Вернидуб: «Ми – «Кривбас», тому повинні працювати і грати у Кривому Розі»

Де б не працював Юрій Вернидуб, його кредо не міняється: відношення футболістів до своєї справи має бути професіональним. У повному сенсі цього слова. Тож цілком природно, що криворізький «Кривбас» нинішнього зразка пройшов турнірну дистанцію лише із незначними втратами, зумівши піти на зимову перерву на чолі турнірної таблиці. Про те, якою була осіння частина сезону для криворіжців, кореспондентові UA-Футбол в інтерв’ю розповів їхній керманич.

– Рік, що минає, підніс вам гаму різних почуттів. Чого було більше – позитиву чи негативу? – цікавлюся у Юрія Вернидуба.

– Зважаючи на те, як команда грала і яких результатів досягала у весняній частині минулого чемпіонату та перед зимовим антрактом нинішнього, то тільки позитиву. Щоправда, у весняних матчах нам не вдалося потрапити у п’ятірку, на яку ми налаштовувались. Не вистачило зовсім небагато. Втім, я вже казав, що то перший рік нашої спільної роботи, у якій ми билися до останнього туру за цю п’ятірку. Але що є, те є. Що ж стосується осіннього відрізку нинішнього чемпіонату, то його розпочали не так, як хотілося б – програли «Олександрії». Та хлопці молодці - відреагували належним чином, пройшовши дистанцію у наступних шістнадцять турів більш-менш стабільно.

– Стартова поразка в гостях від «Олександрії», судячи з усього, ваших підопічних лише підстьобнула?

– Гадаю, що так. Це одна з тих ігор, в яких у мене було багато негативу. Адже поступились ми не по грі. Та дякувати підопічним і тренерському штабу, що ми досить швидко на це відреагували. Потім у чемпіонаті пішли такі результати, яких ми хотіли.

– Програвши в Олександрії, вже через кілька турів чемпіонату «Кривбас» опинився у верхній частині турнірної таблиці, з тих пір її не полишаючи. Важко утримуватися на плаву такий тривалий час?

– Скажу коротко: легше чогось досягти, ніж те, що ти досяг, утримувати.

– У першому колі ваша команда видала серію із семи безпрограшних матчів, у яких було п’ять перемог та дві нічиї. Тож домашня поразка від львівського «Руху» після цього відрізку сприйнялася як несподіванка. Чим її пояснили б?

– Команда загалом грала непогано, але і «Рух» - суперник, який у цьому сезоні показує дуже гарний футбол. Навіть не побоюсь цього слова, кажучи «гарний». «Рух» - команда молода і амбітна. Видно тренерські напрацювання, які приносять результат. Я не можу сказати, що львів’яни нас у цьому матчі переважали. Так, ми програли 1:3, але ведучи у рахунку 1:0 буквально за п’ять хвилин якось так все сталося, що пропустили три м’ячі. Що ж, так буває у футболі. І я повторюся: добре, що наша команда належним чином відреагувала на цю поразку.

– «Рух» проявив себе з гарного боку, у чому вже не раз пересвідчувались любителі футболу…

– Це дійсно так. Дуже подобається гра цієї команди, її тактичні дії. Якщо «Рух» не втратить гравців, які у нього є, і при цьому ще й посилиться, то може претендувати на високі місця. Ті хлопці, які зараз у львівській команді грають, були у її складі ще у минулому чемпіонаті. А молодь, котра себе проявляє з кращого боку, це ті футболісти, які непогано себе показали в юнацькій Лізі чемпіонів. І це не дивно. Мені дуже імпонує головний тренер «Руха» Віталій Пономарьов, який вміє гарно працювати. Тож про «Рух» можна з упевненістю сказати: це дійсно тренерська команда.

– Мабуть не помилюся, якщо припущу, що окрім втрати трьох очок у грі з «Рухом» відчуття прикрості було після ще двох матчів у рідних стінах – з київським «Динамо» та луганською «Зорею»?

