Русин: «Хотів перейти до «Карпат» ще взимку, але тоді не вийшло»

Повернення Назарія Русина до Львова назрівало ще взимку: тоді Арка не відпустила українця, хоча сам футболіст уже був налаштований на Карпати. За кілька місяців він усе ж обрав шлях додому, відкинувши інші пропозиції після непростих етапів кар’єри в Англії, Хорватії та Польщі.

В інтерв’ю журналісту сайту «Український футбол» Роману Придибі Русин розповів, чому не закріпився в Сандерленді, як опановував позицію «десятки», чому найбільше не любить грати «дев’ятку» та з якими амбіціями повернувся в УПЛ.

– Назарію, вітаю вас із переходом у Карпати. Які перші емоції після підписання контракту? Уже встигли відчути увагу навколо цього переходу?
– Дякую. Я дуже щасливий повернутися додому й стати гравцем Карпат. Емоції лише позитивні.

– Ви вихованець ФК Львів, а тепер будете грати за Карпати. Як це для вас узагалі сприймається? У дитинстві для вас було якесь протистояння між ФК Львів і Карпатами?
– Звичайно, на рівні ДЮФЛ ми грали проти Карпат і УФК. Але щоб це було якесь супердербі – я б так не сказав.

Коли я був у Львові, там діяла лише дитячо-юнацька школа. Не було ані першої команди, ані U19, і все це тримав Роман Євгенович Михайлів.

Якби я пройшов шлях від академії до першої команди, а потім перейшов у Карпати, можливо, тоді й було б особливе відчуття.

– Хто першим вийшов на вас із Карпат і як узагалі почалися ці перемовини?
– Я хотів перейти до Карпат ще взимку, але не вийшло – Арка мене не відпустила. Водночас ми постійно залишалися на зв’язку. За три місяці до підписання контракту я вже на 90% розумів, що цей перехід відбудеться.

– Ви швидко дали згоду чи думали ще над іншими варіантами?
– Була команда з Польщі, надходили й інші пропозиції. Але я сказав своєму агенту, що хочу в Карпати. Ми підтримували зв’язок із Русолом, і я говорив йому: «Я хочу повернутися. Якщо зараз не вийшло, постараємося влітку оформити повноцінний трансфер». Інші пропозиції мені нецікаві, тому що я хотів додому.

– У попередній розмові ви казали, що подавали документи на візи для дітей. Як узагалі родина сприйняла те, що замість Англії тепер буде повернення в Україну?
– Родина сприйняла це добре. Візи ми все одно оформили, тож, якщо буде можливість, зможемо ще приїхати до Англії, у Сандерленд, хоча б на кілька днів.

– Чи вже встигли поговорити з Франом Фернандесом? Яку роль він бачить для вас у Карпатах?
– Я говорив із головним тренером ще взимку по відеозв’язку. Він казав, що бачить мене на позиції вінгера. Якщо буде потрібно, можу зіграти й у центрі нападу. Але я не надто люблю цю роль. Не можу сказати, що ненавиджу її, але якби мене запитали, яка позиція у футболі мені найменше до вподоби, то відповів би – «дев’ятка».

Останні півтора року в Хайдуку й Арці я грав «десятку», тому можу закрити три позиції. Чесно кажучи, мені байдуже, де саме мене використовуватиме тренер. На якій ділянці поля буду потрібен команді, там і зіграю.

– Ви знаєте, що вболівальники Карпат дуже вимогливі. Після таких трансферів вони точно чекатимуть єврокубків. Ви самі вірите, що ця команда вже зараз здатна реально боротися за єврокубкові місця?
– Звичайно! Якби не вірив у такі речі, то взагалі не грав би у футбол. Завжди потрібно ставити перед собою високі цілі й прагнути максимального результату.

– Якщо перейти до Англії: ви поїхали в Сандерленд після досить сильного періоду в Зорі, але там не вдалося закріпитися. На вашу думку, чому не вийшло?
– Там було багато факторів. У Зорі я грав на позиції вінгера, а в Сандерленді почав діяти «дев’яткою». Крім того, за рік у команді змінилися чотири тренери.

