Климчук: «Вір у себе або проси заміну»

У теплі краї поточного міжсезоння львів‘яни вирушатимуть одними з останніх серед представників УПЛ – із 31 січня вони працюватимуть у Туреччині. Наразі ж команда, до якої вже встигли приєднатися новачки-легіонери, завершує домашній етап підготовки.

– Цей збір перш за все допоміг нам ввімкнутися в робочий ритм, підтягнути фізичні кондиції, – зазначає 24-річний атакуючий півзахисник. – Тренери у свою чергу мали змогу оцінити в дії молодь, футболістів, що повернулися з оренди, потенційних новобранців. У Львові ми працювали у дворазовому режимі, проте основна робота запланована на лютий і проводитиметься вже в Туреччині.

– Днями «Рух» презентував трьох нових виконавців – французького вінгера Фреді Плюмана, нідерландського захисника Лассана Файє, бразильського опорника Едсона. Які перші враження від сумісних тренувань з ними?
– Дуже непогані. Гравці серйозного рівня, поза полем – скромні та привітні. Як у хлопців все складеться у Львові – покаже час, але я вважаю, вони нам допоможуть.

– Одинадцяте місце за підсумками першої частини сезону відповідає потенціалу «Руху»?
– Навряд чи. Зрозуміло, що клуб прагне більшого, але справа тут не лише в максималізмі та амбіціях. На мою думку, в декількох матчах ми недорахувалися «своїх» очок – мали перевагу, проте не дотискали суперника. Втім, попереду ще багато ігор – сподіваюся, команда надолужає втрачене й підніметься в таблиці.

– Дві поразки на старті вартували Івану Федику тренерської посади. Його відставка стала для вас несподіванкою?
– То було рішення керівників клубу, і ми поставилися до нього відповідно. Леонід Кучук, який знову прийняв команду, не проводив з нею передсезонні збори, і, можливо, спочатку це зумовило певні труднощі. Проте в будь-якому разі контакт з гравцями він налагодив дуже швидко.

  
– І тренер, і президент клубу називають програний у Львові матч «Чорноморцю» (3:4) переломним у першій частині сезону. Погоджуєтесь?
– Так, хоча сам я участі у тій зустрічі не брав – напередодні переніс коронавірус. «Рух» зміг повернутися у гру після 0:3 і відновити рівновагу. Хлопці повірили в себе, зрозуміли, що в змозі диктувати умови супернику, і лише надмірне бажання будь-що вирвати перемогу призвело до рокової помилки та четвертого пропущеного м’яча. У матчах, що залишалися до зимової перерви, тренер продовжував довіряти молодим футболістам, проте ми поступилися лише «Шахтарю».

– Хвороба ще довго давалася взнаки?
– Під час неї не можна навантажувати організм, та й коли вірус відступає, небезпечно відразу повертатися до повноцінних тренувань. Треба підготувати серце, легені – наче передсезонка починається наново. Ця різка зміна режиму, звісно, вибиває з колії, і швидко вийти на звичний рівень потім дуже важко. Так, я провів 90 хвилин проти «Шахтаря» невдовзі після одужання, але лише тому, що перехворів на коронавірус вже вдруге і не встиг «просісти» у фізичному плані. В перший раз наслідки були набагато серйознішими.

– Напевне, гра з гірниками поки була для вас найважчою в поточному сезоні?
– Тоді в Києві ми витратили багато сил, тривалий час утримували нічию і зовсім трішки не дотерпіли – пропустили двічі протягом останніх п’яти хвилин. Окрім того, я б згадав ще виснажливий серпневий двобій з «Колосом» у Ковалівці – 1:1. Спека – 29 градусів, дихати взагалі не було чим. Ноги й голова геть не слухалися – ледве дотягнули до фінального свистка.

20 листопада 2021 р. Шахтар – Рух 2:0. Із останніх сил...

– Ви грали під орудою Кучука протягом 2019 року, і ось після паузи у півтора сезони ваше співробітництво відновилося. Чи зазнали змін вимоги, методи роботи білоруського фахівця?
– Я добре знаю Леоніда Станіславовича. Зрештою, як і він – мене. Певні зміни в його підході відбулися, адже як професіонал він не стоїть на місці. Це стосується як тренувань, так і окремих тактичних нюансів. Проте в цілому його основні принципи залишилися непохитними. На першому місці для Кучука була і є дисципліна – на полі та в побуті. У якійсь мірі вона є фундаментом усього підготовчого процесу.  

