Григорій Суркіс: «Треба зробити все необхідне, щоб відновити чемпіонат»

Так, саме ці непересічні однодумці в середині 1990-х створювали вітчизняну Професіональну футбольну лігу, що згодом зросла до рівня Прем'єр-ліги. А це в свою чергу підштовхнуло наші клуби до стрімкого розвитку. Десятьма роками пізніше у колишнього президента київського «Динамо» та національної федерації настав час турбот про ЄВРО-2012 та увесь європейський футбол.

Ось чому за відповідями на найскладніші питання нинішнього буття футболу України ми звернулися саме до нього, 72-річного почесного члена УЄФА.

– Отже, Григорію Михайловичу, почнемо із найскладнішого. Через напад РФ поточний футбольний сезон в Україні завершити не вдалося. І поки не відомо, що буде далі. Тож гратимуть наші команди чи ні? Бути футболу чи не бути?
– Однозначно, бути! Планувати початок нового чемпіонату, проводити його обов’язково треба. Визначитися із тим, які клуби готові до цього з фінансової, кадрової, емоційної точки зору, і рушити вперед.

Питання – де грати? На нього маємо дати відповідь також насамперед. Так, далі з’являтимуться нові невизначеності – хто й до чого саме готовий, за яких умов та все інше. Та найголовніше, як на мене, порозумітися із місцем проведення футбольних матчів за участі українських команд. Як на міжнародному рівні, так і на рівні внутрішніх змагань.

На жаль, через агресію РФ та війну, нав’язану Україні, наші збірні та клуби, що виступатимуть в єврокубках, вимушені будуть ще деякий час приймати суперників на нейтральних полях. Щонайменше на період дії військового стану, що вже пролонгований до кінця серпня. Утім, скоріше, ця реальність триватиме аж до нашої Перемоги.

Однак і за таких складних умов український футбол все одно має жити. Щодо його розвитку говорити поки не на часі, але докладати зусиль для збереження рівня наших команд мають усі, хто причетний до справ. Це надзвичайно важливо. Також, вважаю, нам вкрай необхідно вибудовати корпоративну єдність та солідарність. Аби зрозуміти реальні потреби та проблеми кожного з членів футбольної спільноти та допомогти тим, хто не зможе встояти в цей період самотужки.

А повертаючись до теми проведення внутрішніх змагань, я упевнений, ми маємо зробити все, щоб вони відновилися. І не десь, а на теренах України!

– Ви дійсно вважаєте це можливим? Бо клуби, здається, більш схильні до думки, що з точки зору безпеки їм краще грати за кордоном. Що, до речі, викликає здивування українців. І звичайних уболівальників, представників інших професій та спортивних дисциплін можна зрозуміти – невже футбол настільки неадаптований до форс-мажору?
– Не поспішайте, будь ласка, із навішуванням ярликів. Жодних проблем з адаптацією немає. Так, у ЗМІ навипередки поширюються чиїсь пропозиції, дискусійні заголовки та гострі коментарі – і це нормально в демократичній країні. На етапі дискурсу кожен може висловити свої побажання, чи не так? Але якщо ви поцікавилися моєю думкою, я б акцентував на такому.

Днями на єдиному телемарафоні, що спільно транслюють колишні канали-конкуренти, промайнув цікавий сюжет за участі державного секретаря США. В ефірі найпопулярнішого у Штатах ток-шоу ведучий цікавився в Ентоні Блінкена, чи справді президент України настільки мужня людина, як це виглядає з екранів і в соцмережах. І очільник зовнішньо-політичного департаменту засвідчив видатну рішучість Володимира Зеленського, яку він проявив у найкритичніший час, показуючи приклад всім патріотам. Соль сюжету: це – зразок поведінки лідера сучасного світу, еталон мужності в умовах навіть не кризи – надзвичайної небезпеки!

