Пономаренко: «Ярмоленко навчає власним прикладом, як треба любити футбол»

Подій, які відбулися за півроку в житті Матвія Пономаренка, іншому вистачило б на кілька сезонів. 20-річний форвард «Динамо», визнаний кращим молодим гравцем УПЛ у минулому чемпіонаті, виграв бомбардирські перегони, видавши рекордну для клубу результативну серію, та дебютував у збірній України, забивши в першому ж матчі.

А ще – освідчився під Новий рік коханій дівчині Дарині, з якою після чи не найскладнішого в своїй кар’єрі матчу – проти «Карпат» – офіційно взяв шлюб.

Перед відбуттям на тренувальний збір до Австрії форвард «Динамо» дав інтерв’ю офіційному сайту клубу.

– Віталій Лобко розповів про парі, яке ви уклали минулого сезону, коли забивали в кожному матчі: чия гольова серія виявиться найдовшою. Ти, за його словами, сам відмовився від перемоги, погодившись на нічию, хоча попередньо ви домовлялися зарахувати в суперечці несправедливо скасоване у грі з львів’янами взяття воріт…
– Узагалі, я прибічник чесної гри: якщо гол «Карпатам» не зарахований арбітром, значить, його немає. Та й заочну суперечку з Віталіком – як і усі, що були між нами з дитячих років, – ми влаштували не для того, аби хтось із нас переміг. Це був додатковий стимул – хоча, якщо розібратися, нам, аби виходити на матчі з максимальним бажанням і робити все для перемоги команди, жодні штучні стимули не потрібні.

– У дитинстві переможець ваших із Лобком парі отримував снікерс або кока-колу. А що за таємнича винагорода чекала на переможця останньої вашої суперечки, про яку твій візаві не захотів розповідати в інтерв’ю?
– (Посміхається). Вважайте, що сперечалися на інтерес. Або, як колись, на кока-колу…

– Повернемося до матчу з «Карпатами». Яка перша думка промайнула, коли навіть експерт УАФ із арбітражу Нікола Ріццолі визнав: твій гол мав бути зарахований?
– На момент експертного висновку я й думати про той епізод забув. Перші два дні, звісно, було важко, тим паче, що арбітр під кінець гри ще й показав червону картку. Але потім я переключився і став готуватися до наступних матчів. А що гол був чистим – розумів ще під час гри.

– На полі ти справляєш враження суворого хлопця, але останні пів року ми знаємо тебе і з іншого, романтичного боку. Маю на увазі, зокрема, відео з новорічної вечірки, на якій ти, ставши на коліно, освідчився коханій. У квітні ви одружилися. Ставши у такому юному віці сімейною людиною, відчув у собі якісь зміни?
– Авжеж. Подорослішав, почав піклуватися не лише про себе, а й про родину, про кохану, став створювати затишок навколо сім’ї. Взагалі, відтоді, як зустрів Дарину, в моєму житті й у футбольній кар’єрі все йде лише вгору. Це фантастичні відчуття, коли знаходиш людину, з якою класно проводиш час і одночасно прогресуєш у своїй справі!

– Відтак, ти можеш аргументовано посперечатися з експертами, які вважають, що після весілля на футболістів чекає складний період?
– Існує безліч протилежних прикладів. Експерти дивляться на одруження гравців під негативним кутом зору, я – під позитивним. Разом із тим, не можу ж я заборонити опонентам мати свою точку зору... (Посміхається).

– Твоя футбольна кар’єра перейшла на новий рівень ще у 17 років, коли Мірча Луческу запросив тебе, на той момент орендованого до «Зорі» разом із іншими хлопцями динамівської академії 2006 року народження, на збір з першою командою «Динамо» і залучив до двох спарингів, після чого клуб уклав із тобою перший професійний контракт. Що спричинило найбільші емоції – згадані обставини чи необхідність догравати сезон у луганському клубі?
– А я одразу розумів, що на пів року повернуся до «Зорі». Передчасно припинити оренду міг би, лише переходячи до першої динамівської команди, а там була на той момент дуже сильна конкуренція. Щодо емоцій… Уявіть: лежу, відпочиваю, а мене, сімнадцятирічного, кличуть тренуватися з основою «Динамо»! Відверто кажучи, спершу подумав, що це жарт. Згодом дізнався, що на мене звернули увагу під час поєдинку за юнаків «Зорі» саме проти киян, на якому було присутнє все керівництво разом із головним тренером.

– За першу команду «Динамо» ти дебютував теж у сімнадцять, вийшовши на заміну на 88-й хвилині матчу з «Шахтарем» за рахунку 0:1. Встиг відчути повною мірою атмосферу останнього матчу Луческу на чолі киян?
– Якщо говорити про власні емоції – був щасливий, що такий видатний тренер, світла йому пам’ять, повірив у мене і дав шанс себе проявити. Відчути, що таке справжній професійний футбол і що таке справжнє «класичне». Шкода лише, що результату ми в тому матчі не досягли.

– Так сталося, що й у національній збірній ти дебютував і відзначився першим голом в останньому матчі тренера, який виявив тобі довіру, – Сергія Реброва. Якою запам’яталася гра плей-оф відбору до чемпіонату світу проти шведів, спочатку з лави запасних, а потім – на полі, куди ти вийшов за рахунку 0:3?
– Уперше опинившись у таборі головної команди країни, був переповнений чудовими емоціями. А після матчу, звісно, настрій був протилежний… Так, я забив у компенсований час, але хочеться, щоб мої голи приносили перемогу. Ми ж – поступилися, й тепер наші суперники грають на світовій першості, а ми дивимось на них по телевізору.

– Напевно, тобі важко порівнювати, і все ж: чим відрізняється атмосфера у збірній часів Реброва та нинішня, під керівництвом Андреа Малдери?
– Судити про це достеменно, побувавши в кожного з тренерів лише на одному зборі, мені дійсно важко. Але, здається, тепер команда стала розкутішою.

– Ще на початку весняної частини сезону ти недвозначно заявив про бажання стати кращим бомбардиром УПЛ, але, напевно, не був би задоволений, якби отримав цей титул лише за додатковим показником – кількістю зіграних матчів. Що відчув, коли в поєдинку заключного туру нападник «Кудрівки» Андрій Сторчоус зробив дубль у ворота «Динамо», наздогнавши вас із Пилипом Будківським у снайперських перегонах?
– Звичайно, хотілося дотримати слова без жодних умовностей. Тому, виходячи на другий тайм, розумів, що обов’язково заб’ю.

– Дуже прагнув забити в цьому матчі й Андрій Ярмоленко, якому залишалося два кроки до абсолютного бомбардирського рекорду Прем’єр-ліги. Він був твоїм кумиром дитинства. А яке справляє враження, коли ви ділите одну роздягальню?
– У суто футбольному сенсі він виявився точно таким, яким я звик його бачити з трибуни або по телевізору. Різниця в тому, що тепер я можу до нього підійти, поговорити, спитати поради. Андрій Миколайович залюбки допомагає молодим футболістам – це величезний досвід, який обов’язково стане нам у пригоді в майбутньому.

А ще – він навчає нас власним прикладом, демонструючи, як треба любити свою справу, віддаватися їй. Можливо, він і збирається завершувати незабаром кар’єру, але не дає собі жодного послаблення. Ярмоленко завжди прагне ставати кращим, відпрацьовує до кінця кожен момент у матчі, йде у підкати на тренуваннях. Кожен із нас хоче бути схожими на нього та любити футбол так, як він…

Дмитро ІЛЬЧЕНКО