Бойко: «Для мене це один із найцікавіших чемпіонатів України»

Під час міжнародної паузи ФК «Полісся» готується до продовження чемпіонату. Проміжні підсумки після зіграних 14 турів підбиваємо разом із голкіпером «вовків» Денисом Бойком. Про найскладніших суперників, психологію в серії післяматчевих пенальті та про найбільших стиляг у команді Денис розповів в інтерв’ю для клубного YouTube каналу.

– Тренери і футболісти «Полісся» в інтерв'ю вже не один раз казали, що не потрібно заглядати в турнірну таблицю. Але все ж давай в неї глянемо одним оком: «Дніпро-1», «Полісся», «Кривбас», «Шахтар», «Рух». Як думаєш, чим викликана така щільність і непередбачуваність нинішнього сезону?
– І тренери, і футболісти нашого клубу – праві. Зараз майже екватор чемпіонату, ми зіграли 14 турів і ще абсолютно нічого вирішено. На сьогодні розподіл місць може бути дуже оманливим. Звичайно, вболівальниками дуже приємно, що ми на верхніх щаблях турнірної таблиці. І нам теж, ми це розуміємо – ми живі люди.

Для мене – це один з найцікавіших чемпіонатів. Ви розумієте, що в мене було багато чемпіонатів. Але сьогодні я вважаю, що кожна, абсолютно кожна команда, починаючи від Минаю, закінчуючи лідером чемпіонату, може обіграти кожну. І хоч в Минаю немає перемог у сезоні, але він не програє з розгромними рахунками, а вони виходять і боряться. Раніше були трійка-четвірка лідерів, які йшли з відривом, обігрували майже кожного суперника і таких матчів, як зараз майже не було. Зараз же і на виїзді, і вдома кожен може обіграти кожного. Цим цей чемпіонат і цікавий. Кожен намагається набирати по максимуму залікових пунктів. Тому і є така щільність.

– В чемпіонаті позаду вже 14 матчів. Назви команду, яка, на твою думку, мала найсильнішу атаку.
– Всі матчі були важкими. Не буду принижувати, або применшувати заслуги наших суперників. Ми грали з хорошими командами, але якщо прямо виокремити і відзначити, то, певно, якщо говорити чесно – це «Дніпро-1». В них зіграний колектив і дуже добра гра. І «Динамо» (Київ). Ці дві команди більш за все сподобались в атаці.

Більшість команд добре тримає м’яч і показує непогану гру. Але щоб доходило прямо до такої напруги в нашому штрафному майданчику, то це «Дніпро-1» і київське «Динамо».

– В матчах кубку ти став героєм двох поєдинків у серії післяматчевих пенальті. В коментарях після матчу з «Дніпром-1» ти подякував Михайлу Федунову за допомогу в підготовці. Можеш розказати, як відбувається ця підготовка і зустріч з тренером?
– Перш за все, я не вважаю себе героєм, бо вся команда робить одну справу. Так само можна назвати героєм кожного хлопця, який забив м’яч, бо кожен м’яч був вирішальним в тій самій серії пенальті. Перш за все, наша команда відрізняється саме колективною грою. Тому для мене важливо, щоб не тільки я допомагав команді позаду, але й вся команда має бути як одне ціле. Тому відокремлювати нікого не будемо. Я вважаю, що вся команда в даному випадку герої.

На мою думку, пенальті – це психологічна річ. Голкіперу набагато легше в серії пенальті, бо він вже готовий до цього. Вважаю, що гравцям набагато складніше. На когось більш молодого більший тиск, більш досвідчені відчувають його менше. Але на гравців тиск набагато більший. Якщо голкіпер не відіб’є 11-метровий, навіть, якщо судити з точки зору вболівальника: що він скаже? Ну, це 11 метрів, хтось скаже, що це лотерея, хтось скаже, що це добре виконаний удар футболістом, який неможливо було відбити. Я скажу, що немає таких м’ячів, які неможливо відбити. Якщо футболіст не забиває під час матчу, або в серії, то він розуміє, що кожна його помилка може бути фатальною. У голкіпера є п’ять ударів, а у футболіста – всього один.

Звісно, є точкова, ціленаправлена підготовка по кожному гравцю, йде розбір. Футболісти також знають, що їх вивчають, аналізують, куди вони будуть бити і як вони будуть пробивати. Але є моменти, коли голкіпер на лінії має зробити так, щоб футболіст пробив у той кут, в який хоче від нього голкіпер. Це психологічна і тактична підготовка голкіпера до пробиття пенальті. Більше секретів я вам не буду розказувати, хай суперники думають самі.

