Буткевич та його віра в українських тренерів

Лише двоє з них – Шищенко та Калитвинцев – попрацювали із житомирянами в період, коли спочатку негласним куратором, а згодом і повноправним господарем клубу став співвласник мережі магазинів «АТБ» та бос інвестиційної компанії BGV Group Геннадій Буткевич.

Буткевич з'явився у «Поліссі» в 2020 році, коли Україна та весь світ переживали пандемію коронавірусу. Спочатку все виглядало так, що бізнесмен просто підтримуватиме вельми скромного на той момент представника Першої ліги, але в якийсь момент співпраця переросла у щось більше, і в результаті влітку 2021-го Геннадій Буткевич став повноцінним власником «вовків», викупивши клуб у Житомирської міської ради.

Із самого початку особливо амбітних завдань перед «Поліссям» не стояло, але незабаром усе змінилося, й «вовки» стали помітною фігурою на трансферному ринку України спершу за мірками Першої ліги, а потім вже й у Прем'єр-лізі. Не дивно, що влітку минулого року, ще до старту сезону-2023/24 в УПЛ, багато фахівців пророкували «Поліссю» якщо вже й не медалі, то як мінімум боротьбу за зону єврокубків та, ймовірно, навіть завоювання путівки туди.

Завдання з виведення «Полісся» з Першої ліги до Прем'єр-ліги успішно виконав Юрій Калитвинцев – тренер, який раніше загалом непогано себе показав в якості виконувача обов'язків наставника збірної України, але потім якогось дідька поїхав топтати болота в країну 404. Працювати в Україну Калитвинцев повернувся лишень на початку 2021 року, коли погодився очолити кризовий «Олімпік», але так і не зумів створити дива з донецькою командою. Більше того, Калитвинцев назавжди запам'ятався шанувальникам українського футболу участю у легендарній виставі, яку для представників ЗМІ після матчу із «Шахтарем» влаштував тодішній президент «Олімпіка» Владислав Гельзін, котрий не підбирав слів у прямому ефірі на адресу арбітрів.

Вже тоді у навколофутбольних колах заговорили про нібито надто м'які методи роботи Калитвинцева та його, так би мовити, надмірну футбольну інтелігентність. Втім, це не завадило Юрію спершу отримати запрошення від Буткевича очолити «Полісся», а потім – на другий сезон із командою – вирішити завдання з виходу до УПЛ.

В елітарному дивізіоні Калитвинцев отримав непогане підсилення складу, і «Полісся» після шостого туру виявилося другим у турнірній таблиці, а на зимову паузу у чемпіонаті пішло третім, маючи в пасиві лише три поразки у 17 поєдинках. В зимове трансферне вікно команда з Житомира знову непогано підсилилася, підписавши Яссіна Фортюне, Василя Кравця, Богдана Михайличенка, Таллеса Косту та Луїфера Ернандеса. Щоправда, останній став гравцем «Полісся» того ж дня, коли стало відомо про відставку Юрія Калитвинцева.

Наставник, який відпрацював із «вовками» майже три роки, вирішив піти після трьох невдалих матчів у весняній частині сезону-2023/24, коли його підопічні змогли зіграти внічию із «Рухом» (1:1), але програли ЛНЗ (0:1) та «Олександрії» (1:2). Стабільна втрата очок у матчах з прямими конкурентами – це завжди ознака того, що в колективі щось йде не так, і Калитвинцев не став ховатися за якісь вигадані пояснення, а просто вважав за краще піти. Або ж його «пішли», хоча президент клубу Геннадій Буткевич, як мінімум публічно, дуже непросто пережив розставання з фахівцем, якому раніше цілковито довіряв.

Хоч як би там було, а рішення «Полісся» попрощатися з Калитвинцевим виглядало абсолютно правильним, якщо враховувати неймовірне зростання амбіцій житомирського клубу. 55-річний наставник не продемонстрував, що здатний прогресувати та встигати за «звірячими апетитами» проекту, на який підписався. І не дивно, що у кризовий момент Калитвинцев так і не знайшов правильну «ремонтну суміш», яка б допомогла йому швидко та надійно виправити невдачі.

Після Калитвинцева «Поліссю» було важко розраховувати на запрошення відомого фахівця, враховуючи часовий цейтнот та загальну несподіванку у прийнятті рішень, яка супроводжувала зміни на позиції коуча. В підсумку у клубі прогнозовано віддали перевагу добре відомій кандидатурі – 48-річному Сергію Шищенку, який вже очолював «Полісся», коли куратором клубу фактично був Буткевич – у сезоні-2020/21. Потім Шищенко поступився місцем на лаві Калитвинцеву, а сам сфокусувався на роботі з клубною молоддю.

У вересні 2023 року Шищенко відбув у друголіговий «Звягель», який є сателітом «Полісся», і під керівництвом цього наставника команда чудово проявила себе в цьому сезоні, пішовши на зимову паузу в лідерах дивізіону.

Проте одна справа розправлятися із «Металургом-2» або «Реал Фармою» у Другій лізі, а інша – бути успішним претендентом на єврокубки в Прем'єр-лізі. Повернення Шищенка до «Полісся» не виявилося тріумфальним: у перших двох матчах під керівництвом нового-старого наставника «вовки» програли спочатку «Оболоні» (0:1) на виїзді, а потім і «Чорноморцю» (1:4) вдома.

