Михайличенко: «Полісся» завжди хоче перемагати, мені це дуже цікаво»

Лівий захисник неймовірно втішений, що повернувся до України. Особливо на тлі непросто періоду у «Динамо» Загреб. Розповів, чому його відсторонили від команди, чому доводилося тренуватися на самоті і чому рахував дні до відкриття трансферного вікна. Також поділився враженнями від дебюту «Полісся» в УПЛ, чим вразила команда і чим він зможе їй допомогти. А також з цього інтерв’ю дізнаєтеся, скільки відсотків лишилося Михайличенку до своєї найкращої форми і чому Віталій Миколенко є для нього взірцем.

– Привіт, Богдане. Перш за все, вітаємо тебе у «Поліссі».
– Дякую, я дуже щасливий, що перейшов у «Полісся», це дуже сильна команда, дуже амбітна команда, яка ставить перед собою високі цілі і тому я дуже щасливий прийти в цю команду.

– Продовжи фразу: ти дуже радий повернутися в Україну тому що…
– В Україні все те, що я люблю.

– За чим українським ти найбільше сумував, граючи за кордоном?
– За родиною, звичайно, і за борщем. За кордоном не вміють варити борщ.

– Чи правильно ми розуміємо, що ти більше хотів повернутися в Україну, ніж лишатися за кордоном?
– Ну, у мене був важкий час в Загребі. Я не грав довгий час і мені хотілося бути в колективі і тому я вибрав «Полісся». Тому що я знав колектив, я знав хлопців, я знав, що команда завжди хоче перемагати і мені це дуже цікаво.

–Розкажи про свій загребський період, який він особисто для тебе був?
–Ну, що я можу сказати, що був тяжкий час. Спочатку все було добре, коли я тільки перейшов, я грав усі ігри. Коли змінився тренер, тоді почався дуже тяжкий час і мене відсторонили від команди і я тренувався один або з молодіжною командою.

– Ти сам тренувався? Тебе не допускали до тренувань?
– Ні. З молодіжною командою я тренувався два рази на тиждень, тому що в них ігри, а решту часу я тренувався сам. Жахливо.

–А як не втратити віру в себе?
– Тому що я знав, що мені потрібно чекати ці два місяці і далі буде якась команда. Я знав, що варіанти будуть і це давало віру для роботи.

– Тебе звинувачували в якихось «смертних гріхах»: що ти не так поводишся, не так дивишся, не так реагуєш. Можеш пояснити, як насправді було з твоєї точки зору?
– Та я сам не розумів, що трапилось. Ми відіграли гру, після гри хлопці вже переодягались і я набрав свою родину, говорив з батьком. Після цієї гри у нас було відновлення, мені зателефонував спортивний директор і сказав, що мене відсторонили від команди. І це при тому, що я ні разу не розмовляв з головним тренером.

– А тобі не хотілося поговорити з тренером, з’ясувати що не так?
– І ще до цього була гра з «Осієком», коли він мене змінив на 25-й хвилині. Після цього моменту він також зі мною не розмовляв.

–А що такого цікавого ти про себе почув такого нового, що ти про себе не чув?
– Те, що я не віддавався на 100 відсотків команді. Те, що не переживав за результат. І ще було, коли написали, що я був голий — на це образився тренер. Але найобразливіше було це те, що я не віддавався на 100 відсотків команді і не переживав за команду. Це взагалі не так. Я дуже хвилююсь, коли команда програє — я не знаю, як себе вести і чекаю нову гру, щоб довести, що ми сильна команда.

– У твоїй кар’єрі ще були такі ситуації — чи це така вперше?
– Ні, не було такого.

– Чи було щось корисне для тебе, що ти отримав, граючи за «Динамо» Загреб?
– Це дуже сильна команда, дуже сильні гравці і мене дуже гарно прийняла команда, ми грали кваліфікацію Ліги Чемпіонів — тому для мене це великий урок, як проходити такий період, тяжкий період.

– Які ти висновки з цього зробив? Щось порадити можеш футболістам, які опиняться в такій ситуації, що робити?
– Не розмовляти після гри по телефону, може це (посміхається). Бувають тяжкі часи і потрібно більше працювати, не думати про це і знати, що далі буде краще.

– Коли ти вперше почув, що тобою цікавиться «Полісся» — якою була твоя перша реакція?
– Я дуже зрадів тоді, тому що в мене був такий час тоді, що я один виходив і бігав і я чекав, коли хтось до мене подзвонить і скаже, що є якісь варіанти, тому я дуже зрадів цьому варіанту і не мог дочекатися, коли приїду в команду.

– До цього ти хоча б фрагментарно стежив за «Поліссям», матчі його дивився?
– Я всі матчі УПЛ дивився.

– Чому?
– Тому що мене відсторонили від команди і в мене було багато часу (посміхається). І там багато грають моїх друзів, тому мені цікаво.

– Матч, який найбільше тебе вразив — це який?
– Я думаю, перемога над «Динамо» Київ.

– А третє місце в чемпіонаті житомирян про що свідчить, як тобі здається?
– Ну, те, що зробило «Полісся» за ці півроку — це дуже сильно і потрібно далі ще більше працювати і перемагати в кожній грі.

– Круто було б якби «Полісся» фінішувало на якому місці?
– Я думаю, ТОП-3 — це був би дуже гарний результат.

– А чого ти особисто чекаєш від цього переходу для себе?
– Ну, набрати свою форму, це по-перше, і я хочу стати кращим захисником України — лівим захисником. Я зараз ще хочу поїхати в збірну, тому потрібно багато працювати.

– У відсотковому відношенні ти скільки відсотків даєш своїй формі?
– Ну, я думаю, відсотків 60.

– А найсильніший Богдан Михайличенко коли був?
– Я думаю, це «Шахтар» і «Зоря». Щоби стати гравцем основи «Полісся» — треба працювати на всі сто відсотків кожного дня.

–Найкращий лівий захисник в Україні?
– На мою думку, Дубінчак.

– А в світі хто найкращий лівий захисник?
– Хочу сказати Миколенко… Хай буде Миколенко.

– А що в нього є такого чого в тебе немає за характеристиками?
– Ну я не граю, в Англії. Це дуже сильний гравець, який грає дуже сильно в захисті.

– В яких компонентах тобі хотілося б додати скілів, так би мовити для себе?
– В усіх компонентах потрібно добавляти — як в захисті, так і в атаці. Хочеться забивати, віддавати гольові передачі, хочеться допомагати команді.

– А дякуючи твоєму переходу в «Полісся» в якому компоненті стане сильнішим, чим воно виграло, через те, що ти сюди перейшов?
–Пройде час і я зможу відповісти на це запитання. Мені хочеться сподіватися, що буде більше перемог, більше голів і менше у наші ворота.

– Ти відіграв сім матчів за збірну України — коли буде восьмий?
– Сподіваюсь, в цьому році.

– Ти маєш на увазі плей-оф Ліги Націй?
– Так. Це тяжко, але потрібно мріяти. Потрібно набрати свою форму і вигравати і тоді я думаю, в мене будуть шанси.

– Як тебе взагалі прийняли в «Поліссі»?
– Я знаю, багатьох гравців. Ми грали і в Динамо» — це Чоботенко, Кравченко. Тому я знаю багатьох гравців і в колективі мене гарно прийняли тому все добре.