Буряк: «Шевченко має навести лад у нашому футболі!»

Відчуття того, що футбольна боротьба триває не лише на зелених газонах, а й у певних коридорах, не полишає вболівальників більшості наших клубів упродовж усієї весни.

Аби порівняти їхні враження із думкою знаного експерта, після завершення двох перенесених матчів Прем’єр-ліги – за участі «Шахтаря» та «Динамо», які в середу легко здолали опір відповідно «Чорноморця» (4:1) та «Вереса» (3:0), Dynamo.kiev.ua звернувся за коментарем до видатного півзахисника та авторитетного тренера Леоніда Буряка.

– Добре, що попри жорстокі атаки ворога, попри регулярні повітряні тривоги футбольне життя в Україні не зупиняється, – каже Леонід Йосипович. − Як і успіхи наших збірних, проведення національного чемпіонату є вагомою відповіддю агресору і обнадійливим сигналом для всіх нас.

За рівнем гри обидва лідери УПЛ значно випереджають своїх конкурентів. Хіба що «Кривбас» Юрія Вернидуба намагається грати в такому ж агресивному стилі. Ось і в середу «Динамо» та «Шахтар» синхронно набрали очки та продовжили заочну боротьбу за титул.

– На чиєму боці були ваші симпатії цього спекотного дня?
– Тут нема про що навіть розмовляти. Київське «Динамо» дало мені ім’я, у свою чергу я завжди віддавав йому все, що мав. Включаючи здоров’я! А одеський «Чорноморець» відкрив мені шлях у великий футбол, тому до нього моє ставлення також особливе. Це дві частини довгого футбольного життя.

– На відміну від «Чорноморця», який завис у середині турнірної таблиці, «Динамо» знову не просто б’ється за єврокубкову путівку, а мріє про золоті нагороди УПЛ та Лігу чемпіонів. Утім, не все наразі залежить від киян, адже за чотири тури до фінішу сезону «Шахтар» випереджає їх на чотири очки...
– Ну то й що? Чотири очки – не така фора, щоб її неможливо було відіграти. При тому, що на «Динамо» та «Шахтар» іще очікує очна зустріч. Тож усе може бути. Важливо – щоб у цю суперечку клубів не втручалися неспортивні фактори, присутність яких сьогодні важко не помітити, як кажуть, навіть неозброєним оком.

– Давно не секрет, що до «Шахтаря» та його суперників по УПЛ, а головне – до його прямих конкурентів – існує різне ставлення. Добре, що у сьогоднішніх матчах «Чорноморця» з «Шахтарем» та «Динамо» з «Вересом» не відбулося чогось такого неадекватного. А ви пригадайте суботній виїзд киян до «Дніпра-1»...
– Так, арбітр Юрій Іванов був налаштований максимально ускладнити життя одній із команд. Мова про «Динамо», яке тим не менш взяло своє – завдяки характеру, майстерності і всупереч рішенням рефері. Не варто бути знавцем, аби відзначити непослідовність і нерівнозначність одразу декількох його вердиктів.

Ті, хто слідкував за подіями в матчі на «Дніпро-Арені», розуміють, про що саме йде мова. Наприклад, динамівець Андрієвський отримав жовту картку за фол в атаці, хоча перед цим у більш кричущій ситуації непокараним залишився дніпрянин Бабенко. Останній буквально зніс Вівчаренка, коли той рвався до чужих воріт.

Далі Іванов показав «гірчичник» лідеру гостей Ярмоленку за звичайне «робоче» порушення, яких під час гри можна нарахувати з десяток, але обмежився свистком, коли хавбек «Дніпра-1» Очеретько навмисним блокуванням зупинив швидкісний прорив Волошина...

– Навіть Шовковський намагався докричатися до судді, вимагаючи однакового ставлення до обох команд.
– І це достатньо показовий момент, адже Олександр зазвичай тримається незворушним і спокійним. Та тренер усвідомлював, що всі ці так би мовити дрібниці мають потенційний вплив на результат. Він бачив, як вони виводили з психологічної рівноваги його підопічних, провокували їх на певні необдумані дії.

