Маркевич: «Три месяца не видели денег»

Зателефонувавши Мирону Богдановичу, сподівався почути пригнічено-засмучений голос людини, яка, скажімо так, стоїть перед ризиком утратити роботу вже найближчим часом. Натомість наразився на весело-бадьорий тон і… задишку: Маркевич дотримується звичок, не зраджує їм навіть у критичні моменти, тож свій вільний час проводить активно, ганяючи м’яча з друзями. Причому дуже далеко від Слобожанщини…

– Я нині у Львові – бере слово Мирон Богданович, – тому майже нічого не знаю. Завтра буду у Харкові, тому, можливо, володітиму достеменнішими даними.

– Чому – «можливо»?
– А тому, що на завтра в клубі в мене призначено тренування – тільки тренування. А про зустріч із керівництвом наразі не йдеться.

– Іще один момент: правда те, що нині вас відправляють на новий, четвертий цьогоріч, тренувальний збір – до Туреччини?
– Так, є якісь розмови. Утім, повторюю, про все детальніше дізнаюся завтра.

– Та все ж повинні ж бути у вас якісь прогнози, сподівання… Припустімо, чи ймовірне, на вашу думку, повернення на посаду клубного керманича Олександра Ярославського?
– Звідки мені знати? Я з ним давно не спілкувався… Дивіться: нині в нашому клубі ситуація просто неконтрольована, повірте, не перебільшую. Президента немає, його заступники розгублені. Більше того: нам уже три місяці не сплачують зарплатню, тому далі, вочевидь, буде ще гірше.

– Наскільки? Реальний варіант, що гравці розбіжаться? Може клуб припинити існування?
– Може.

– ???
– Я не кидаюся словами – так є насправді.

– Даруйте, що лізу в душу, проте дозвольте знову запитати вас про те, про що вже якось цікавився: чому ви так спокійно все сприймаєте? Тут уже на носі – справжній крах, припинення існування справи, якою ви займалися ціле останнє десятиріччя…
– Усе просто. По-перше, я вже пояснював вам, що давно навчив себе спокійно ставитися до всього, що відбувається: як хорошого, так і поганого. По-друге, дещо вам розповім: мій тато у 16 років потрапив у німецький концтабір – як остарбайтер, а коли повернувся в Україну, його відправили до Сибіру – як «прєдателя Родіни»; рідний брат батька взагалі відсидів у тюрмі за те, що воював у лавах УПА. До чого веду? Я щасливий із того, що відбулося минулої суботи, – ось, що важливо! А не всякі там футболи…