Шаран: «Минай» – команда на хорошому рівні. Але ніяк не збагну, чому був нефарт»

Все пояснюється просто: займатися улюбленою справою в умовах війни, та ще й у клубі, який лише третій сезон проводить в еліті, було непросто. Однак загартований будь-якими труднощами свого ремесла 51-річний Шаран робить все можливе для того, аби турнірні показники молодої закарпатської команди могли лише поліпшуватись.

– Зрівнюючи цьогорічні виступи «Миная» з осінніми відрізками двох попередніх сезонів, звертає на себе увагу цікавий факт: на відміну від нинішніх 14 очок, тоді кожного разу командою здобувалося по 10. Були в курсі цієї статистичної особливості?
– Пригадується, коли я у грудні минулого року тільки прийшов у «Минай», то знав показники осінньої частини сезону-2021/22. Якщо не помиляюсь, тоді 10 очок команда мала після вісімнадцяти матчів. А у першому колі нинішнього сезону ми зіграли чотирнадцять поєдинків, набравши 14 пунктів. І це незважаючи на певні труднощі, пов’язані з нашим кадровим потенціалом у літню пору.

Ми розуміли, як будемо стартувати, відтак для нашого тренерського штабу було важкувато у психологічному плані. Були певні сумніви, що зможемо зіграти на хорошому рівні. Адже 11 гравців із 24-х взагалі не нюхали пороху Прем’єр-ліги!

Втім, як би там не було, а абсолютно всі футболісти, які знаходились у нашому розпорядженні, були задіяні в осінньому відрізку сезону (він, до речі, для нашої команди виявився неповним, тому що один матч – із «Шахтарем» був перенесений на весну наступного року).

Я обіцяв, що всі хлопці будуть грати – так воно і вийшло. Наш тренерський штаб, як і керівництво клубу та вболівальники, залишились задоволеними тими показниками, які є на даному етапі.

– Що було найважчим для вас у роботі у період літнього міжсезоння та у ході чемпіонату?
– Організувати нашу професіональну діяльність так, як ми хотіли це бачити. Так, як це було хоча б відсотків на 50 під час роботи в «Олександрії». Керівництво олександрійського клубу та люди, які відповідали за його долю, добре розуміли, що ми вимагаємо і що саме хочемо бачити. Було чимало питань, пов’язаних з нефутбольними справами, спрямованими на подальше досягнення хороших результатів. Під час міжсезоння кадрові можливості «Миная» були не на найвищому рівні. Ми мали розраховувати на бюджет, який нам озвучили. На нього і запрошували гравців. Що ж стосується згаданої вище організації нашої роботи, то вона включає в себе і тренувальний процес, і збори, і харчування, і екіпірування тощо. Все це лягло на плечі наших керівників, і я радий, що в цьому плані було розуміння.

Відтак дуже вдячний президентові нашого клубу Валерію Івановичу (Пересоляку – прим. авт.), фінансовому директору, віцепрезиденту та спортивному директору, які зрозуміли, що ми хочемо. Скажу відверто, це було нелегко зробити, адже мало хто вірив, що чемпіонат розпочнеться. Проте вже приблизно за місяць до його старту у нас були всі умови для того, щоб ми могли як слід підготуватись. Тож якщо попервах було важкувато, то згодом все налагодилося і тепер у «Миная» все гаразд. По заробітній платі та преміальним ніяких боргів немає, залишилось лише отримати зарплатню за грудень – і календарний рік щодо фінансів буде повністю закрито. У нашому клубі з цим нормально. Гроші хоч і невеликі, проте все стабільно.

– Важко знайти тренера, який був би повністю задоволений грою своєї команди. У вас до підопічних чимало претензій?
– Скажу чесно: претензії у тренерській роботі є і завжди будуть. Можливо, під час матчу вимагаю від своїх футболістів занадто багато, і деколи вони дивуються, що саме я від них хочу. Дійсно, коли після гри на теоретичному занятті розбираєш їхні дії, то прекрасно розумію: потрібно реально дивитись на речі. У цьому плані завжди себе заспокоюю, і за великим рахунком дуже вдячний підопічним за роботу. Колектив у нас підібрався досить непоганий, дружній. У своїй майстерності хлопці зростають буквально на очах, тож не випадково, що їхня трансферна вартість за перше коло підвищилась майже у два рази.