– У другому таймі було ще кілька схожих епізодів, але кульмінація «роботи» донецького арбітра припала на 88-у хвилину, коли він проігнорував падіння в карному майданчику «Дніпра-1» Бражка, якого відверто руками обхопив і завалив на газон захисник Сарапій.
– Я б іще зрозумів, якби Іванов наполіг на чистоті вчинку захисника після перегляду повторів, але він навіть не пішов до монітору! Хоча коли, як не в таких випадках і має бути застосований VAR?! Тим більше, що в даному випадку мова йшла про дуже важливу з турнірної точки зору гру, підсумки якої цілком могли стати визначальними.

Факт залишається фактом: «Динамо» ледве не втратило бали, яких потім могло не вистачити на фініші. Однак наслідки суддівської сліпоти Іванова команда все одно відчула. Адже в ситуації «50 на 50» він вилучив Тимчика, показав попередження ще чотирьом футболістам, а Шапаренко і Дячук через це отримали «бан» на гру проти «Вереса».

– До речі, арбітр в підсумку технічно зрівняв рахунок по «гірчичниках», тричі покаравши дніпрян... у компенсований час.
– Тут без коментарів. Це класика суддівського жанру.

Матч у Дніпрі взагалі увібрав у себе дуже багато такого безладу, проте він є лише ланкою в низці ігор, позначених сумнівними рішеннями арбітрів. І лише незрячий не помітить чіткої тенденції, коли один клуб тягнуть за вуха нагору, а його конкурентам встромляють палки в колеса.

Згадайте львівську зустріч «Шахтаря» з «Кривбасом» двомісячної давнини, на яку так всі чекали. «Заруби» не вийшло: надумане вилучення лідера гостей Ілича на початку другого тайму поклало інтризі кінець – 5:2.

Між тим, ми ж бачимо, що в матчах за участю «Динамо» його суперники можуть дозволити собі куди більш брудні підкати без ризику нарватися на вилучення.

– Так, я пригадую домашню нічию «біло-синіх» з ЛНЗ (1:1), коли черкащани сенсаційно відібрали очки у фаворита, але зробили це не без допомоги рефері. Адже останній був зобов’язаний нагороджувати гостей червоними картками двічі!
– До речі, і тоді в ролі ліберала зі свистком виступив Іванов, якого VAR-асистент знову ж навіть не запросив до монітору.

– Однак найменші прояви агресії по відношенню до гравців «Шахтаря» не залишаються безкарними. Арбітри, які працюють на матчах донеччан, частіше перестраховуються та іноді приструнюють зухвалих опонентів команди Пушича парою-трійкою гірчичників.
– Так, до речі, два тижні тому сталось із «Зорею», яка проводила з «гірниками» дві гри поспіль. На початку першої завдання «Шахтаря» було спрощене жовтими картками для трьох ключових футболістів луганського колективу, які після цього мали пропускати другий поєдинок.

– Показово і те, що кожен із двох матчів «Зоря» догравала в меншості...
– Виходить, недаремно наставник луганчан Юрій Коваль скаржився на упередженість арбітрів. Я добре знаю Юрія Григоровича – він не з тих, хто стане стрясати повітря без причини.

– Варто також зазначити, що єдиним клубом, який спромігся призупинити «Шахтар» після зимової паузи, стала «Олександрія», але і її спроба в підсумку виявилися «холостою» – команді Ротаня зарахували технічну поразку за вихід на поле незаявленого Калюжного. Як можна було так грубо помилитися?
– І ніхто за це не відповів! Чому комп’ютеризована система УПЛ дозволила внести до заявки на матч виконавця, якого не було у загальному командному списку? Чому організатори офіційних професійних змагань допускають подібне, а потім всі роблять вигляд, наче це нормально? Хоч когось оштрафували, окрім цапа-відбувайла з «Олександрії», вигнали з роботи?

– Історія дивна, майже детективна, але і вона лягає в загальну канву: обставини знову сприяли успіху «Шахтаря», який несподівано отримав три кабінетні очки.
– Тож з одного боку маємо «Шахтар», матчі якого проходять за відверто лояльного суддівства, і перед яким завжди відкривається «зелена вулиця». А як іще розуміти згоду «Чорноморця» на проведення домашньої гри не вдома в Одесі, а в Києві – місті, де власне і базується «Шахтар»?

