На варті України та футбольних законів

Ці надії підтверджують, зокрема, думки голови столичної Колегії футбольних арбітрів і спостерігачів Олександра Шамича (на фото – ліворуч, разом із арбітрами Максимом Чосом, Володимиром Новохатнім та Іриною Петровою).

Олександр Миколайович – людина багатогранна. Крім основної діяльності, що вже кілька десятиліть пов’язана з футболом, він зажив авторитету в наукових колах, на організаторській ниві, в рамках різного роду громадських і соціальних проектів тощо. А з 24 лютого пан Шамич (як, напевно, більшість українців) став трішечки військовим експертом, тож наша розмова почалася саме з його спостережень і спогадів на тему підступного нападу Росії.

– Із часів служби в радянській армії залишився в пам’яті той факт, що переважну більшість командирських посад обіймали офіцери і сержанти з українським корінням, – розповідає Олександр. – Звісно, в тих збройних силах була своя специфіка. Але вже 30 років українці не підсилювали ту армію, яка перетворилася на орду грабіжників-мародерів, ґвалтівників і садистів. І яка у протистоянні з новим українським військом швидко позбулася статусу «непереможної та легендарної». Резерви в загарбника, як виявилося, зовсім не безкрайні, а щодо мотивації цієї біомаси – годі й казати. Правда – за нами, отже, й перемога неодмінно буде за Україною, за нашим героїчним народом!

– Судячи з усього, в інформаційній війні ми також поки переважаємо ворога.
– Так, більшість кремлівських «меседжів», складається враження, орієнтовані на розумово відсталих... Пригадую, як на початку 2000-х я у складі бригади українських арбітрів прямував до Кишинева на товариський матч національних збірних Молдови та Грузії. Їхали через Придністров’я, де спілкувалися зі старими знайомими. Адекватні, на перший погляд, люди товкмачили нам про якусь загрозу російськомовним, на повному серйозі розповідали, начебто кровожерні румуни, що узурпували владу в Молдові, викидали з вікон немовлят. Десять із лишком років по тому цей міф набув реінкарнації на Донбасі в оповідках про «розп’ятого хлопчика». Й зараз тактика московитів на цьому полі – не змінилася. Зате інтенсивність промивання мізків «за порєбріком» сягнула якогось зашкварного рівня. Суцільна територія зомбі...

– Серед тих, хто протистоїть цій навалі, наскільки знаю, чимало футбольних арбітрів і суддівських спостерігачів.
– Уже, напевно, всім відома фронтова історія Святослава Сироти, котрий наразі заліковує поранення у шпиталі. Боронять країну кияни Дмитро Бабенко, Богдан Сачко, Андрій Федорук, Микола Кузьменко. Двоє останніх – досить перспективні арбітри, яких, не сумніваюся, після перемоги чекає хороше майбутнє у футболі. Дмитро Курцеба, лікар за фахом, цілком міг залишатися в тилу, але попросився на передову, захищав Маріуполь, потрапив у полон. Добровольцями пристали до лав ЗСУ Женя Єремєєв та Ігор Пономаренко з Миколаєва, львів’янин Віктор Кравченко. Ігорю та Віктору – за 50, це представники нашого інспекторського корпусу. В мирний час вони зовсім не справляли враження суперменів, кіборгів, але з початком війни зробили свій вибір, пішли за покликом серця.

Багато колег – у теробороні, як, скажімо, киянин Сергій Старча, кадровий офіцер, учасник АТО. Медики киянин Олексій Гаркуша й одеситка Олександра Даниленко виконують свою шляхетну місію, рятуючи життя співвітчизників. А хто не чув про Іру Петрову з Нової Каховки, яка була серед заспівувачів руху спротиву на окупованій території й також пройшла через жах перебування в полоні орків!

Є ще прізвища, які я просто не можу назвати, бо люди працюють у структурі СБУ. Так, багато хто з колег стоїть на сторожі не лише футбольних законів...

– До цього загону належить і голова Асоціації футболу Києва Ігор Кочетов. Чи вистачає в нього наразі часу продовжувати керувати столичним футболом?
– Для більшості підлеглих Ігор Миколайович став у цей складний час зразком витримки, оптимізму, стійкості та ефективності – як у справах зміцнення обороноздатності країни, так і на громадській посаді. Втім, навички боротися з викликами долі йому завжди були притаманні. Він і зараз, у часи війни, продовжує відстоювати права столичної федерації. Ні для кого не секрет, що Українська асоціація футболу відрізала київську міську асоціацію від фінансування. Попри це, футбольне життя в місті не вщухало ні до, ні після початку війни. Достатньо сказати, що ми тричі провели засідання виконкому. Налагоджений зв'язок із усіма працівниками, тренерами, менеджерами. Робимо все, щоб війна не позначилася на ветеранах київського футболу, їм, як і раніше, йде матеріальна, соціальна та, за необхідністю, психологічна допомога, надаються продовольчі пайки.

Ба більше – рашистська агресія не стала на заваді проведення змагань у Києві. Ми дали можливість гравцям дорослих команд, що залишилися без практики, підтримати змагальний тонус і провели за кошти міської асоціації чудовий турнір на підтримку ЗСУ для колективів столиці та області. Під егідою Колегії арбітрів Києва також відбувся традиційний «Кубок пам’яті й шани». В Києві наразі мешкають багато арбітрів із усієї держави. Крім перебування в групах соцмереж, їм потрібне реальне спілкування, й футбольна зустріч на базі Будівельного університету стала для цього відмінним приводом. Хлопці в більшості своїй постійно підтримують наших воїнів і волонтерів грошима. І – вже чекають поновлення футбольного чемпіонату країни.

– Наскільки, на вашу думку, суддівський загал готовий до обслуговування змагань в умовах воєнного часу?
– Як на мене, головне – мотивація. Скепсису в арбітрів значно менше, ніж бажання працювати. Для них це – свій «фронт», хлопці прагнуть довести, що Україна продовжує боротися з ворогом у тому числі й на спортивних аренах, демонструючи незламність, волю до перемоги та вільного життя.

Щодо особливостей роботи в незвичних умовах... Як би цинічно не звучало це зараз, але значною мірою нам допомогла пандемія ковіду, дії згідно з медичними протоколами. Звісно, карантинні обмеження не йдуть у жодне порівняння з можливістю загрози ракетного удару. Проте, сподіваюся, всі відповідні рекомендації щодо цих реалій будуть виписані чітко та зрозуміло. Якщо від представників арбітражу потрібні якісь консультації, поради – ми завжди готові до співпраці задля збереження українського футболу.