Велетень: «Порівняно з іншими хлопцями, з якими служив, я був так – скраєчку»

Вінгер «Колоса» Владислав Велетень розповів, як він приєднався до ЗСУ.

– На четвертий день після повномасштабного вторгнення я пішов до військкомату, але там не було місць і мене направили в територіальну оборону. В ТРО теж не було місць, але я ублагав жіночку на КПП: «Пропустіть мене, я домовлюсь». Там був командир відділення з позивним «Джейкоб». Я йому сказав, що дуже вмотивований і хочу допомогти країні. Він знайшов мені місце і взяв до себе.

Ми три місяці пробули в навчальному центрі у Києві, потім – місяць під Дніпром, після чого нас відправили на Донеччину. У той час людей вистачало і комбат через чотири дні сказав, що всі хлопці молодше 21 року відправляються на ППД (Пункт постійної дислокації, – прим. А.П.), займатися охороною об’єктів і побутовими питаннями.

– Як ваша сім’я відреагувала на те, що ви пішли служити?
– Звичайно, дуже сильно переживали, але це був мій свідомий вибір.

– Що найстрашніше ви побачили на війні?
– Обстріли. Коли поруч прильот – це дуже страшно. Але порівняно з іншими хлопцями, з якими служив, я був так – скраєчку. Можна сказати, прогулянка біля Краматорська.

– Серед ваших товаришів по службі були футбольні фанати чи колишні гравці, вас упізнавали?
– Всі знали, що я футболіст, але на війні не до цього. Коли був вільний час, то товариші знаходили два дерева, давали мені м’яч і говорили: «Показуй, що вмієш».

– Як «Колос» поставився до вашої служби?
– Спочатку я не повідомляв клуб, все вияснилося постфактум, коли почали дізнаватися – хто де. «Колос» відреагував максимально коректно, у клубі питали, чим можуть мені допомогти. По контракту все виплачували, навіть – більше. Коли відновлювався чемпіонат, то клуб писав листи, щоб мені надали змогу грати.