Маркевич: «Готов присоединиться к интересному проекту»

Екс-наставник харківського «Металіста» Мирон Маркевич оцінив старт своєї колишньої команди у весняній стадії чемпіонату, висловив побоювання стосовно майбутнього нашого футболу та розповів про свої плани.

– Мироне Богдановичу, чи Вам сподобався матч «Металіст» – «Говерла» (1:1)?
– Харків’яни впродовж усього поєдинку мали перевагу. Єдине – не змогли її реалізувати в достатню для перемоги кількість забитих голів. Створювали моменти, але на завершальній стадії їм бракувало влучного удару. Для «Металіста» цей матч можна назвати грою невикористаних можливостей.

– Щось змінилося в діях колективу після Вашого відходу?
– Команда грала у свою звичну гру. На жаль, новий тренер «Металіста» не мав ким підсилити атаку: на лаві запасних не було атакувальних півзахисників, не кажучи вже про форвардів. Там здебільшого були захисники.

– Атака – найбільша проблема «Металіста»?
– Принаймні у двобої з «Говерлою» так і було. М’яч харків’яни контро­лювали, але на завершальній стадії були промахи.

– Виникає враження, що в Україні взагалі є серйозні проблеми з нападниками. Вам не здається, що в нас не надто багато форвардів хорошого рівня?
– Справді, це – клопіт… У «Металісті» його вдалося вирішити певною мірою завдяки натуралізації Марко Девіча. А так, потрібно приділяти належну увагу дитячому футболу. Також є проблема кваліфікації дитячих тренерів, їхній рівень низький. Це два дуже важливі питання. Якщо ми їх вирішимо, то з часом матимемо нападників. Зрештою, не тільки у форвардах проблема. У нас також немає воротарів, хоча вітчизняну школу голкіперів колись вважали провідною. Треба починати з дітей та рівня дитячих тренерів. Наставникам потрібно давати хорошу зарплату, відправляти їх на стажування, робити все, щоб вони хотіли працювати. Без цього ми можемо ще років з 10 говорити про кадрові проблеми збірної, а нічого не зміниться.

– На що претендуватиме теперішній «Металіст» у чемпіонаті?
– Нині складно про щось говорити. Зважаючи на те, що «Дніпро», «Динамо» та «Шахтар» зберегли свої склади, ці команди мають кращі шанси зайняти призові місця. Якщо «Металіст» не матиме проблем із травмованими, візьмуться до роботи Дієго Соуза та Родріго Моледо, то в харків’ян будуть шанси поборотися за місце в трійці призерів. А якщо будуть травмовані, футболісти пропускатимуть ігри через жовті картки, то буде дуже-дуже складно.

– Ви справді вважаєте, що через економічно-політичну ситуацію в Україні рівень нашого чемпіонату може опуститися до рівня першості Сербії?
– Усе залежить від розвитку ситуації в країні та від фінансування наших провідних клубів. Якщо лідерам удасться зберегти склади, то рівень і далі буде непоганим. Відтік футболістів, що визначають обличчя «Металіста», «Шахтаря», «Динамо» та «Дніпра», суттєво понизить рівень чемпіонату. Не хотілося б, щоб це сталося. 

– Наскільки реальною є ситуація, коли іноземці почнуть відмовлятися грати за провідні українські клуби?
– Побачимо, що далі буде в державі. Ситуація ж непрогнозована, і ніхто не знає, як розвиватиметься.

– Що нині робите?
– Займаюся своєю дитячою школою у Вин­никах, готуємося провести турнір. Ось і всі мої справи.

– Це правда, що тренуєте любительську команду у Винниках?
– Ні, просто допомагаю головному тренерові порадами. В тренувальний чи ігровий процес не втручаюся. Це просто методична допомога. Там є хороший наставник, з яким команда двічі вигравала чемпіонат області. Футболісти також хороші. Я просто збоку спостерігаю за процесом і принагідно щось можу підказати.

– Після відставки з посади наставника «Металіста» ЗМІ вже сватали Вас у київське «Динамо», а потім – у «Дніпро». Це все чутки, чи диму без вогню не буває?
– Це просто чутки. Зі мною ніхто не розмовляв, жодних переговорів не було. В інтернеті будь-що можуть написати. Так зазвичай буває: щойно тренер звільняється, його починають усюди сватати. Ставлюся до цього спокійно, не звертаю уваги. Для мене тепер головне – відпочинок.

– Маєте бажання в майбутньому очолити якусь команду й пройти такий шлях, як із «Металістом»?
– Однозначно, працюватиму. Головне, щоб було цікаво. А просто так, щоб перебути якийсь час – це не для мене. Готовий долучитися до цікавого проекту. Інакше немає сенсу витрачати свій і чийсь час.

– Це правда, що недавно Вами цікавилися європейські клуби, зок­рема з Німеччини?
– Деякі розмови відбулися, але це все ще дуже сире, щоб про таке говорити.

– Про Вашу тренерську кар’єру відомо майже все. Але небагато осіб знає, яким Ви були футболістом. Розкажіть нам про свою футбольну кар’єру.
– Не роблю з цього таємниці. Футболіст з мене не вдався. Чудово бачив поле, читав гру, але Бог не дав мені швидкості, а без неї гравець – не гравець.

– Диплом тренера Ви здобули у Вищій школі тренерів у Моск­ві, а туди за радянських часів було дуже складно потрапити. Як Вам, нікому не відомому провінційному футболістові, вдалося пробитися у ВШТ?
– За мене замовив слово нині покійний гравець львівських «Карпат» Володимир Булгаков. Якби не він, мене, звичайно, ніхто  не взяв би у ВШТ. Саме своєму товаришеві я багато в чому завдячую тим, чого досягнув на тренерській посаді.

– Хто з відомих людей навчався разом з Вами? Хто читав лекції?
– У нас була дуже хороша група. Навчалися такі відомі футболісти, як Едуард Стрєльцов, Юрій Сєвідов, Віктор Папаєв, Саша Авєр’янов та інші. Лекції читали дуже серйозні фахівці: Бєсков, Качалін, Люкшинов. Усі вони – заслужені тренери Радянського Союзу.