Нашому тренерському штабу, знайомому ще з «Олександрії» – Вадиму Чернишенку, Сергію Мізіну, Андрію Новаку, Ігорю Лучкевичу, як і мені особисто, це дуже приємно. Хоча розумію, що задоволеними не можна бути на сто відсотків. Особливо тоді, коли майже у кожному поєдинку ми створювали чимало голевих моментів, але не могли їх реалізувати. А щодо організації гри у захисті, то всі бачили, що «Минай» – команда на хорошому рівні. І це не перебільшення. Не випадково ж ми знаходимось на четвертому місці за пропущеними м’ячами. Це заслуга усієї команди.

– Чим пояснили б той факт, що в матчах на виїзді «Минай» набрав майже удвічі більше очок, ніж вдома?
– Навіть не знаю. Ми і освятили футбольне поле, і проводили на ньому передматчеві тренування, і хлопці жили на базі, і хороша аура на стадіоні «Минай» – але ніяк не збагну, чому був нефарт. Чесно кажучи, ми в команді багато про це думали: чому нам так не щастить з реалізацією сприятливих моментів, які не дозволяли б нам програвати. На превеликий жаль, після усього цього склалася якась психологічна невпевненість, що, можливо, передалося хлопцям. Підсвідомо стали закрадатися побоювання, що проводячи черговий домашній матч ми можемо його не виграти.

На виїзді ж, зазвичай, діємо розкутіше. Того психологічного тиску, який присутній в іграх на своєму полі, немає. Саме тому й набрали набагато більше очок, ніж в домашніх поєдинках. Будемо сподіватись, що невтішна традиція зламалась у переможному матчі з «Металістом», який став останнім в рідних стінах в осінній частині цього сезону. Обов’язково буду про це говорити хлопцям, адже у другому колі на нас чекає багато домашніх ігор.

– Програвати на своєму полі, та ще й суперникам з нижньої частини таблиці, неабияк прикро. Ігри з «Львовом» та «Чорноморцем», в яких «Минай» поступився з однаковим рахунком 0:1, із цієї категорії?
– Ой, це для мене наче скалка в серці! Останнім часом читаю багато інтерв’ю головних тренерів різних команд Прем’єр-ліги, які говорять, що недобрали очки у тому чи іншому матчі, називаючі різні причини.

Особисто мені не хотілося б аналізувати показники «Минаю» подібним чином, тому скажу: поєдинком із знаком «мінус» вважаю гру із «Львовом». Ми не заслуговували на цю поразку, вона є найприкрішою із усіх проведених зустрічей.

А от щодо матчу з «Чорноморцем», то ми могли зіграти внічию, однак одесити виглядали краще. Навіть незважаючи на те, що впродовж двадцяти останніх хвилин вони грали удесятьох. Більше говорити про прикрі поразки, як це було і в Олександрії, де ми пропустили на другій компенсованій хвилині, мені не хотілося б. Адже можна шукати вади у кожному поєдинку, проте я все ж вважаю, що у першому колі «Минай» виступив нормально.

– Судячи з того, що 80 відсотків м’ячів ваша команда забивала у другому таймі, із фізичною готовністю немає проблем?
– Не можу сказати, що повністю задоволений фізичною підготовкою команди. Особливо якщо зрівнювати із досвідом роботи на попередньому місці. Принаймні, я звик аналізувати саме так. Так от, якщо хлопцям, що прийшли в «Минай» влітку, дати такі навантаження, які були за часів моєї роботи в «Олександрії», то це було би неправильно.

Слава Богу, у нас обійшлоя без серйозних травм і осінню частину чемпіонату ми грали практично одним складом (єдине пошкодження – спазм задньої поверхні стегна у Гончара наприкінці осіннього відрізка чемпіонату, у матчі з «Рухом»).

У цьому велика заслуга тренерського штабу, в якому, до речі, немає тренера з фізпідготовки. Проте всі мої помічники працювали належним чином, даючи підопічним правильні навантаження. Якщо хтось із футболістів пропускав матч, то лише через картки – Бандура і Горін. Тож вважаю, що у фізичному плані хлопці були готові відсотків на сімдесят.

Цей висновок зроблений на підставі того, що у багатьох матчах команда «підсідала» невдовзі після середини другого тайму. Але в кінці осені за рахунок морально-волевих якостей підопічні додали у грі, причому той же «Металіст» ми переграли. Та й у нічийному матчі із «Зорею» зрівняли рахунок наприкінці поєдинку. Тоді ми додали фізично, та й за рахунок замін отримали позитивний результат. Так було й у зістрічі з «Рухом».

А от у згаданій грі із «Чорноморцем» було навпаки – накопичилася втома. Відтак є над чим працювати взимку. Можливості кожного гравця мені добре відомі, тож у цьому компоненті будемо додавати. Зараз у нашому чемпіонаті «фізика» виходить на перший план.

