Беcкоровайний: «Мав перемовини з «Лаціо» та «Селтиком», але не склалося»

«Петраков сказав мені про Вернидуба, що це порядна людина та людина слова»

‒ В останніх трьох матчах Кривбас здобув три перемоги, забивши сім голів та пропустивши лише один. У 13-й тур ваш клуб ввійшов першим у турнірній таблиці УПЛ. В чому головний секрет вашого успіху?
‒ Я вважаю, що єдність команди та тренерського штабу – це головний успіх команди. Також дякую персоналу клубу, який робить для нас багато чого, щоб ми почували себе добре та думали тільки про футбол.

‒ Як оціните співпрацю з Юрієм Вернидубом?
‒ Для мене це людина з великої букви, як тренер так і особистість. Перед переходом до Кривбасу я спілкувався з Олександром Петраковим, який сказав мені гарні слова про Вернидуба та розповів, що Юрій Миколайович – порядна людина та людина слова. Це багато означало для мене при прийнятті рішення про співпрацю.

‒ Денис Кузик у минулому турі видав справжнє шоу, віддавши два асисти та забивши в ворота Дніпра-1. При цьому в юнацькому складі Динамо він був фланговим захисником (найчастіше лівим), а в Кривбасі зіграв як правий вінгер. Що Вернидуб робить з футболістами, що вони розкриваються на несподіваних для сторонніх місцях?
‒ Він – молодець, проте футбол – це не одна гра, а безліч матчів. Треба завжди тримати планку, що я йому і бажаю.

‒ У наступних двох турах у вас поєдинки з Поліссям, яке йде серед лідерів, та Динамо, яке зіграє під керівництвом уже нового головного тренера. Що очікуєте від цих ігор?
‒ Ми будемо робити все залежне від себе, щоб бути на тому ж місці, де ми зараз. А там ‒ побачимо.

‒ УПЛ залишилася без Довбика, Циганкова та Забарного. Чи є зараз у турнірі гравці такого потенціалу?
‒ Я не думаю, що УПЛ тримається лише на трьох гравцях. Наприклад, зараз є Андрій Ярмоленко, Тарас Степаненко, Георгій Судаков та багато інших якісних виконавців.

‒ Ви починали свій футбольний шлях в академії Кривбасу, проте далі було 10 років в інших клубах. Як виникла ідея з поверненням до рідного клубу? 
‒ Спочатку на мене вийшов генеральний директор Володимир Баєнко і сказав, що пора повертатися додому. Далі він розповів про амбіції клубу, а для мене це важливо. Я завжди хочу рухатися вперед, особливо в рідній команді.

«Батько хотів, щоб я став ватерполістом»

‒ А як взагалі ви пробивалися в великий футбол? Чи підтримували ваше захоплення батьки?
‒ Мама підтримувала, а батько хотів, щоб я став ватерполістом. Проте все вийшло так, як я мріяв. Але багато чого ще попереду!

‒ Хтось із ваших одноклубників по ДЮСШ став відомим гравцем?
‒ Окрім мене, із нашої ДЮСШ зараз більше ніхто не грає на високому рівні.

‒ У 2013 році Кривбас зник із футбольної карти України. Які спогади про цей період часу? Що переживали в той момент?
‒ Звісно, було прикро за команду, яка багато означала для міста, але ж не все залежить від вболівальників. Я вирішив рухатися далі та поїхав до Харкова.

‒ Чому саме туди?
‒ Було багато пропозицій продовжити мій дитячий рух у футболі, але завдяки татові я опинився в Харкові.

‒ Після Харкова був Луцьк. Там вашим одноклубником міг стати навіть Артем Довбик, але, пройшовши підготовку до сезону 2016/17 у Волині, через заборону на трансфери для луцького клубу змушений був покинути команду. Із відомих нині українських гравців ще хтось постраждав тоді в луцькому клубі?
‒ Так, звісно. Я теж був у такій ситуації. Але для нього вийшло так, як було потрібно.