Мене, достатньо досвідчену і загартовану людину, почуте дуже вразило і допомогло остаточно розставити усі крапки над «і». А тепер і ви запитайте себе: де саме має відбуватися чемпіонат України? Звісна річ – вдома! Тоді футбол стане ще однією лінією національного спротиву, спортивним фронтом. Зважати на небезпеку – хіба це не властиво будь-кому з нас? Але ж ми якось намагаємось працювати над собою і врешті-решт залишаємось в Україні. Так і наш футбол здатний продемонструвати свою єдність з народом, що було б потужним проявом здорового патріотичного, визвольного руху.

Можливо, запропонована точка зору, якщо із нею врешті-решт погодиться загал, й потребуватиме певних коректив існуючих законодавчих актів. Скажімо, щодо проведення масових заходів у період воєнного стану, або регламентних змагальних норм, змін строків проведення внутрішніх турнірів чи кількості їх учасників тощо. Але іншого вибору, ви праві, українці можуть і не сприйняти. Хоча категоричність щодо визначення території проведення змагань в даному випадку – також не краща порадниця. Гнучкість і адекватність в оцінці ситуації у прив’язці її до конкретних обставин, напевне, слугуватиме для нас найкращим орієнтиром. Я теж чітко це розумію та визнаю.

Тому не можу не погодитися і з такою тезою. Невже футбольна спільнота хоче дочекатися особистого заклику до неї з боку президента країни? Або цілком вірогідного запиту з боку представників союзницьких держав: навіщо ми спрямовуємо до України мільярдні ленд-лізи, якщо ви витрачаєте мільйони на футбольні матчі на чужині? Ніхто ж не живе в ілюзіях стосовно кошторису закордонного утримування десятків клубів?..

– Ідемо далі. Через фінал ЧС-2022, що триватиме з 21 листопада до 18 грудня, наступний сезон усюди сприймався як експериментальне і в чомусь навіть надзвичайне явище. Для України ж кампанія 2022/23 виглядає й зовсім форс-мажором у квадраті чи навіть у кубі. Ви з цього боку не очікуєте якоїсь додаткової складності?
– Так, чемпіонати світу, як і будь-які інші найпрестижніші футбольні турніри для збірних, завжди проходили влітку – на стику двох сезонів. Однак у зв’язку з проведенням фінального етапу ЧС-2022 в пустельному Катарі змагання такого високого рангу вперше пройдуть на стику осені та зими. Ця обставина вириває із традиційного футбольного календаря цілий місяць і навіть більше, адже збірним знадобиться ще якийсь час для підготовки до фінального етапу.

Та все ж переважна більшість національних асоціацій і ліг мали достатньо часу для адаптації своїх календарів під особливості цього сезону. Як і континентальні федерації, наприклад, УЄФА, який теж заздалегідь зробив необхідний апгрейд. Тому для них нова кампанія навряд чи стане занадто надзвичайною. Не забуваймо, що усі нещодавно отримали досвід роботи в умовах ковідних карантинів. Однак для України – та ще за умов військового вторгнення – збіг усіх цих факторів є унікальною дестабілізуючою сукупністю.

Вже маємо факт дострокового завершення сезону 2021/22 та практичний розпуск складів команд усіх ліг – за винятком київського «Динамо», «Шахтаря» та ще декількох найстійкіших клубів. Наслідки лише цих подій складно поки уявити – футболісти у необхідному обсязі не тренувалися, не проводили матчів, тренери та персонал не працювали, що не може не позначитися відповідно на психологічному, функціональному стані команд і загалом знижує їхню конкурентоспроможність.

А попереду ще іспит чемпіонатом світу. І нам хочеться вірити у здійснення, я не побоюсь цього слова, справжнього спортивного подвигу з боку наших хлопців. Хоча, як не дивно, путівка в Катар дещо ускладнить нам завдання. Адже з точки зору внутрішнього календаря одна річ, якщо збірна братиме участь у першості світу, і зовсім інша – якщо ні…

– Саме тому не дуже зрозумілою виглядає запланована дата проведення зборів клубів УПЛ – 27 травня. Збірна стикові матчі гратиме на початку червня, тож, здається, було б доречніше братися за планування наступного сезону вже після цього. Чи зсередини процесу все виглядає не так однозначно?
– А чому дата 27 травня сприймається як остаточна, а не як точка відліку? Унікальний за своїм масштабом форс-мажор напевне змусить нас повертатися до розгляду та уточнення багатьох положень неодноразово. В умовах війни багато чого доведеться прописувати на чистому аркуші.