– Восени кількість проведених вами матчів у якості головного тренера команди Прем’єр-ліги дозволила увійти до провідної десятки фахівців. Цікаво, яке місце і який показник ставите собі за мету?
– (Усміхається). Про те, що я разом із колегою Юрієм Вернидубом увійшли до десятки, обійшовши у цьому списку В’ячеслава Грозного, під орудою якого мені довелося пограти у «Дніпрі», читав. Звичайно, це дуже приємно.

А як воно буде далі і наскільки вдасться змінити мій сьогоднішній показник у 235 ігор – життя покаже. Адже тренерська доля непередбачувана: сьогодні ти працюєш, а потім може виникнути перерва у пів року чи рік. Хотілося б потрапити у п’ятірку тренерів. Знаходитися у групі авторитетних та знаних фахівців – таких, як Мирон Маркевич (у нашого найдосвідченішого фахівця, який лідирує у списку тренерів-«гвардійців» – 662 матчі – прим. авт.), Микола Павлов, Мірча Луческу та інших людей, які багато чого зробили для українського футболу, дуже почесно. Та головне – багато працювати, щоб і самому зробити вагомий внесок.

­–Вище вас у списку лише один діючий фахівець – 77-річний румун Мірча Луческу, у якого в активі 415 матчів. Чому б вам, на чверть століття молодшому за віком, для початку не взяти за мету показник у чотири сотні з лишком?
– Я не проти. Кожен тренер прагне до максимальних результатів, і я вважаю, що це правильно. А щодо рекордів у кількості матчів… Поживемо – побачимо. Дай Боже, щоб було здоров’я і стабільна робота. А якщо говорити про показники Луческу, то вони вражають. Румун молодець. Можливо, він поставив собі мету – догнати Маркевича (усміхається). А якщо серйозно, то нині для усіх нас найголовніше – можливість грати у футбол не під загрозою ракетних ударів, а у спокійній обстановці під мирним небом. Якщо буде мир, то чемпіонат України проводитиметься у звичному форматі, який був впродовж трьох десятків років.

– Коли «Минай» розпочне підготовку до весняної частини змагань?
– Збираємось після відпустки 14 січня в Ужгороді. Через кілька днів заїжджаємо у готельний комплекс «Камелот», де будемо проводити підготовку до другого кола у рамках першого, втягувального збору. А далі плануємо 25 січня з Будапешта вилетіти до Туреччини. Перший із двох запланованих у цій країні тренувальних зборів пройде в Аланії, а другий – у Ларі. В проміжку між ними буде кількаденний тайм-аут, однак на цей час в Україну ніхто повертатись не буде.

Підготовка до весняної частини чемпіонату триватиме на турецькій землі до 18-го лютого, під час якої заплановано сім контрольних поєдинків з представниками різних країн. Кілька потенційних суперників вже підтвердили участь у спарингу з нами. Дай Боже, щоб все вийшло так, як ми очікуємо. Зрозуміло, що зараз щось загадувати важко, проте планувати треба.

– Чи будуть зміни в команді у період зими?
– Авжеж. Нам потрібно підсилення на конкретні позиції, адже впродовж осінньої частини сезону у складі «Миная», як я вже казав, грали одні й ті ж самі хлопці. Більше всього мене непокоїло можливе вибуття футболістів з ладу, однак обставини склались так, що травми обійшли нас стороною. А ще мені хотілося б, щоб гравці, які були у резерві і виходили на заміну, більше працювали над собою і додавали у майстерності.

– Як проводите відпустку?
– Моя сім’я вперше на тривалий час залишила рідну домівку, перебравшись з Кіровоградщини до мене на Закарпаття. Однак після трьох місяців перебування в Ужгороді, де дружині та доньці все сподобалось, на час відпустки вирішили поїхати в Олександрію.

Зараз знаходжусь у цьому місті, де зустрічаюсь з друзями. Разом дивились матчі чемпіонату світу, від фіналу якого отримав море задоволення. Це найкращий фінальний матч із усіх, які я бачив у житті. Він виявився напрочуд інтригуючим.

– Якій із збірних віддавали перевагу?
– Ще перед початком світової першості, коли у мене брали інтерв’ю, я сказав, що Аргентина стане чемпіоном. Відтоді й переживав за аргентинців. І не тільки заради прогнозу – дуже хотілось, щоб Ліонель Мессі нарешті виграв звання чемпіона світу, якого у нього ще не було. І я радий, що незважаючи на усі перипетії поєдинку Аргентина – Франція, восторжествувала справедливість. Кубок світу аргентинці виграли заслужено, і в першу чергу його заслужив Мессі. Окрім чемпіонського звання він ще й став кращим гравцем турніру.