‒ У Луцьку міг бути свій СК Дніпро-1. Волинь з боргами тонула, а починав грати новий клуб ФК Луцьк. Він навіть заявлявся вже на аматори. Чули щось про це? 
‒ Так, коли у Волині почались проблеми з фінансуванням, мене не змогли заявити. Тоді виник варіант з ФК Луцьк, на який я погодився та навіть зіграв декілька ігор за них.

‒ Ваша кар’єра у Луцьку була короткою. Вже взимку 2018 року ви перейшли до литовського Атлантаса. Чому покинули Волинь? 
‒ Прийшов новий спортивний директор, який всіх старих футболістів добровільно-примусово змусив розривати контракт.

«З Лаціо та Селтиком були перемовини, але щось не вийшло»

‒ Вже через півроку ви стали гравцем словацького ДАКа. Туди у сезоні 2018/19 перейшли Максим Третьяков та Станіслав Біленький. Напевно, декільком українцям легше адаптуватись у новому клубі?
‒ Я прийшов тоді, коли їх вже не було. Але мені не було важко адаптуватися, тому що я вже рік до цього грав у словацькому чемпіонаті.

‒ Ви встигли пограти у ДАКу з Еріком Раміресом, який пізніше став гравцем Динамо. Як можете описати цього гравця?
‒ Фізично він є дуже сильним гравцем. Багато забивав за ДАК. 

‒ Венесуелець заслужено пішов на підвищення в Україну чи кияни промахнулись з трансфером?
‒ До кожного гравця треба мати підхід, особливо до латиноамериканських.

‒ От ви виступали за ДАК на топовому рівні. Невже не було шансів звідти перейти в європейський чемпіонат?
‒ Були, але, як бачите, щось не вийшло. Проте я не шкодую про це. Я зараз на тому місці, де я хотів опинитися з дитинства.

‒ А от у ЗМІ повідомлялося, що ви були за крок від Селтика, Лаціо та Динамо. Де тут правда й чи їздили кудись на переговори чи перегляд?
‒ З Динамо не спілкувався, можливо, тільки агенти розмовляли з ними. Щодо інших клубів, то були перемовини, але не склалося.

‒ Після успішного періоду в Словаччині ви у 2022 році відправились в оренду до Астани. Як виник цей варіант і чому вирішили покинути ДАК?
‒ Астана вийшла з пропозицією, від якої я не хотів відмовлятися. ДАК пішов мені назустріч і не сперечався.

«Петраков мотивував кожного гравця та знав підхід до кожного»

‒ У 2019 році ви стали чемпіоном світу. Які у вас спогади з того турніру? Як він вплинув на вашу кар'єру?
‒ Такі спогади на все життя. Хотів би, щоб кожен футболіст у своєму житті це відчув, тому що наше футбольне життя коротке. Треба брати по максимуму. А так, окрім статусу чемпіона світу, нічого не змінилось. 

‒ Деякі гравці, що готувались весь цикл до турніру, в результаті не поїхали. Наприклад, Віталій Миколенко, якого Андрій Шевченко тоді викликав на матчі головної команди у відборі до Євро. Як це вплинуло на команду?
‒ Ніяк. Як бачите, ми стали чемпіонами світу.

‒ Яка атмосфера була у збірній? Хто відповідав за жарти та гарний настрій?
‒ У нас був класний колектив, тому всі щось своє давали у роздягальні та жартували.

‒ Як святкували перемогу на турнірі?
‒ У нас була вечеря з командою, всі фотографувалися та спілкувалися.

‒ Які у вас були відносини з Олександром Петраковим? Яку роль він відіграв у вашій кар'єрі?
‒ У мене теплі відносини з Олександром Васильовичем. Ми підтримуємо зв’язок. Я бажаю йому успіху у професії. Він для мене людина з великої літери.

‒ Чи були якісь особливості в Петракова? Чув, що він забобонний і, наприклад, перед великими турнірами не брився з усім тренерським штабом.
‒ Я не знаю, які в нього забобони. Проте можу сказати, що Петраков мотивував кожного гравця та знав підхід до кожного. На когось він міг накричати, а з кимось поспілкуватися. Він хлопців дуже добре знав, як своїх дітей.