– Так і є. «Динамо» ми програли 0:2, чого дуже не хотілось. Але знову ж таки: це - футбол. Тим більше, що пропустили дуже швидкий м’яч, а потім ще й залишились у меншості вже на дванадцятій хвилині. Нас «Динамо» обіграло нашою ж зброєю, якою ми раніше проти нього грали. У суперника була дуже «низька» оборона, динамівці не пресингували, чекаючи нашої помилки. Відбір м’яча – і гол відбувся відразу ж після нашого «стандарту». А потім було вилучення Бескоровайного і пропущений м’яч. Хоча програвши 0:2, можу сказати, що це була не гірша наша гра. Ми у меншості дуже непогано виглядали. Якби нам вдалося реалізувати момент, який виник наприкінці першого тайму і команди пішли б на перерву за рахунку 1:2, то впевнений, що результат був би трохи інший. Втім, що є – то є. Треба це визнати, і нічого страшного я тут не бачу. Після цієї поразки хлопці знову правильно відреагували і продовжили набирати очки. А ще стосується матчу із «Зорею», то як би там не було, а це гарна команда. Вона мені дуже подобається, особливо зараз, за керівництва нею Юрія Коваля. Ми з Юрієм Григоровичем колись у «Зорі» працювали разом. Він був моїм помічником, хоча є старшим за мене. Я добре знаю цю людину, і можу сказати, що вона здатна побудувати команду. В тому, що очолюваний ним колектив буде гарно готовий фізично і гратиме у «вертикальний» футбол, можна не сумніватися. Так от, у нашому поєдинку із «Зорею» ми вели в рахунку 2:0, однак врешті-решт зіграли внічию, 2:2. Хоча, чесно кажучи, в кінцівці матчу могли ще й програти. Але у мене в душі все ж залишився неприємний осадок, адже ми мали в ньому перемагати. Забий за рахунку 2:1 Кожушко і Дібанго, то все було б зовсім по-іншому. На відміну від нас суперник використав свої моменти, а незадовго до фінального свистка Горбач нас навіть пощадив. Нічого не поробиш: помилки ще є. Тож будемо працювати у період зимового антракту над тим, щоб їх більше не було.

– Суддівська тема у цьому чемпіонаті набула особливої гостроти. Як гадаєте, наскільки довго футбольній Україні доведеться чекати порядку у Комітеті арбітрів УАФ?

– Знаєте, це якраз та тема, про яку менше всього хочу говорити. Після того, що сталося у стартовому поєдинку чемпіонату в Олександрії, у якому ми програли 0:1, я сказав, що більше на це зовсім не буду дивитися і про це говорити. Нехай на дану тему звертають увагу керівники нашого футболу та усі відповідальні за суддівство люди. Ви, мабуть, помітили, що жодного разу після тієї злощасної гри з «Олександрією» не було такого, щоб я публічно обурювався чи реагував будь-яким іншим чином на арбітраж. Сказав собі «ні» – і все.

– За показниками забитих м’ячів «Кривбас» поступається лише «Динамо». Чи означає це, що до гравців атаки у вас претензій щонайменше?

– Я так не можу стверджувати, адже як-то кажуть, захист починається з атаки. У футболі ж бо немає такого, щоб захист – окремо, а напад – окремо. Ми всі разом атакуємо і так само всі разом захищаємось. А щодо претензій скажу так: вони завжди були, є і будуть. Найголовніше – правильно на це реагувати і робити аналіз кожної гри, доводячи своїм хлопцям, де саме були помилки – з тим, щоб можна було на них ефективно відреагувати і не припускатись у подальшому.

– Із 31 результативного удару на рахунку нападників всього дев'ять. Чи не замало для гравців цієї ланки?

– Вважаю, що мало. Звичайно, хотілося б більшого. Але що є – то є, відтак маємо над чим працювати. Потрібно докладати зусиль, аби хоча б шістдесят-сімдесят відсотків моментів реалізовувати.

– Що скажете про новачків, які приєдналися до «Кривбасу» у літній трансферний період?

– Ми непогано попрацювали на селекційній ниві. Ті футболісти, які до нас прийшли, дійсно посилили команду – як щодо гри, так і за іншими чинниками. Я задоволений усіма новачками, котрі відіграли осінню частину чемпіонату.

– Один із представників іноземного легіону вашої команди, захисник Іван Дібанго, відіграв від дзвінка до дзвінка геть усі 17 матчів осінньої частини чемпіонату. Схоже, на відміну від інших легіонерів, камерунець найефективніше вписався до ігрового ансамблю «Кривбасу»?

– Це й не дивно, адже саме він з’явився у команді найпершим. Гадаю, що Дібанго більш-менш розуміє, що від нього хоче тренерський штаб і що потрібно для того, аби йому зростати у майстерності з кожним зіграним матчем. Він й справді добре вписався у нашу гру і нині є лідером команди серед іноземців. Проте також можу відзначити Бізіману, Іліча, а ще По, котрий рік лікувався, проте починає віддячувати своєю грою за нашу увагу та допомогу йому. У матчі другого кола з «Олександрією» По забив один з м’ячів, чим зробив внесок у нашу перемогу 2:1.

– Ширяться чутки, що Дібанго опинився у сфері інтересів інших клубів. Чи це дійсно так?

– Так. Але поки я не чув, щоб пропозиції щодо нього мали конкретику. Коли справа до цього дійде, тоді й можна буде про це говорити.

– Як реагують легіонери на ракетні та дронові обстріли Кривого Рогу?