– Якщо не помиляюся, саме Кучук і запросив вас до «Руху» у 2018 році?
– Так, за що я дуже вдячний і тренеру, і клубному керівництву. Адже на той момент вони по суті брали до команди кота в мішку. Кам’янська «Сталь», у складі якої я розпочав підготовку до сезону-2018/19, була розформована. Ситуацію ускладнювала травма, яка вивела мене з ладу на кілька місяців. Невідомість, звісно, викликала тривогу, але я відчував підтримку близьких людей, займався відновленням і був упевнений, що чорна смуга зміниться білою.

Зрештою наприкінці вересня мені зателефонував Кучук, запропонував продовжити підготовку у «Русі», який хоча і виступав у Першій лізі, але націлювався на підвищення в класі. З мого боку було б дивно не скористатися такою пропозицією. До зимової паузи я тренувався з «Рухом» без контракту, а вже на початку лютого уклав із клубом повноцінну угоду.

  
– Сміливість вдатися до дриблінгу, піти в обіграш на кількох суперників відрізняє вас від переважної більшості футболістів УПЛ. Хто вам її прищепив?
– Ще тренер, який працював зі мною в київському «Локомотиві», завжди наголошував, що гравець атаки має йти на загострення і брати гру на себе, а не лише підігрувати партнерам. Так що дриблінг, сміливість – все це пішло з дитячої школи.

– У Львові ви граєте переважно на лівому фланзі, іноді з’являючись у центрі нападу або на протилежній бровці. Яка позиція для вас – найкомфортніша?
– Мені зручно зліва. Звідти правою ногою я можу завдати удару, лівою – прострелити. Однак я готовий змінювати розташування, якщо, на думку тренера, це приносить зиск команді. В кінці кінців це також сприяє моєму прогресу. Я знову повернуся до часів дитячої школи: нас там вчили, що гарний футболіст у разі необхідності має закрити будь-яку позицію.

– У поточному чемпіонаті «Вересу» та «Минаю» ви забивали правою, «Маріуполю» та «Металісту 1925» – лівою. У вміння задіювати обидві ноги – ті самі корені?
– Мабуть, дуже складно однаково вправно володіти обома ногами, проте постійно підлаштовуватися під одну з них – значить, значно зменшувати ефективність своєї гри. В дитячій школі ми тренували як праву, так і ліву. З тих пір для мене нічого не змінилося: робота, постійні повторювання вправ, доведення рухів до автоматизму – ось і весь секрет. Ми з партнерами регулярно залишаємось після занять – відпрацьовуємо удари, обводки і навіть пенальті. Січневого збору, щоправда, це не стосується – зараз занадто холодно (посміхається).

– До речі щодо пенальті. У домашній зустрічі з «Ворсклою» ви не реалізували 11-метровий, але вже наступного туру знову підійшли до «позначки». Легко порозумілися з товаришами по команді?
– Мені здається, що зараз голкіпери стали набагато ретельніше готуватися до можливих стандартів біля власних воріт і відповідно значно ускладнили завдання пенальтистам. У будь-якому разі, спасибі хлопцям за те, що не дивилися на мене косо після невдачі у грі з полтавчанами і за тиждень знову довірили пробити 11-метровий. Такі моменти дуже важливі.

Звісно, я хотів реабілітуватися і визвався бити. Остраху не було. Я привчив себе не зациклюватися на власних помилках, не втрачати через них віру у власні сили. В іншому випадку краще вже попросити заміну.
 
***
 
Юрій КЛИМЧУК

  
Півзахисник/нападаючий львівського «Руху»
Народився 5 травня 1997 року в с.Рогачі (Житомирська обл.).
Зріст – 178 см, вага – 69 кг.
Ігрова кар’єра: «Локомотив» Київ (2015), «Сталь» Кам’янське (2016-18), «Рух» Львів (з 2019-го).
У Прем’єр-лізі провів 70 матчів, забив 12 м’ячів.
У Першій лізі – 27 матчів, 16 м’ячів.
У Кубку України – 3 матчі, 2 м’ячі.
Найкращий гравець сезону в Першій лізі (2020, версія Ua-Football.com).

У матеріалі використані ілюстрації з офіційних сайтів «Руху» та «Шахтаря».