І з іншого боку маємо «Динамо», якому в переносі матчу з Дніпра на умовно нейтральне поле господарі поля справедливо відмовили.

І дійсно, якщо клуб, навіть в умовах війни, вже отримав ліцензію на проведення матчів чемпіонату УПЛ у своєму місті, на своєму стадіоні, чому він може тоді сам вирішувати – якого суперника приймати вдома, а якого де завгодно? Усі клуби мають бути в рівних умовах! Як на мене, «Дніпро-1» проявив значно більше спортивної поваги до колег, ніж, на жаль, «Чорноморець».

– До того ж «Шахтар», майже не ховаючись, регулярно стимулює суперників киян фінансово, аби ті діяли проти них із потрійним завзяттям. ЗМІ неодноразово повідомляли про відповідні пропозиції гірників, із останніх прикладів – гравцям «Полісся» або «Дніпра-1»...
– Зрозуміло, виникає питання, яке теж лежить у площині спортивної етики: хіба професійна команда не має грати на максимумі й без сторонніх щедрот? Але небезпека подібного стимулювання ще й у тому, що воно здатне породжувати закулісні схеми. В тому числі – із залученням арбітрів.

Ми ж розуміємо, що мета усіх цих маніпуляцій – завоювання путівки до Ліги чемпіонів з її гарантованими виплатами від УЄФА. Тридцять чи сорок, чи скільки там мільйонів євро? Проте саме через цей базарний маскарад наш чемпіонат став схожий на відомий одеський «Привоз»!

– Надії уболівальників на швидке оздоровлення українського футболу пов’язуються із новою командою УАФ. Як гадаєте, наскільки вони виправдані?
– Поки, як бачимо, не всі процеси їм вдається узяти під необхідний управлінський контроль. Утім, не сумніваюсь, що Андрій Шевченко – з його менталітетом, досвідом, досконалим знанням футболу, наполегливістю і принциповістю – з часом глибоко зрозуміє, що і як тут відбувається насправді.

У середині 1990-х я ще очолював «Чорноморець», коли зовсім юний Шевченко робив перші кроки у дорослому футболі, тоді у складі «Динамо» конкуруючи з нами за чемпіонський титул. Працював я і в штабі збірної України, коли Андрій дорослішав, а потім зростав і досягав вершин вже як гравець «Мілана».

Тому мене не треба переконувати в тому, наскільки щиро він любить футбол. Без цієї відданості Шева не досяг би такого фантастичного успіху ані як нападник, ані згодом як доволі мудрий та розсудливий тренер. Тепер настав час для Андрія Миколайовича послужити футболу в президентському чині. Необхідно навести лад у нашому футболі.

Не думаю, що його влаштовуватиме ситуація, коли про його поле діяльності, за яке він особисто тепер відповідає у тому числі й перед світлою пам’яттю свого вчителя Лобановського, знову говоритимуть як про щось другосортне, провінційне, заточене задля задоволення его якоїсь особи.

– Нещодавно напередодні міланського дербі президент УАФ публічно побажав успіху «россонері», кольори яких він захищав протягом багатьох років. Але я не пригадую, коли б Андрій Шевченко так само надихав рідне «Динамо» напередодні принципового двобою із тим таки «Шахтарем»...
– Ви не порівнюйте, не треба так пересмикувати. Це по-перше! А, по-друге, ніякої такої підтримки «Динамо» або якась інша команда не потребують. Очолювана Шевченком федерація і підпорядкована УАФ ліга мають створити умови для того, щоб усі клуби отримали рівні умови для справжньої спортивної боротьби і могли вирішувати свої справи виключно на футбольному полі.

Як це відбувається у найсильніших турнірах, у Лізі чемпіонів, де будь-яка монополія неможлива апріорі. Так, для Шевченка і в цій царині не існує секретів. Так, і аудит УАФ, і використання поліграфу – це добре, це на часі. Але на фініші складного сезону всі чекають більш дієвих і оперативних кроків, спрямованих на створення сучасного, дійсно конкурентного середовища у нашому футболі.