Нестеренко: «Чого боятися «Шахтаря»? Такі ж хлопці грають. Усі ми рівні»

Гравець «Ворскли» Іван Нестеренко в суботу відзначився своїм дебютним голом в УПЛ. Це був переможний м’яч у ворота «Шахтаря». В матчі, де перед тим він змарнував вихід на порожні ворота. Півзахисник розповів про свій гол, матч із гірниками та свої цілі на найближче майбутнє.

– Іване, хто вас уже привітав з вашим першим голом в УПЛ, ще й таким важливим?
– Родина привітала, дівчина. Багато тренерів, з якими я в дитинстві працював у Запоріжжі.

– Після матчу з «Шахтарем» Віктор Скрипник назвав Вас «маленькою зірочкою»? Як вам такий статус?
– Приємно чути такі слова від наставника. Однак я себе таким не відчуваю. Ми всі у «Ворсклі» команда. Результат здобувається завдяки всій команді, а не лише, тому що я забив. Це командні дії.

– Дуже часто чути з тренерської лави підказки на Вашу адресу? Чому так багато адресовано саме Вам?
– Тренери хочуть допомогти мені вдосконалюватися. Вони говорять частіше брати на себе гру, не боятись ініціативи. У кожній грі підказують.

– «Ворскла» з перших хвилин дуже сміливо грала проти «Шахтаря». Узагалі не боялись суперника?
– Чого боятися? Такі ж хлопці грають. Усі ми рівні. У нас уся команда налаштувалась, була готовою. Ми знали, що буде нелегка гра, та ніхто не боявся. Кожен був упевнений один в одному. Було багато роботи без м’яча. У цьому аспекті було важко. Треба було командно перебудовуватися, відбирати м’яч.

– Якщо говорити саме про ваші моменти, ви вже з’ясували для себе, як і чому не забили в порожні ворота?
– Мені здається, що я поспішив. Я маю на увазі, що я розслабився, коли обіграв воротаря, і думав, що м’яч уже у воротах. А сталося ось так.

– Пам’ятаєте, що відчули після удару?
– Засмутився та й усе. За пару хвилин відійшов, продовжив грати. Слава Богу, що вдалося виправитися.

– Партнери не сварили?
– Ні, такого не було. Усі нормально поставилися. Навпаки підтримали.

– Епізод з голом. Награна комбінація і ви чітко знали, що мусите бігти туди чи це інтуїтивне відчуття?
– Я просто біг туди. Пердута часто віддає саме такі передачі. Я побіг туди, й опинився там, де треба в потрібний час.

– З Дмитром Різником спілкувались після матчу?
– Ми грали разом, але й раніше особливо не спілкувались.

– Після поразки «Кривбасу» «Ворскла» здобула дві яскраві перемоги поспіль. Як вдалось так перелаштуватися?
– Це не вперше вже у «Ворскли». І в минулому сезоні таке траплялося. Кожен переосмислив, що слід правильно робити на полі. Кубкова гра з «Металістом 1925» додала впевненості кожному. У тренувальному процесі нічого не змінювалось. Працювали, як і завжди.

– Ви – вихованець славетної школи запорізького футболу. Хто Ваш приклад для наслідування та які цілі перед собою у футболі ставите?
– Мені завжди подобався Степаненко. Ще з дитинства, коли дивився футбол. Він теж вихованець запорізького футболу. Ми з ним особисто не знайомі, але його гра і ставлення імпонували завжди. Це топ-гравець. Щодо моїх амбіцій, то зараз треба додавати з кожною грою, забивати. Для початку дуже хочеться потрапити в молодіжну збірну, а потім підійматися кар’єрною драбиною. Певно, як і кожному футболісту, колись у майбутньому хочеться потрапити в топ-клуб.

– Як вважаєте, Ви вже готові до виклику в молодіжку? Можливо, якісь аспекти гри ще варто покращити?
– Я думаю, що готовий. Добре, що я вже почав частіше грати в УПЛ. Навіть забив уперше. Треба більше робити результативних дій на полі, щоб привертати до себе увагу. Віддавати паси, забивати. Бути помітним постійно. Тоді тренери звернуть увагу. Ну і думаю, що командні результати впливають.