Ковалець: «Бажаю «Оболоні-Бровар» успіху. Я ж відкритий до пропозицій»

Він присвятив відзнаку пам’яті брата, розповів про слова Лобановського після повернення в Динамо та спробував пояснити, чому попрощався з Оболонню-Бровар.
Защитник Леха Костевич: «Было предложение от хорошего европейского клуба, сейчас тема не закрыта»
 
На церемонії нагородження лауреатів щорічної премії Всеукраїнського об’єднання тренерів з футболу Ковалець був єдиним, хто приймав нагороду вже не представляючи жоден клуб. Під час зимового антракту він попрощався з клубом, який залишив зимувати в п’ятірці найкращих у Першій лізі з двохочковим відставанням від першого місця.
 
Уже колишній тренер Оболоні Бровар Сергій Ковалець розповів Sport Arena про перемогу у номінації Найкращий тренер Першої ліги, своє звільнення з Оболоні Брова та про власне майбутнє.
 
– Сергію Івановичу, ваше прощання з Оболонню-Бровар – одна із зимових сенсацій Першої ліги. Хто ж все-таки був ініціатором того, що ви залишили Оболонь-Бровар?
– Мабуть, це стало родзинкою заходу Всеукраїнського об’єднання тренерів, адже зламався певний ланцюг. Рябоконь став найкращим тренером Першої ліги і його команда підвищилася у класі, такий же шлях пройшов Колос Руслана Костишина. Після моєї відставки цей ланцюг трішки зламався, але все рівно вдячний президенту, тренерському штабу, гравцям. Те, що мій тренерський штаб визнали найкращим у 2019 році, стало великим досягненням. Дякую клубу, який надав можливість реалізуватися. Наші шляхи розійшлися, але залишилися чудові взаємини з президентом клубу. Потиснули один одному руки. Бажаю Оболоні-Бровар реалізувати свої амбітні завдання.
 
– А високі завдання все ж стоять?
– Олександр Слободян сказав, що команда має посісти третє місце у цьому сезоні, тим самим – підвищитися у класі. Бажаю новому тренерському штабу досягти успіху.
 
– Коли відбулася ваша остання бесіда з Олександром Слободяном?
– Наприкінці осінньої частини сезону підбивали підсумки виступів команди. Розуміли, що для досягнення успіху необхідно багато працювати. Власне, цим ми і займалися. Треба віддати належне Олександру Слободяну, який створив всі необхідні умови для команди. Звісно, бюджет клубу не був космічним, але зарплата виплачувалася вчасно. Домовилися з президентом і він виконував свої обіцянки.
 
Можу лише подякувати Олександру В’ячеславовичу. Інфраструктура Оболоні-Бровар дає змогу команді грати у Favbet Лізі. Робили все від себе залежне, щоб підвищитися у класі, гравці жили цієї метою, але така тренерська доля. Леонід Кучук на чолі Руху завершив осінню частину сезону на першому місці, але залишив львівський клуб. Вони також із президентом Руху залишилися друзями і побажали один одному успіху.
 
– Ви застали Оболонь-Бровар, коли вона знаходилася на межі вильоту, лише наприкінці сезону перед вашим приходом забезпечивши собі “першолігову прописку”. Як може команда за такий короткий проміжок часу почати боротися за найвищі місця? Коли її очолили, що довелося змінити у першу чергу?
– Пам’ятаю, як Валерій Лобановський у 1996-1997 роках повернувся в Динамо. Він сказав, що тут працювали хороші тренери, які залишили йому якісну команду. Ця відповідь мене вразила, адже тоді було багато нюансів – ранній виліт із єврокубків, інші питання. І ви самі пам’ятаєте, що Динамо вже невдовзі почало доводити правильність слів Валерія Васильовича результатами в Лізі чемпіонів.
 
Коли прийшов до ФК Оболонь-Бровар, подякував усім тренерам, які тут працювали. Зрозуміло, що Оболонь – бренд українського футболу. Київський колектив перемагав топ-клуби Прем’єр-Ліги.
 
Юрген Клопп сказав, що 30% складають тактичні схеми, а 70% – це атмосфера в клубі. Коли прийшов до команди, то багато уваги приділяв створенню чудової атмосфери.
 
Це стосується водіїв, людей, які готують газони, всіх працівників клубу. У нас був хороший мікроклімат всередині колективу, про що неодноразово говорили футболісти. Здається, це було основним нашим досягненням, яке вплинуло на результати. Приємно, що гравці дослухалися до наших порад. У нас було багато хороших матчів. У минулому чемпіонаті обігравали на виїзді СК Дніпро -1, Волинь. Це все стало можливим завдяки гравцям, які хотіли і хочуть прогресувати у професіональному плані.
 