– Всі хлопці, які є гравцями «Кривбасу», вже до цього звикли і ніяких проблем з тим, що є повітряні тривоги та вибухи немає. Починаючи з минулого року ми як були у Кривому Розі, так і залишаємось. Як працювали, так і працюємо. Іншого варіанту у нас немає. Та й ми самі не хочемо грати будь-де. Адже ми – «Кривбас» (Кривий Ріг), тому повинні працювати і грати у Кривому Розі, перед нашими вболівальниками.

– Який матч із зіграних в осінньому відрізку чемпіонату зодовольнив вас, як тренера, у повній мірі?

– Таких багато, тож виокремлювати якийсь один чи два важко. Була непогана гра із тією ж «Зорею» у першому колі, коли ми перемогли на виїзді 3:1. Була дуже класна гра із «Шахтарем», у якій наша команда програвала 0:2, 1:3, проте у підсумку зіграли 3:3. Варто згадати і поєдинок з тією ж «Олександрією» на початку другого кола. В ньому ми спочатку поступались в рахунку 0:1, але зробили «камбек» і виграли 2:1. Всі ті матчі, у яких ми перемагали, були виграні на характері і з великим бажанням. І це класно! Я розумію, що те, чого ми досягли зараз, буде важко втримати навесні. Про це і сказав хлопцям у роздягальні відразу після матчу із «Зорею». Тринадцять турів, які залишилось провести у нинішньому чемпіонаті, будуть для «Кривбасу» наче тринадцять фіналів.

– Кого з футболістів вболівальники «Кривбасу» не побачать у весняній частині сезону?

– Всі ті, хто був у складі, залишаться. Хіба що будуть якісь точкові пертурбації. Втім, поки що рано про це говорити. От коли ми зберемось після відпустки, тоді і можна буде щось на цю тему сказати. Чесно кажучи, після завершення осінньої частини сезону ще нічого не аналізував. Трохи пізніше, ближче до Нового року, ми з колегами по тренерському штабі сядемо і зробимо висновки про весь наш турнірний шлях. Тоді і будемо розуміти, що потрібно нам далі. Та як би там не було, а на селекційному фронті ми постійно працюємо, продивляючись потенційних новачків і аналізуючи їх властивості. Якщо матимемо можливість, то деякі поповнення у «Кривбасу» будуть.

– На яких позиціях?

– Я не дивлюсь на позиції. Зважаю на те, щоб футболіст дійсно зміг нам допомогти. Нехай то буде воротар, захисник, півзахисник чи нападаючий – це не так важливо. Від хорошого гравця ніхто ніколи не відмовиться, ви ж самі добре це розумієте. А тим більше, коли футболіст є універсальним або ж коли здатен змінювати амплуа. Буває, ми беремо гравця як захисника, а він грає півзахисником. Все залежить від його якості та бажання грати. А як воно буде – побачимо, розберемося.

– За якими критеріями підбиратимете спаринг-партнерів на зборах?

– Мені завжди хочеться грати із сильними суперниками. З командами, які мають ім’я і які непогано виглядають у своїх національних чемпіонатах. Я розумію, що це будуть іноземні клуби. І чим сильніше суперник, тим краще для «Кривбасу». Із відпустки ми виходимо 8 січня, один тиждень попрацюємо. Якщо все вдасться, то виїдемо на тренувальний збір до Іспанії.

– Скільки там перебуватимете?

– Плануємо виїхати на місяць в Аліканте, як дає нам дозвіл Мінспорту. Працюватимемо в Іспанії два тижні, зробимо два-три дні вихідних, а потім знову продовжимо роботу. Єдине, що під час перебування за кордоном змінимо місце дислокації, перебравшись після першого збору з одного готелю до іншого. Щоб хлопцям не приїдалося.

– За яким стилем відзначатимете Різдво?

– Я ж українець, і тому відзначатиму, як і всі мої співвітчизники, 25 грудня. Краще робити те, що робить весь світ, а не так, як це роблять наші прокляті вороги. Ті, які по сьогоднішній день кажуть, що вони наші… брати. Та немає у нас тепер «братів»!

– Де плануєте зустрічати Різдво та Новий рік?

– Різдво святкуватимемо у Києві з жінкою, дітьми та онуками. А на Новий рік поїдемо у Запоріжжя. Це свято, яке незважаючи на лихоліття, потрібно зустрічати у рідній домівці. Плануємо це зробити з дружиною Лесею, запросивши близьких друзів. Тих, які до сьогоднішнього дня знаходяться на Запоріжжі, допомагаючи Збройним силам України. У нас з ними одні думки, одне життя. Всі ми разом чекатимемо на Перемогу, і неодмінно її дочекаємося.