Парцвания: «В Грузии очень поддерживают Украину»

Півзахисник «Волині» тимур Порцвания розповів про своє життя-буття у Луцьку, настрій в колективі та виступи у весняній стадії чемпіонату.

– Тимуре, в одному з першому інтерв’ю у Луцьку ти сказав, що тебе все у місті і команді влаштовує. Як змінилася думка за ці понад півроку?
– У мене таке відчуття зараз, ніби я живу в Луцьку давно. Все влаштовує, тут спокійно, дуже добрі люди. Маленьке місто, в якому всі вболівають, всі підтримують. Живу біля «Там-Таму», там багато наших гравців мешкає.

– Де взагалі тобі найкраще найкомофортніше почувається – Київ, Луцьк, Грузія?
– Мені і в Луцьку добре ведеться. У Києві нині часто не маю змоги бути, якщо буваю, то більше зустрічаюся з друзями. Найкраще, звісно, мені на батьківщині. Там всі рідні, всі тебе завжди чекають. За два-три тижні можна отримати максимум натхнення і сил.

Взагалі, мої батьки дуже мені допомагають, можна сказати, вони завжди поруч. Телефонують, розпитують, хвилюються…

– Це типово для грузинських сімей…
– Аякже!  Так само й моя старша сестра вчиться і працює у Нью-Йорку і вона від нестачі батьківської уваги не страждає. Щодня на зв’язку… У нас таке виховання в сім`ї – всі за одного.

– Батьки не бояться за нинішню ситуацію в Україні…
– Мама більше переймалася, просила: «Дивися там, акуратно… Якщо що – купуй квитка і прилітай». Я заспокоював, що все владнається, а футбол – це моє життя. Взагалі ж, у мене на батьківщині дуже підтримують Україну, у нас справді дуже товариські стосунки між країнами. На їхньому ТБ поганого слова про нас не почув.

– Видно, що «Волинь» зараз все більше здружується…
– Влітку і восени команду фактично було по-новому створено. У першому колі ми «притиралися» психологічно, а на полі зігравалися. Після зимового збору команда показала, що вона згуртувалася. Ми наче хороша сім`я.

– Почуття ліктя партнера допомогло вистояти у непростих матчах березня?
– Ви ж бачили, як ми боролися у весняних матчах. Хтось помилився – відразу інший кидається на допомогу або виправляти помилку. Підказуємо один одному, відчувається, що ми зблизилися.

– Старший тренер Володимир Дикий після матчу у Донецьку сказав, що «Волині» дуже допомогли зимові збори і особливо дуже хороші спаринги. Погоджуєшся з ним?
– У нас справді були дуже хороші матчі. З росіянами грали сильними, словаками. Програли тільки одного разу, більше у нічию зіграли. Награвали склад, щоматчу налаштовувалися так, ніби в чемпіонаті України виходили грати.

– У грі з «Металургом» ти травмувався. Як це сталося?
– Вважаю, що підвела зміна температури після перерви. У роздягальні було дуже гаряче, а на вулиці відразу дуже холодно. За 15 хвилин охололи і коли після перерви вийшли, я, напевне, десь різко повернувся і відчув, що навіть не можу ходити нормально. Довелося просити заміну. Нині відновлююся після ушкодження.

– Дончани недооцінили вас чи той таки сніг і холод більше «Волині» допоміг?
– Ні, погода для всіх однакова була: було холодно і падав сніг. «Металург» грав дуже добре, а ми реалізували свої моменти, зіграли дуже компактно у всіх трьох матчах. Відтак набрали сім очок.

– «Металурги» виглядали після матчу здивованими своєю поразкою?
– Не розмовляв ні з ким, але відчувалося, що вони хотіли нас обіграти, бо ж у Луцьку ми на останніх хвилинах їм забили.

– Як тобі цьогорічний чемпіонат України? Не перестаєш дивуватися йому?
– Багато всього нині… Важкий чемпіонат і цікавий водночас. І війна, і зняття хорошої команди «Арсенал», і Майдан, і Крим. Це футбол і життя. Чекаємо розв`язки і мирного залагодження всіх проблем. Натомість прагнемо максимально віддаватися своїй справі.