теж кипів. І Петраков до мене сказав: «Бєс, ну що ти робиш?». А потім я так на нього глянув і він сказав, що подумав, що я його зараз вдарю.

– Ти буваєш злим і емоційним?
– Так, я буваю дуже емоційним.

– Найсильніший центрбек в Україні?
– На зараз? Важко сказати тому, що в нас дуже багато гарних таких центрбеків.

– Давай не одного, давай, можливо, три.
– Давайте з України. Не з чемпіонату, а українців – це Забарний.

– Забарний?
– Для мене Забарний. Тому, що він ще молодий, а вже дуже якісний гравець. Знаєте, він дуже сміливий, у нього немає особливих емоцій. Він завжди на одному рівні й для його віку – це ну дуже круто. До того ж він показує гарні результати в «Борнмуті», але, я думаю, що скоро він буде в топ команді.

– Відіграв усі поєдинки за «Борнмут» і його визнали найкращим гравцем?
– Це – круто.

– Що тобі треба, щоб опинитися в національній збірній?
– Я думаю, що мені треба показувати стабільний футбол, тому що навіть якщо ми беремо сезон з «Кривбасом», то десь були моменти нестабільні. Хочеться вже вийти на рівень стабільності та показувати завжди стабільну та якісну гру.

– А від чого ці рівні нестабільності залежать, як тобі здається?
– Не знаю, можливо, вік ще такий, тому що центральні захисники тільки з віком стають досвідченими, бо вчаться на своїх помилках. Я думаю, зі мною в деяких матчах це теж було. Пам’ятаю була помилка, наприклад, в першому матчі проти «Олександрії», тоді ми програли 0:1. Я послизнувся і гол забили через мене. Ось такі моменти роблять свій відбиток

– Ти всі свої помилки, пам'ятаєш?
– Ну стараюсь.

– Якось передивляєшся, аналізуєш матчі?
– Аналізувати треба –  це 100 відсотків, щоб не допускати таких помилок потім. Треба аналізувати, треба нормально дивитися на ці помилки.

– А свої вдалі ігри передивляєшся?
– Все передивляюсь. Я кожен матч передивляюся.

– Найтяжча гра за минулий сезон проти кого була?
– Проти «Руху», коли ми вдома програли 1:3.

– А твоя найкраща гра?
– Що я запам'ятаю на все життя –  це «Шахтар». Коли, якщо чесно, нам гра зовсім не вдавалася в першому таймі, тому що припустилися дитячих помилок. Але ми закінчили гру з рахунком 3:3, ще могли й виграти. Думаю, це була крута історія.

– Ти прийшов в нову команду, кого з «Полісся» знав до цього? Можливо, з кимось грав чи маєш з кимось дружні стосунки?
– Якщо чесно, то нікого не знав раніше, ні з ким не грав. Але всі хлопці нормальні, вже познайомився, я думаю, з процесом ми будемо більше знайомитись одне з одним.

– За що найбільше переживаєш перед стартом нового сезону?
– Думаю, що переживань немає, все добре. Треба час, але не в плані адаптації, а просто щоб звикнути до всього. Як би не було, але в Кривому Розі, я був вдома. Якщо чесно, це була зона комфорту, можна так сказати. Коли ти вдома, ти з родиною, в тебе багато друзів, знайомих і так далі. А зараз ти потрапив в інше середовище. Нове життя, нова сторінка. Тому, я думаю, що просто треба адаптуватися до цього і звикнути.

– А які в тебе очікування від сезону? Яким ти його собі уявляєш?
– Я думаю, що «Полісся» ставить перед собою тільки високі задачі. Я, як і вся команда, буду працювати на це, щоб здобувати результати. Хочу сказати вболівальникам, що я буду віддаватися за футболку «Полісся» на 100 відсотків та хочу радувати їх результатами.