Будківський: «Про перехід у «Полісся» не шкодую. Вважаю, що зробив гарний вибір»

Новачок Прем’єр-ліги вже з самого старту чемпіонату показав, що до елітного футбольного гурту потрапив зовсім не для того, щоб боротися за збереження місця у ньому. Наміри у «Полісся» досить амбітні, що стало зрозуміло по його виступах у ході першого кола. Команда Юрія Калитвинцева демонструє змістовний футбол, що дозволяє їй тривалий час триматися у лідируючій групі.

Однією з головних скрипок в ігровому ансамблі житомирського колективу є 31-річний нападник Пилип Будківський, який зробив внесок у перемогу над київським «Динамо» у поєдинку 10-го туру. Вийшовши на заміну у розпал другого тайму, він вже через дві хвилини відзначився голом. А невдовзі «Полісся» зуміло забити ще один м’яч, який виявився переможним.

– Ваш результативний удар встановив рівновагу у матчі з «Динамо». Якщо враховувати, що на той момент «Полісся» залишилось у меншості після вилучення Євгена Морозка, то цей гол цінніший удвічі…
– Коли я виходив на заміну, задача була допомогти партнерам по команді. Адже потрібно було відігруватись. Вийшло гарно: відразу після появи на полі допоміг зробити ту справу, яку вимагають від нападника. Тож вийшло так, що зіграв за себе та «за того хлопця» – Морозка. Хочеться, щоб так продовжувалось й надалі. Але без червоних карток.

– Левову частку матчів ви відіграли, виходячи на поле у стартовому складі, а у грі з «Динамо» опинились у списку запасних. З чим це пов’язуєте?
– Є тренери, у яких своє бачення та певна тактика на гру. Головний тренер обрав саме таку, задіявши більше швидкісних гравців. І це нормально. Подібні речі цілком нормально сприймаються у колективі, ніяких проблем з цим немає. Виходить, що вступивши у гру після заміни, вийшло ще краще.

– Наскільки часто у вашій кар’єрі траплялось забивати після виходу на заміну?
– Часто бувало таке під час моїх виступів у чернігівській «Десні». Не сказав би, що подібне є якоюсь великою рідкістю, але було це дуже давно.

– Граючи у меншості, «Полісся» спромоглося забити два м’ячі. Чим би пояснили такий рідкісний для футболу випадок?
– Ми грали один за одного, як одна по-справжньому об’єднана загальною метою команда. Десь була з нами і удача. Коли забили один м’яч, потім другий – і вийшли вперед. На мою думку, граючи під девізом «Один за всіх –  і всі за одного», хлопці проявили характер. Ми грали, як одна велика зграя на полі.

– Коли зрозуміли, що вдасться відстояти перемогу?
– Повівши у рахунку 3:2 ми розуміли, що нас у складі на одного гравця менше, тож «сіли» у захист і грали на відбій. Це для гри у меншості нормально. А от коли незадовго до фінального свистка в обох командах стала рівна кількість гравців, то ми вже відбивались, прагнучи будь що здобути перемогу. І добре, що її досягли.

– Для «Полісся» і Житомира ця перемога по-справжньому історична. Як її святкували?
– Святкували більше наші вболівальники. Ми ж лише раділи, усіх нас переповнювали позитивні емоції. Їх було дуже багато, адже подібного давно не відчували. А святкувати наша команда буде вже тоді, коли закінчиться чемпіонат.

– Підвищені преміальні за перемогу над одним із українських грандів передбачені?
– Про таке зазвичай каже президент клубу після гри. Однак у роздягальні його не було, тож з цього приводу нічого не можу вам сказати. Коли будемо отримувати – тоді і побачимо. Зрозуміло, що і для Житомира, і особисто для президента, перемога над «Динамо» є великою радістю. Як і для нас.

– Головний тренер зайвий вихідний команді дав?
– Так. Ми плідно працювали, і до цього у нас було менше вихідних – надто вже щільним був графік. Завдяки виграшу у «Динамо» на один стало більше. Тож трохи перепочинемо – і знову працюватимемо далі. Поновимо роботу у вівторок.

– У житомирському клубі ви виступаєте уже майже два роки. Не шкодуєте, що зробили вибір на його користь?
– Ні. Ми пройшли непростий шлях, вигравши за підсумками сезону-2022/23 Першу лігу і здобувши путівку до УПЛ. Зараз граємо у класі найсильніших, де нам дуже хочеться показувати гарний футбол. Тож повторюся: про перехід у «Полісся» не шкодую. Вважаю, що зробив гарний вибір.

