Голкіпер «Оболоні» увійшов в історію УПЛ

Голкіпер «Оболоні» Назарій Федорівський став другим воротарем в історії чемпіонату України, який забив гол з гри.

У компенсований час матчу 7-го туру УПЛ проти «Чорноморця» (1:1) Назарій вирушив до чужого штрафного на подачу кутового. Після навісу наш воротар ударом головою зрівняв рахунок та приніс «пивоварам» нічию (92 хв).

Цей гол став для Федорівського першим у професійній кар’єрі. Він повторив досягнення Євгена Боровика, який забив за «Кривбас» у матчі проти київського «Арсенала» у жовтні 2010 року.

Але для «Оболоні» цей момент особливий ще й тому, що Назарій – справжній вихованець клубу. Він пройшов усі щаблі клубної системи, від дитячо-юнацького футболу до першої команди, і все своє футбольне життя провів в «Оболоні».

Назарій Федорівський розповів про вирішальний кутовий, атмосферу гри, свою помилку та сподівання, що цей момент стане поштовхом для команди.

– Ви стали другим воротарем в історії УПЛ, який забив гол з гри. Євген Боровик був першим. Але зараз питання не про те, перший ви чи другий. Згадайте момент: як ви йшли на цей кутовий, хто вам радив і як вдалося пробити?
– По-перше, дякую команді за віру, дякую вболівальникам за те, що повірили в нашу команду до кінця. Я також у неї вірив. На останньому кутовому я побачив, що додали три хвилини, а вже минуло приблизно півтори. Просто вирішив сконцентруватися на м’ячі, не шукати позицію чи ще щось. Сказав собі: стану на місці, сконцентруюся на м’ячі й знайду свій момент.

– Але на місці ви не стали.
– Так. Я просто йшов за траєкторією м’яча. Розумів приблизно, куди Сергій буде подавати. І, дякувати Богу, вдалося, напевно, реабілітуватися. Тому що після пропущеного м’яча я хотів допомогти команді, але, на жаль, так сталося, що допоміг «Чорноморцю». Слава Богу, що в підсумку все так склалося.

– Що ви відчули після голу?
– Для мене це вперше таке відчуття. Я ніколи в житті не забивав м’ячів. Бувало таке, що йшов на кутовий і добирався до м’яча, але ніколи не міг акцентовано пробити головою. Коли забив – я сам був у прострації. Не розумів, що сталося. Напевно, цей момент запам’ятається назавжди.

– Це справді історичний момент. Але ви згадали про пропущений м’яч.
– Так, я ще раз перепрошую за свою помилку. М’яч був доволі важкий. До того ж у нас було, здається, п’ять чи шість повітряних тривог, постійно збивався темп. Але ми класно контролювали гру і, насправді, могли забивати ще до першої тривоги. Виручив Кінгсли, були й інші моменти. Я вам скажу, що ми володіли ініціативою і повинні були забивати. Якби ми програли 0:1, скоріш за все, я був би дуже засмучений. І команда була б дуже засмучена, тому що «Чорноморець» не так багато створив нам проблем.

– Чи може цей гол стати переломним моментом для «Оболоні»? Зараз буде тривала пауза на матчі збірних, а перемог у чемпіонаті поки немає.
– Я дуже на це сподіваюся. Тому що такі речі трапляються декілька разів за всю історію клубу. Сподіваюся, що цей м’яч буде таким поштовхом для нашої команди і попереду ми зможемо здобувати перемоги.

– Сьогодні був дуже бойовий матч. Багато боротьби, багато карток. У першому таймі здавалося, що «Оболонь» практично не програвала підбирання, більше вигравала боротьбу та контролювала центр поля. Але десь між другою і третьою зонами м’яч губився.
– Так, абсолютно вірно. Ми акцентували на тому, що нам потрібно грати як пружина, постійно один за одним підстраховувати. І, як я вже казав, «Чорноморець» грав порівняно примітивно, тому що ми знали, як вони будуть грати і що робитимуть. Це було не так, як у попередніх іграх, коли ми грали з «Харковом» і так далі. Там суперники дуже агресивно та якісно грали з м’ячем. Тож я впевнений, що ми повинні були здобувати тут очки. Якби цього не сталося, це була б для нас величезна проблема.

– Після цього моменту, коли ви вже думали, що це фінальний шанс, ви пішли на кутовий. Два найкращі моменти «Оболоні», як на мене, мав центральний захисник Віталій Єрмаков. Ви пішли – і, можливо, подумали: «А раптом ще й воротар заб’є». Так і вийшло.
– Була така ситуація, що наш тренер воротарів, враховуючи нашу негативну серію, те, що ми програвали і не забивали протягом тривалого часу – понад 600 хвилин, – сказав: «Давайте ще воротарі почнуть забивати». Він особисто мені це казав. Я, напевно, послухався – і вдалося.