– Ви застали вже сформованих гравців, але багато хто з них прогресував. Це стосується Федорівського, Єфремова, Мединського, Покотилюка – як молодих гравців, так і зрілих, сформованих. Як вам вдалося досягти професіонального розвитку футболістів?
– Приємно, що Всеукраїнське об’єднання тренерів відзначили роботу нашого тренерського штабу. Відзначили, що була проведена якісна робота з точки зору психології, підготовки гравців. Розуміли, що у нас є свої обмежені бюджетні можливості.
 
За бюджетом Оболонь-Бровар на 10-11 місці у Першій лізі. Щоб досягти успіху у такій конкурентоспроможній Першій лізі, перш за все, необхідно працювати з гравцями, донести до них ідею і філософію, яка приноситиме успіх. Успіх приходить лише тоді, коли є результат. Коли команда програє, то знижується статус тренера.
 
Чудово, що наш філософсько-ідейний рівень сприйняли гравці. Покотилюк, Мединський, Шевченко, Слободян, Валєєв, Гуськов, Батальський, Єфремов прогресували у своєму розвитку. Протягом всього шляху ми були однією командою.
 
– Раніше ви говорили, що бачите потребу у такому клубі, як Оболонь-Бровар, у Києві. Зараз також погоджуєтеся підписатися під цими словами?
– Звичайно, моя точка зору не змінилася. Для Києва замало однієї професіональної команди у Favbet Лізі. Наприклад, в Лондоні та Мадриді по декілька клуби – і кожен має своє місце під сонцем. В столиці Україні мають грати по три-чотири клуби у Favbet Лізі. Оболонь-Бровар має все для того, щоб грати у Favbet Лізі. Щиро бажаю клубу досягти своєї мети.
 
– Що можете сказати про українських тренерів, про тих спеціалістів які працюють у Першій лізі?
– Вперше працював у Першій лізі такий тривалий час, хоча до цього у мене був період роботи в Олександрії. Побачив, що у Першій лізі працюють досить кваліфіковані тренери. У нас дуже потужний тренерський корпус. На жаль, ми дещо неправильно самі себе оцінюємо. Маємо свій тренерський бренд розвивати у Європі.
 
Чудово, що Григорчук, Ребров, Скрипник мали можливість працювати у Європі. Це дуже важливо для престижу тренерської професії в Україні, для всього українського футболу. Маємо поважати один одного, дотримуватися тренерської етики. Потрібно аналізувати і говорити, що наші тренери одні з найкращих. Анчелотті, Капелло, Ліппі і досить багато німецьких тренерів вчилися в Лобановського. А у нас, натомість, еякі люди зневажливо говорять, що наші тренери працюють за конспектами Лобановського. Лобановський – один із найкращих тренерів і ми повинні цим пишатися. Вважаю, що коли Лобановський повернувся в Україну, то він дав напрямок розвитку українського футболу. Андрій Шевченко став володарем Золотого м’яча вже в Мілані, але у цьому 90% заслуги київського Динамо та Валерія Лобановського, де він сформувався, як майстер, і прибув у італійський клуб уже сформованим гравцем.
 
– 2020-й – рік чемпіонату Європи, у зв’язку з цим, чи не надходило до родини Ковальців вістей зі збірної?
– Розумію, про що ви. Так, Кирило нас всіх зараз радує своєю грою. Думаю, що всі вболівальники Олександрії задоволені його прогресом. Неодноразово спілкувалися з Андрієм Шевченком. Думаю, настане той час, коли Кирило Ковалець одягне футболку національної збірної. Я йому цього щиро бажаю. Грати у національній збірній – мрія кожного гравця, і ми також цього прагнемо. Але при цьому ми розуміємо, що кожен гравець, який запрошується до збірної, має відповідати рівню команди, яка заслужила право виступати в фінальному турнірі й цього року гратиме на Чемпіонаті Європи.
 
– Чи були у вас конкретні пропозиції очолити якийсь клуб?
– Були різні варіанти роботи, але я не хотів залишати Оболонь-Бровар. Взяв час на роздуми, але поки думав – у цих командах уже з’явилися тренери. На даний момент відкритий до пропозицій. Сподіваюся, що ще зможу принести користь українському та європейському футболу.
 
– Напевно, кожен тренер мріє про індивідуальну відзнаку. Як ви для себе особисто сприймаєте це визнання?
– Це велика честь і велика подія для мене та моєї родини. На нагороді була присутня моя дружина Анжеліка, донька та брат телефонували, з Кирилом будемо спілкуватися, він зараз перебуває у Туреччині. Вже пішло відео через телефонні месенджери.
 
А для мене це особлива подія в особливий день. Сьогодні рівно два роки, як помер мій молодший брат і цю відзнаку також хочу йому присвятити. Він завжди дуже хвилювався і підтримував мене. Завтра їхатиму до батьків на Хмельниччину. Разом зі старшим братом та друзями проведемо матч пам’яті Володимира Ковальця і покажемо цю відзнаку землякам.