Остання поразка виявилася особливо болючою та шокуючою, враховуючи характер проблем, із якими нині зіткнулася одеська команда. Але досвідченому Роману Григорчуку вдалося правильним чином налаштувати та мотивувати своїх підопічних, а особливо – Артура Авагімяна, котрий відзначився хет-триком. Після цього фіаско Шищенко тільки й залишалося, що вибачатися…

«Хочу вибачитись перед нашими вболівальниками, перед президентом клубу. Це моя вина, я повністю беру відповідальність за сьогоднішній результат», – журився наставник «вовків».

Але й тут треба вести мову, перш за все, про те, що помилився далеко не тільки Шищенко. Зробили це, вочевидь, і керівники «Полісся» на чолі з Буткевичем. Якщо трохи вище ми говорили про невідповідність у рівні кваліфікації та амбіцій Юрія Калитвинцева тому проекту, який будується наразі у Житомирі, то в ситуації із Шищенком подібну тезу варто лише підносити до степеня за рівнем очевидності аргументації.

До «Полісся» Шищенко у своїй тренерській кар'єрі мав дуже скромне резюме та міг похвалитися відносними успіхами хіба що на рівні юніорів. Замахуватися на єврокубки із таким наставником – це все одно, що розраховувати на виграш мільйонного джек-поту в лотереї із тиражем у кількасот тисяч квитків, коли ви купили лише один-єдиний.

Тому зараз, вочевидь, у керівництві «Полісся» вже усвідомили, що поточний сезон буде для команди перехідним – між статусом команди-лідера Першої ліги та реальним претендентом на місце в єврокубках в УПЛ. Завдання Шищенка – перш за все, спробувати розкрити реальний потенціал усіх футболістів, які є під рукою, аби у новому сезоні вже новий наставник отримав можливість витрачати якнайменше часу на «відбраковування» тих, хто не здатний бути корисним для завдань подібного рівня.

Той факт, що влітку «Полісся» отримає нового головного тренера наразі, як мінімум у автора цих рядків, не викликає жодних сумнівів. Це можна було прочитати по обличчю самого Геннадія Буткевича, якого під час матчу проти «Чорноморця» та голів Авагімяна у ворота «вовків» неодноразово хвацько та влучно вихоплювали камери досвідчених телеоператорів UPL.TV.

Інше питання: а кого саме постарається заманити до себе «Полісся»? Подейкують, що Геннадій Буткевич на поточному етапі таки має намір продовжити довіряти вітчизняним фахівцям. Швидше за все, про жодних іноземних наставників не зайде мова, і справа тут не у грошах, а в бажанні власника «вовків» періодично особисто розмовляти з головним тренером команди, отримуючи від нього відповіді на усі питання, які хвилюють інвестора, причому роблячи це не через перекладача із можливою втратою сенсу частини дискусії, а так, щоб обидва співрозмовники чудово розуміли один одного, навіть в режимі бесіди тет-а-тет.

Власне, віра в українських тренерів – це вельми непогано. Але це суттєво звужує «простір для маневру» для менеджменту «Полісся». На сьогоднішній день в нашому футболі не так вже й багато фахівців такого калібру, які реально змогли б потягнути амбіції Буткевича та не загубитися із командою в єврокубках, якщо вийде туди кваліфікуватися. По суті, згадати можна лише Маркевича, Григорчука та Вернидуба, які раніше давали непоганий результат в єврокубках, але зараз усі троє мають контракти та далеко не факт, що погодяться переїжджати до Житомира.

Хіба що із Григорчуком щось у «Полісся» все ж таки може вигоріти. Більше того, «показовий виступ» одеситів у Житомирі міг ще більше підштовхнути Буткевича та його радників до рішення застосувати переконливі аргументи та активізувати переговори із Григорчуком, контракт якого з «Чорноморцем» завершується вже наприкінці поточного сезону.

Але й тут не варто надмірно ідеалізувати ситуацію та забувати, що після повернення в Україну Роману Григорчуку глобально й близько не вдалося вийти на рівень тих результатів, якими він радував фанатів до моменту від'їзду з країни, що стався на початку 2015-го. Так, низка футболістів сучасного «Чорноморця» за Григорчука справила цілком приємне враження на вболівальників та експертів, але уся команда в цілому все одно виглядає розбалансованою, більша частина відповідальності за що, звичайно, лежить на власниках і вищому керівництві клубу, які мають перманентні проблеми то з фінансами, то із законом, то іще з чимось…

Тому поки що майбутнє проекту «Полісся» виглядає досить туманним. В клубу є необхідні фінанси та амбіції з боку власника, але також присутні й дуже неоднозначні менеджерські рішення та штучні «шлагбауми», котрі відсікають частину варіантів щодо потенційно максимально швидкого виведення команди на європейський рівень. З іншого боку, добре, якщо «Поліссю» таки вдасться зберегти довіру до вітчизняних тренерів та досягти бажаних успіхів у спортивному плані. Це як мінімум свідчитиме про те, що в українському футболі останніми роками зростати й розвиватися навчилися не лише деякі гравці, які звертають погляди на Європу, але не перевелися і якісні наставники. Хоча щодо останнього є сумніви, що логічно підтверджуються одним простим підрахунком, який будь-який вболівальник може зробити самостійно, відповівши на запитання: скільки наразі українських футболістів грають у європейських топ-5 лігах і скільки там працює вітчизняних коучів? Співвідношення не на користь останніх, правда?..