– Я б хотів розібрати ситуацію в матчі з «Олександрією». Я уважно передивлявся епізод із другим ударом в серії післяматчевих пенальті. Мені здалось, що ти чітко знав, куди буде пробивати гравець. Ти стрибнув не вище, не нижче, а саме туди, куди було потрібно. Як тобі вдалось це прочитати, що виходить в такі моменти на перший план: інтуїція, досвід чи підготовка?
– Перший план – це підготовка. Я повторюсь ще раз: кожен удар кожним футболістом, це кропітка робота тренера з своїм підопічним. Тренер надає теоретичну підготовку, куди може пробити футболіст, голкіпер оцінює психологічний стан гравця, бо були випадки, коли гравців випускали на 119 хвилині саме під серію пенальті. Є розбір, тактична підготовка. Подивіться навіть не наші турніри, а будь-які інші: всі голкіпери мають шпаргалки, або на пляшці з водою, або на рушнику, або мають клаптик паперу в гетрах. Це все робить тренер голкіперів. Він готує інформацію по кожному футболісту. Звісно, як зі сторони футболіста є завершальний постріл, так і зі сторони голкіпера є конкретне рішення, яке він приймає. Тут тренер воротарів вже не може вплинути, він може лише вболівати за мене і за команду. Але останній крок за мною бо саме я ухвалюю остаточне рішення.

Коли я був в «Бешикташі», я дуже товаришував з Дженком Тосуном. І мені завжди було цікаво, ми залишалися після тренувань і він завжди відпрацьовував пенальті. На той момент він був штатним пенальтистом і ми пробили доволі багато пенальті в тому чемпіонаті. Мені було цікаво, як він мислить. Він завжди підходи в до аналітиків і розмовляв, дізнавався, як діють ті чи інші голкіпери. І я у нього про це розпитував. Він пробивав не завжди в один і той же кут, хоча на тренуванні він завжди відпрацьовував один і той самий. Якось під час перерви в чемпіонаті ми спілкувались на базі, пили каву і зайшла тема, за пробиття пенальті. Він сказав, я відпрацював тактику: я б’ю ва удари в один кут, третій пробиваю в інший. Потім я можу пробити знову в інший, а потім знову два удари в протилежний. Він завжди чітко знав, куди буде бити і яка послідовність цих ударів. Він сказав: я знаю, що голкіпери до мене готуються і будуть намагатись мене розкусити, але я міняю кути. В статистиці іноді в трансляції можна побачити статистику куди кладуться м’ячі. Він знав свої відсотки, але їх знали всі. Тому в відсотковому співвідношенні у нього було приблизно 45% на 55%. Отакі розмови із нападниками теж дають дуже багато інформації для аналізу.

Мені було дуже прикро, коли я відбив пенальті від Буяльського. По-перше, він мій друг і ми багато спілкувались, коли разом були в київському «Динамо». Він дуже добре готувався до всіх пробиттів пенальті. І я скажу так, я на 90% знав, куди він буде бити. Це було десь на рівні відчуттів. Він дуже розумний футболіст, один з найрозумніших в нашій лізі. Він має дуже великий досвід. Це гравець, якого дуже важко розкусити. Він може бити в різні кути, може підсікати м’яч, він дуже це любить. На рівні відчуттів, я знав, що він буде бити саме в той кут. Я зробив все від себе залежне, щоб відбити цей пенальті, але перед самою рукою він підскочив на купині і просто перелетів через мою руку. Саме тому я так засмутився. Не тому, що він забив, але було прикро, що я бачив цей м’яч і ще й за такого рахунку, та ще й в такому матчі проти київського Динамо. Потім я в нього запитав, чим він таким снідав, що м’яч так прикро залетів в ворота. Він тоді сказав, що його удари в нижній кут неможливо відбити, без шансів. Але шанси є завжди.