Припустимо, всі погодяться із тим, що матчі гратимуться в Україні. Тоді доведеться дискутувати, прогнозувати, відпрацьовувати наслідки цього рішення. У які терміни проводити чемпіонат? За участю скількох команд у кожній із ліг? Скільки ліг врешті вдасться сформувати – це залежить від кількості клубів, які добровільно дадуть згоду брати участь в цьому проекті. І таких питань ще буде вдосталь.

– Іще один нюанс, пов’язаний з Кубком світу. Якщо наша команда їде туди – що робити з початку листопада клубам? І, відштовхуючись від цього ж, нескладно передбачити і таку заковику – чи погодяться клуби збиратися влітку, щоб після 3-4 місяців розгону знову зупинитися, а потім протягом ще такого ж терміну утримувати гравців на довгих зимових канікулах? Цей подвійний лічильник не несе певної загрози?
– Дійсно, у єврокубкових представників та решти клубів УПЛ може бути різне бачення найближчої перспективи. Причому різне з об'єктивних причин.

Кому не відомо, що УЄФА здійснює солідні фінансові виплати учасникам своїх змагань? Що за теперішніх умов виглядає не просто суттєвим бонусом, а бюджетоутворюючим внеском для нормальної життєдіяльності переважної більшості наших команд. За винятком двох-трьох, ну трьох-чотирьох. Решті клубів може знадобитися іншого роду підтримка.

Тому тут є великий простір для креативної діяльності відповідних структур національної федерації. На моє переконання, вони мають усі підстави для клопотання перед УЄФА щодо екстраординарної адресної допомоги Україні задля покриття хоча б організаційних витрат на мінімальне облаштування внутрішніх змагань. Наприклад, у рамках відомої програми HatTrick.

Два тижні тому у Відні на 46-му черговому конгресі УЄФА, де усі його члени знову підтвердили солідарність з народом України, було оголошено про суттєве розширення HatTrick на час її шостого циклу. Так, за період з 2024 по 2028 роки на діяльність програми буде виділено 935 мільйонів євро, що на 160 мільйонів перевищує бюджет попереднього циклу. Таким чином кожна національна асоціація протягом чотирьох років зможе отримати до 17 мільйонів євро.

Однак я не виключаю, якщо б українська сторона змогла запропонувати УЄФА чіткий антикризовий план покрокових дій бодай на сезон 2022/23, тоді УЄФА на чолі із Александером Чеферіном у свою чергу зробили б усе можливе задля збільшення допомоги нашій країні, що опинилася в скрутній ситуації не з власної ініціативи.

А нагадаю, що в умовах небувалого форс-мажору український футбол вже отримав від друзів і колег із різних кутків світу не лише моральну підтримку, але й дієву поміч. Наведу лише найбільш показові приклади.

Президент УЄФА зробив усе, щоб відтермінувати для збірної України можливість вирішувати власну долю – і на шляху до Катару, і в європейській Лізі націй. А Шотландська футбольна асоціація та її очільник Род Петрі – прямі наші суперники у стиках ЧС-2022! – не мали жодного сумніву в тому, що переможець цієї пари має визначитися виключно на футбольному полі. Із такими людьми можна йти у будь-яку розвідку!

– Оскільки не існує можливості зазирнути на півроку-рік наперед, маємо передбачувати різні варіанти розвитку подій? Скажімо, якщо війна загостриться…
– Ну, тоді напевне довелося б консервувати футбольне господарство, відправляти у безстрокову відпустку гравців та тренерів, інший персонал зі всіма юридичними наслідками.