А нинішній наставник Сандерленда (Режис Ле Брі, – прим. «УФ») просто не бачив для мене місця у складі. Нічого страшного в цьому немає – це футбол. Сьогодні ти не підходиш одному тренеру, а завтра – стаєш ключовим гравцем для іншого.

– Можливо, проблема була ще й в адаптації до Англії?
– Було важко. Я приїхав, не знав мови, але все одно хотів спробувати себе в Англії. Можна було залишитися в Україні й мати, скажімо, кращі фінансові умови контракту. Але для мене було важливо прийняти цей виклик.

– Ви перейшли в Чемпіоншим з української Прем’єр-ліги. Яку глобальну різницю помітили між українським і англійським футболом?
– У Чемпіоншипі футбол значно більш силовий і швидкий, багато залежить від індивідуальних якостей гравців. Там вищий темп, більше фізичної боротьби, тому до цього теж потрібно було звикати.

Взагалі, я грав в Англії, Хорватії, Польщі та Україні й можу сказати, що в кожній країні своя специфіка. Важко пояснити це одним словом, але всюди відрізняються стиль, темп і сам підхід до гри.

– В Арці у вас 25 матчів і чотири голи. Як загалом оцінюєте цей період?
– Для себе оцінюю його нормально. Я перейшов уже по ходу сезону, після восьмого туру, а в стартовому складі провів 12–13 матчів. Тому потрібно було одразу вливатися в команду й адаптуватися до нової ролі.

Коли я тільки приєднався до Арки, ми зі штабом говорили про те, що мене бачать вінгером, адже команда тоді грала за схемою 4-3-3. У мене була ще одна пропозиція з Польщі на кращих фінансових умовах, але там хотіли використовувати мене «десяткою» або другим нападником.

Тренер Арки показував, як діятиме команда, і це було дуже схоже на футбол Зорі. Тому я зрештою обрав саме цей варіант. Але коли приїхав, схему вже змінили на 3-4-3 із «десятками», тож довелося перебудовуватися.

Спочатку було важко. Я не до кінця розумів, з яких зон маю виходити на завершення, де шукати моменти і як краще діяти на цій позиції. Але тренерський штаб багато зі мною працював, допомагав і пояснював нюанси. З часом я значно краще почав розуміти цю роль.

На жаль, за вісім турів до завершення сезону змінився тренер. Думаю, якби той штаб залишився, Арка зберегла б місце в Екстраклясі й могла б фінішувати приблизно на 12-й позиції. У будь-якому разі я задоволений цим періодом, адже опанував нову роль.

– Повернення в УПЛ через Карпати – це для вас шанс знову нагадати про себе тренерському штабу збірної України?
– Звичайно, я ставлю перед собою максимальні цілі. Хочу показувати свій найкращий футбол у Карпатах так само, як прагнув цього в Хайдуку, Арці та Сандерленді. Буду багато працювати й доводити свій рівень на полі. Я завжди хочу потрапляти до збірної України.

– Які очікування після повернення? Ставите перед собою індивідуальні завдання на сезон?
– Я не їду в Україну відпочивати – налаштований дуже серйозно. Хочу виграти з Карпатами Кубок України, а можливо, колись і чемпіонат. У футболі все можливо.

– До Карпат також приєднався ваш друг Роман Вантух. Ви вже встигли поспілкуватися з ним після переходу?
– Ми з ним шість років були разом у ФК Львів і ще п’ять – у Динамо. Взагалі Роман мій кум – хрещений батько моєї дитини, тому ми спілкуємося щодня. Дуже радий, що знову гратимемо в одній команді.

– Після кількох сезонів за кордоном, на вашу думку, український футбол і сам чемпіонат змінилися?
– Нам дуже бракує повних стадіонів. Наприклад, у Польщі клуби часто організовують зустрічі з уболівальниками, різні акції, автограф-сесії.

Хотілося б, щоб і в Україні цьому приділяли більше уваги. Щоб не лише Динамо та Шахтар, а всі команди розвивалися в цьому напрямі, ставали більш відкритими для вболівальників і медійно сильнішими.