– Дебютний сезон у Прем’єр–  лізі «Полісся» проводить із чотирма легіонерами із країн далеких континентів у складі, двоє з яких –  конголезець Бені Макуана та бразилець Аріельсон регулярно з’являються на полі. А як щодо нігерійського воротаря Кінгслі Ангіагбосо та гамбійського захисника Мозеса Жаржу?
– З’являться трішки пізніше. Думаю, що головний тренер згодом також надасть їм шанс і обидва зможуть себе проявити. Все залежить від їхньої роботи на тренуваннях. Якщо вони будуть сумлінно працювати, то Юрій Калитвинцев буде залучати Кінгслі та Мозеса до складу, розраховуючи на допомогу обох. Поки що у них триває процес адаптації. Він торкається кожного легіонера, який приїжджає в іншу країну.

– З появою Макуана та Аріельсона зросла конкуренція у нападі. До такого повороту подій готові?
– Звісно, кожен гравець готовий. Коли у команді два – три футболісти на одну позицію і вони конкурують між собою, то це цілком нормально. Кожен з них зростає у майстерності, і у цьому для кожного є неабиякий плюс.

– Тренерський стиль Юрія Калитвинцева та його помічників з ким із попередніх наставників порівняли б?
– Проводити паралелі ні з ким не хотілося б, адже у кожного тренера свої методи роботи, свій стиль, тактика і специфіка тренувань. У кожного є свій підхід, що відображається у результатах, здобутих на футбольному полі.

– Попередній клуб – «Десна», який припинив свої виступи у професіональному футболі, вам багато заборгував?
– Заборгованість залишилась, так. За два – три місяці. Втім, я розумію, що зараз у країні відбувається війна, тому про це казати навіть не варто.

– Ваші колишні партнери по «Десні» роз’їхалися по різних клубах і навіть країнах. З ким із них підтримуєте постійний зв’язок?
– Хоч і не часто, але спілкуємось з більшою половиною хлопців того складу – Литовкою, Арвеладзе, Домбровським. Підтримуємо зв’язок також з Мисаком, Калитвинцевим, Тотовицьким. Коли граємо матч, то виставляємо у соцмережах те чи інше відео. А коли якесь свято, то вітаємо один одного.

– Свого часу ви пограли у дальньому зарубіжжі –  у Бельгії та Франції. Здійснити нову спробу скуштувати легіонерського хліба не хотілося б?
– Кожен футболіст хотів би пограти в іншій країні, однак зараз в Україні відбувається таке, що говорити про якийсь «закордон» немає сенсу. Хочеться усіляко підтримувати наших людей і завдяки своїй професії приносити якусь користь. Так, як самовіддано роблять це наші воїни, котрі захищають країну від ворога. Ми, футболісти, можемо робити це за допомогою перемог на футбольному полі. У «Полісся» є задачі, які прагнутимемо виконувати.

– На що націлена у нинішньому сезоні житомирська команда?
– «Полісся» лише нещодавно підвищилось у ранзі, тому усім нам разом хочеться «скуштувати» УПЛ і залишитись в ній. Це –  головне наше завдання. Якщо ж говорити про поточні справи, то у кожному матчі ми граємо виключно на перемогу. А вже наприкінці сезону зазирнемо у турнірну таблицю, і відштовхуючись від зайнятого місця будемо дивитись, на що можемо розраховувати.

– На початку 2022 року на зимовому турнірі Winter Cup у Туреччині у складі житомирської команди був Олександр Усик, який взяв участь в одному з матчів. Ходили розмови, наче відомий боксер може зіграти і на офіційному рівні…
– Може й так. В усякому разі, коли Олександр приїжджає на наші матчі, то щоразу заходить у роздягальню. Ми запитували в нього щодо участі у грі, і наскільки я розумію, зараз йому не до футболу. У нього є свої обов’язки на боксерському рингу, адже він готується до дуже серйозного бою. Сподіваюсь, що після нього у наступному році ми зможемо побачити його на футбольному полі.

– Ви, як киянин, мабуть, потоваришували з Усиком, який теж мешкає у столиці?
– Коли він у нас з’явився, ми відразу ж визначили, що він дуже весела і приємна людина. Олександр –  гарний хлопець, завжди багато різних історії розповідає. Коли я дивився бокс, то ніколи б не міг подумати, що Усик настільки проста людина. Усі наші хлопці з ним у гарних стосунках. Ми з Олександром часто спілкуємось, коли він заходить у роздягальню. Він завжди запитує, як справи. А у травні навіть зателефонував мені, привітавши із народженням сина. Було дуже приємно.

– За час, проведений у Житомирі, щось нове у цьому старовинному місті для себе відкрили?
– Наша тренувальна база знаходиться за Житомиром, тому у самому місті не так вже й багато часу вдається проводити. Та коли приїжджали до нього, мали можливість з ним ознайомитись. У Житомирі є на що подивитись. Вразили кар’єри за містом. Взагалі на Житомирщині дуже гарна природа, мальовничі краєвиди. Завжди приємно ними милуватися.