Але якщо інтенсивність бойових дій, навпаки, матиме тенденцію до зменшення – треба застосовувати інші алгоритми. Також підготовлені заздалегідь. Зможемо провести повноцінні турніри в усіх лігах, за участі тих команд, що грали в останньому сезоні – буде дуже добре. При цьому жодна з них не повинна страждати – понижуватися класом, приміром. Навпаки! Тим, хто зупинився на перехідних місцях в перший чи другий лігах, треба надати можливість підвищення. Нехай в УПЛ тоді виступає 18 чи навіть 20 клубів.

До речі, за подібною схемою проходив найперший, перехідний чемпіонат України. Усі його матчі відбулися навесні 1992 року – 20 команд вищої ліги змагалися у двох групах, переможці яких зустрілися в фіналі. Така модель скорочує кількість матчів майже вдвічі.

А якщо виникне необхідність провести турнір у максимально стислі терміни, можемо використати схему основної сітки Ліги чемпіонів. Поділити команди на малі групи, і компактно, якщо треба – в окремих містах Західної України чи у столиці, куди вже повертаються більшість мешканців, і навіть перші особи провідних дипломатичних представництв, на окремих стадіонах, виявити найкращих, щоб потім звести їх у плей-офф…

Варіантів краще підготувати декілька, усі їх детально прорахувати і покласти в умовні сейфи. Це ж стосується і переліку арен чи штучних газонів, до сертифікації яких, можливо, необхідно тимчасово – на час дії або звуження географії воєнного стану – понизити кваліфікаційні вимоги. І чим раніше це зробити, тим більше часу залишиться для реконструкції цих стадіонів, покращення умов для проведення змагань.

– А що робити із питаннями безпеки, допуском публіки на стадіони?
– Ви знаєте, що у Києві вже відновила роботу Національна опера? Так, через комендантську годину, обмежену роботу громадського транспорту вона відкриває двері лише в суботу та неділю. Але все одно – відкриває! А в разі повітряної тривоги діє такий регламент ДСНС: дійство артистів зупиняється і всі присутні у залі переходять в укриття, розраховане на 300 осіб. І до онлайн-продажу надається лише 300 квитків, у той час як розрахована зала на 1300 місць.

Як бачите, за наявності конкретних, вичерпних відповідей, певні рішення із відповідними державними установами можна узгодити. То чому б і футболу не використати цей досвід? Однак ініціативу має проявляти сама наша спільнота, як і відстоювати, лобіювати проекти своїх пропозицій. Форс-мажорні часи вимагають відповідного управлінського супроводу.

– Підсумовуючи, чи можемо зробити висновок, що за великим рахунком футболу України найближчим часом належить дати собі раду по двох базових напрямках: вирішити де грати та коли саме починати? 
– У спрощеному вигляді таке формулювання має право на існування. Це основні контури сезону, наповнення якого – розв’язання кожного з окремих завдань, що потребують чіткої визначеності. Адже у футболі не буває дрібниць.

Якщо виникатиме розуміння, що переважна більшість клубів не зможе влітку-восени стартувати в офіційних змаганнях – примушувати, погрожувати нікому не треба. Навпаки, усіх слід запевнити, що їхні довоєнні позиції зберігатимуться за ними до настання нових, більш сприятливих умов. Але тим, хто готовий до поновлення турнірних іспитів, треба надати таку можливість. І, в залежності від кількості охочих, дивитися, що саме пропонувати – модернізований Кубок України або новітній Кубок УПЛ, чи Кубок УАФ…

Якщо ж дійде до того, що на отриманні змагальної практики наполягатимуть лише учасники єврокубків, а також «Металіст» і ще одна-дві команди, тоді б вже я подумав над тим, щоб дозволити їм організовано виїхати за кордон і там грати між собою у турнірах на кшталт Winter Cup 2022 чи проводити благодійні матчі.

Чому дозволити? Тому що нашим єврокубковим командам доведеться влітку-восени багато подорожувати містами Європи, а з України через відомі причини літаки поки не літають… Тобто моя пропозиція колегам, готуючись до зустрічі 27 травня – залишатися мудрими та гнучкими, витискаючи із ситуації, що склалася, максимум можливого, адекватно оцінюючи реалії сьогодення.