– Завершуючи тему пенальті: часто говорять, що пенальті – це битва характерів. Мікрофони туди часто не досягають, але ми бачимо, як між собою спілкуються воротарі і футболісти. Що ви говорите одне одному? Яку найбільш дивну фразу тобі доводилось говорити або чути в такі моменти?
– Я буду все ж наполягати, що це не битва характерів, а все ж психологія. Насамперед, для мене. Так, звичайно, є момент технічного виконання. Бо є люди, які кожного дня після тренування відпрацьовують удари. Є люди, які б’ють в одну і ту саму точку. Але є також і відсоток гравців, які дуже добре кладуть м’яч. Такі, як Вася Грицук. Щоб відбити той м’яч, а він був дуже і дуже складний, туди треба йти заздалегідь і прямо знати, що він буде бити саме в той кут, та ще й у верхній. Звісно, можна стрибнути і йти конкретно туди.

Інший приклад: коли в серії пробивав Еміль Мустафаєв Микиті Шевченку. Вони друзі, вони були в одній команді. І Микита робив усе правильно. Йому просто в деяких моментах не пощастило. Він готувався, в нього теж була пляшка з ударами. Мені хотілось своїм гравцям підказати, але я не міг кричати на весь стадіон, бо можу збити і своїх гравців і допомогти голкіперу команди суперника. Причому, я думаю, це був би плюс для голкіпера суперника, він теж усе це чує і я буду плутати свого гравця. Єдине, я міг вплинути на їх розмови. Коли Микита почав розмовляти з Емілем, я сказав йому, щоб він не говорив. Це психологічний тиск. Еміль молодий хлопець і велика йому честь і хвала, що він забив цей пенальті. Він справився з емоціями. Не скажу, що він пробив упер впевнено, але він його забив, а гол, як відомо, не пахне.

Але коли Микита почав казати, а як будеш бити, а я знаю, я одразу сказав Емілю, що не треба розмовляти. Бо Микита намагався посіяти зернинку невпевненості. Бо якщо футболіст вирішив куди буде бити, то не можна міняти кут. А задача голкіперів – зробити все так, щоб футболіст пробив в той кут, який від нього хоче голкіпер, збити з пантелику, збити з удару.

Свого часу Рикуну було по барабану, хто стоїть навпроти нього, що йому кажуть. Людина підійшла, поставила м’яч, пробила куди йому треба, розвернулась і пішла. Він навіть не святкував. Тобто, він був настільки в психологічному пані відморожений, в хорошому сенсі, що йому було без різниці.

Але є такі моменти, коли ти говориш з футболістом і намагаєшся змусити його сумніватись в своїх діях, щоб йому було страшно, щоб він відчував нервовість, тиск на нього не тільки зі сторони вболівальників, але й зі сторони голкіпера. В грі ще можна щось змінити, якщо не забив, а в серії пенальті – інша справа.

– Давай трохи поговоримо про команду. Я попросив би тебе дати відповіді на бліц, в якому я ставитиму короткі питання, а ти не обов'язково коротко на них відповідаєш: хто найбільший стиляга в команді?
– Діма Шастал. Ще Микита Кравченко. В нього свій стиль, ми його за лаштунками називаємо Микита-оверсайз. Він полюбляє такий стиль, він навіть тренується так. Мені, наприклад, комфортно, коли все в розімр, а він може взяти речі трохи більші, щоб йому нічого не заважало. От, певно, два найбільших стиляги.

– Хто найскромніший?
– Думаю, що в спілкуванні Смол, Артем Смоляков. Я б не сказав, що він замкнутий. Думаю, що він розкутіший в компанії однолітків. Але мені здається, що він доволі скромний. Хоча, це може бути оманливо, бо зі мною, з Гітчею, з Васею, він може спілкуватись так, а своєму колі він може бути максимально розкутий.

– Хто найбільш балакучий і його неможливо переговорити?
– Янак, Ден Янаков. Він любить багато поговорити, побурмотіти, щось порозповідати. В нього така манера поведінки. Він любить “потріщати”, скажімо так.

– Хто найбільше жартує?
– Тут всі. Всі хлопці з почуттям гумору, не можу когось відокремити. І Філ, і Шаба може притравити, посміятись.

– Хто найбільший трудоголік в колективі?
– Те, що я бачу по тренуваннях, хто залишається, якщо брати футбольне поле – це Діма Шастал. Але багато хлопців допрацьовують не лише на полі, той самий Артем Шабанов, той самий Микита Кравченко, вони постійно додатково займаються з тренерами з фізичної підготовки. Багато йдуть до тренажерної зали. тому навскидку – на першому місці Діма Шастал, всі інші теж працюють, але Діма дає собі найбільше часу після тренування саме на полі. Більшість колективу знають, де потрібно допрацювати і у нас кваліфікований тренерський штаб, який нам в цьому допомагає.