Корнієнко: «Поставив завдання – до зимових зборів бути у загальній групі»

Нагадаємо, 30 серпня у матчі 2-го туру УПЛ «Шахтар» – «Кривбас» захисник «гірників» після зіткнення з Дмитром Хомченовським отримав важку травму. Обстеження виявило у 23-річного футболіста – розрив передньої хрестоподібної зв'язки. Вердикт – півроку на відновлення. Той день Віктор не хоче згадувати й досі. Захисника прооперували у Римі, розпочався період реабілітації. І він обов'язково буде успішним, запевняє футболіст. Корнієнко приєднався до команди у Варшаві напередодні матчу Ліги чемпіонів проти «Селтика».

– Розпочнемо по порядку, з матчу з «Кривбасом». Перша гра в сезоні і одразу таке розчарування. Як зараз згадуєте той момент?
– Жахливі спогади. Ніколи в житті не міг уявити, що буде така неприємна та дуже серйозна ситуація. Хочеться забути цей день та не згадувати більше ніколи.

– Які були перші думки, одразу стало зрозуміло, що травма серйозна?
– У мене був шок, ніколи в житті не було таких болісних відчуттів. Відразу зрозумів, що там усе дуже погано.

– Коли озвучили діагноз, яка була реакція?
– Усі на 99 відсотків вже розуміли, що це за травма. Все ж таки у нас у клубі лікарі найвищого рівня, професіонали своєї справи і вже не вперше стикаються з подібними ситуаціями. Мені сказали, що дуже велика ймовірність, що це хрестоподібні зв'язки. Наступного дня зробили МРТ, і все підтвердилося. Я чудово розумів, що це півроку і це найсерйозніша травма для футболіста. Але це життя і воно триває, тим більше роки дозволяють повернутися ще сильнішим і стати ще кращим.

– Вас прооперували в Римі, коли почався процес реабілітації?
– Вже наступного дня після операції зняли дренажі, прийшов реабілітолог і сказав: давай, вставай та пішли у фітнес зал працювати. М'яко кажучи, я був здивований. Ще не міг ні вправо ні вліво навіть сантиметра повернути ногою, такий жахливий був біль. Ну нічого, я себе налаштував, узяв у руки і потихеньку став на ноги і пішов у зал. Спочатку були звичайнісінькі заняття, елементарно піднімав ногу. З кожним днем ​​все краще і краще. Треба терпіти, через біль, іншого вибору немає.

– Спілкувалися з кимось із футболістів, які вже мали таку травму?
– Так, звичайно. Наприклад, із Денисом Поповим з «Динамо» Київ. Він мені першим написав, у нього двічі така ситуація була. Денис мені відразу сказав, що треба мати залізні нерви та терпіння. У багатьох хлопців були такі травми, все залежить від відновлення, бажання.

– Дуже багато футболістів з різних команд підтримали вас у соцмережах, наскільки було важливо отримати цю підтримку?
– Для мене дуже важливо бачити та відчувати підтримку всіх хлопців. Всі чудово розуміють, що це за травма і що на мене чекає. Від їхньої підтримки і усмішка з'являється на обличчі, і сил стає більше. Це дуже важливо і приємно, коли підтримують.

– Травма трапилася після зіткнення з Хомченовським, чи Дмитро зв'язувався з вами?
– Я пам'ятаю на полі ще, коли травма трапилася, у мене тоді шок був, мало що пригадую, але його слова пам'ятаю: «Вітьок, я тебе не чіпав, я не хотів». Це футбольні моменти. Так само, коли я мав травму після підкату Сергія Сидорчука. (Йдеться про травму гомілкостопа, яку Корнієнко отримав в листопаді 2020 року в матчі УПЛ «Динамо» – «Шахтар», після підкату від Сидорчука – прим.авт.). Думаю, ніхто не хоче на футбольному полі просто взяти та зламати людину. Але це футбол, контактний вид спорту, тому треба бути завжди готовим до цього.

– Стартовий матч «Шахтаря» у груповому раунді Ліги чемпіонів, зі зрозумілих причин, ви дивилися по телевізору. Вразила гра команди, чекали, що зможуть так зіграти?
– Звісно, чекав. Ми вже мали такі ситуації. Яскравий приклад – ігри з «Реалом», коли під час коронавірусу ми вийшли на матч молодим складом та у першому таймі обігрували їх 3:0. Я вірив у кожного з хлопців, бо знаю можливості нашої команди. Хлопці вийшли та обіграли «Лейпциг», дивовижного нічого не сталося.

– Зараз видно, що команда – єдине ціле. Чи можна сказати, що колектив зараз більш згуртований, ніж минулого сезону?
– Коли у команді було багато іноземців, то, звичайно, такої згуртованості не було. Все одно все розбивалися на групи, легіонери більше спілкувалися між собою, а українці мали свою компанію. Зараз більше загальнокомандного спілкування, звідси і згуртованість.

– А як прихід Ігоря Йовичевича вплинув на атмосферу в команді?
– Плюс у тому, що Йовичевіч добре розуміє українську мову та набагато простіше з ним спілкуватися. Та й взагалі, і як тренер він – супер, і як людина. З ним дуже приємно та легко працювати.

– А як Йовичевич підтримав, коли трапилася травма?
– Тренер відразу підійшов і сказав: ти боєць, ми завжди тебе підтримуватимемо. Ось є сім'я в побуті – чоловік, дружина, дитина, так само і футбольна команда – це велика сім'я.

– Це помітно. Ви в піднесеному настрої попри важку травму. Які попереду етапи відновлення?
– Оскільки тільки нещодавно переніс операцію, то перший місяць у статиці буде. Розроблятимемо ногу, згинатимемо, розгинатимемо. Далі будуть у залі силові вправи, закачування м'язів, потім підключатимемо басейн. Багато буде всього, по два-три тренування на день. Тобто вранці виїжджатиму і тільки ввечері повертатимусь додому.

– Який поставили собі дедлайн на відновлення?
– Налаштовую себе тільки на краще. Поставив собі завдання до зимових зборів, які будуть у січні, вже бути у загальній групі.