Когут: «Будемо намагатись повторити успіх «Інгульця»

33-річний воротар рівненського «Вереса» Богдан Когут розповів про суперечку з Юрієм Віртом, пригадав свій етап в «Буковині» та зізнався, що б він зробив, якщо би на деякий час опинився невидимим.

– Вам 33 роки, для голкіпера це «робочий» вік, ось Буффону 42 роки, ще досі грає. Ви довго плануєте затриматись в професійному футболі?
– Так, для воротаря 33 роки – це лише початок. Тому що є вже певний досвід, який зараз допомагає. Можна сказати, що зараз набагато легше грати, ніж наприклад у 25. Я вже мовчу за 20 років, коли ти зовсім ще молодий. А чи довго планую грати? Ну, не хочу загадувати та далеко забігати, але поки що планую.

– За свою кар’єру ви встигли зіграти за 10 клубів. Чому так багато?
– Ого, цілих десять клубів. Чесно кажучи, сам не думав, що так багато. Якось так доля складалась, що не виходило затримуватись в одній команді більше, ніж на два роки. Напевно найдовший період був у чернівецькій «Буковині»,

– Топ-3 клуби у Ваші кар’єрі, де атмосфера в команді була дуже крутою і хто тренував ці клуби.
– Це звичайно, що «Карпати» (Львів). Адже я є їхнім вихованцем. Це чернівецька «Буковина», однозначно, та рівненський «Верес». Ці три клуби будуть в моєму серці назавжди. В «Карпатах» тоді протягом п’яти років було чимало тренерів, важко всіх перечислити. І Яремченко, і Кононов, всі давали певні настанови мені. В «Буковині» це, звісно, Вадим Заяць з яким ми плідно працювали. Потім Юрій Гій. Ну, а у «Вересі» це Мазяр та теперішній наставник Юрій Вірт.

– Розкажіть про свій етап в «Буковині». Що сталось з клубом та чи слідкуєте зараз за ними?
– Звичайно, що слідкую. Тому що ще раз скажу, ця команда для мене стала рідною. В цей момент, коли ми перебували у складі «Буковини», це було років сім тому, то загалом були хороші часи для українського футболу. Як для УПЛ, так і для Першої ліги. Були великі фінанси не тільки в клубах елітного дивізіону, а в загальному в футболі. Що сталось з клубом? Ну тоді цікава ситуація відбулась. Ми мали підвищитись у класі, але через якісь причини цього не сталось. Зайняли тоді четверте місце, а було прохідних два. Перед нами «Олександрія» відмовилась та ми мали повне право за регламентом грати в УПЛ замість них. Натомість приїхала інспекція та просто банально не дозволила нам заявити наш стадіон на Прем’єр-лігу. Розпочали новий чемпіонат, підібрали хороших футболістів, гроші та фінансування було належним чином. А через місяць тодішнє керівництво просто сказало, що клубу не буде. Вони перестали його фінансувати, тоді команда була на межі зникнення. Добре, що місцева влада підключилась та вже зберегли клуб. Щоправда, вже не в такому вигляді, як було. Ну, ми бачимо, що багато років у «Буковині» поки футбол мучиться. Тільки-от зараз із приходом Вадима Зайця починається відроджуватись та команда, яка була в ті роки.

– Також ви встигли пограти за кордоном, зокрема в Польщі. Як проходив той етап своєї кар’єри? 
– В Польщу тоді я пішов у оренду на рік часу. Тому що я більшість часу проводив за дубль «Карпат», а мені вже був 21 рік, здається, я не міг там грати. Відповідно прийняли таке рішення. Богдан Ігорович Блавацький запросив мене до Польщі. Зараз ми з ним товаришуємо, підтримуємо хороші та дружні відносини. Цей етап додав мені, перш за все, багато друзів, з якими ми часто бачимось у Львові та проводимо разом час. Це була третя ліга, яку ми виграли, а в команді на той час було лише три поляки, а решта українців.

– Чому не склалось в Молдові, у «Зорі» із Бєльці?
– До Молдови нас запросив Зайцев тоді. Чотирьох українців, здається, чи п’ять. Ми приїхали, пройшли збори та мали підписувати контракт, але місцева влада нам не давала право на працю. Тягнулось це два місяці, поки не дійшло до того, що нас могли депортувати з країни. Тому довелось покинути її, адже нам так і не дали права на роботу. Там були якісь місцеві політичні конфлікти. Їхня влада вирішила відігратись на українцях та просто без всяких причин не дали нам права на працю.   

– Ви вихованець «Карпат», але грали за «Львів». Не вважаєте, це неправильним?
– Вважаю, що нічого страшного в цьому немає. Я не один вихованець «Карпат», який грав за «Львів». Таких футболістів було вдосталь, тому, на мою думку, тут нічого поганого немає.

– Ви були тоді в молодіжці «Карпат», коли виграли молодіжну першість України. В інтерв’ю Юрій Габовда казав, що на вас клуб міг би зробити ставку та щоб саме ви були кістяком основи. Погоджуєтесь з ним?
– Так, я повністю погоджуюсь з Юрою. Тоді на молодь не ставили так ставку, як зараз. Було дуже багато легіонерів. Як і високої якості, які добре грали та підсилювали команду, так і привозили ну просто незрозумілих гравців. Вони займали місце нашої молоді. З того золотого дубля лише одиниці продовжили грати у великий футбол.

– Ви стали одним із головних героїв серіалу про «Верес» на каналі «Трендець». Як це – перебувати у процесі зйомок?
– Перш за все хочеться подякувати Дмитру Поворознюку, який дійсно зробив чудовий проєкт. Ця людина справді з великої літери. Справжній професіонал своєї справи, з яким було приємно проводити час в одній команді. А як це перебувати в процесі, ну ми просто робили своє діло. Нічого не приховували, показували вживу, реально, як живе команда. Тому, напевно, правдиво ніхто нічого не підігрував і таким популярним став цей серіал.

– Із відео ми зрозуміли, що більша частина колективу доволі побожна – «перед каждою ігрою» ви ходите до церкви. Як щодо тих гравців, які не вірять в Бога – теж вони відвідують храм із командою?
– Звичайно, що є футболісти, які вірять в Бога, а є які не роблять цього. Але ми дійсно перед кожною грою, за день до матчу, їздили до храму. Зрозуміло, що ніхто не змушував усіх відвідувати церкву, але як бачимо жоден футболіст не пропускав командний похід до храму Божого. Віруючий чи невіруючий, але всі заходили та кожен для себе щось черпав. Навіть якщо людина не вірить в Бога, але він з командою та в будь-якому разі щось для себе позитивне брав з цих походів до церкви.

– Згідно заявки «Вереса» на сайті ПФЛ, ви є одним з найстарших в команді. На місяць старший від вас Поворознюк. Є дідівщина?
– Зараз взагалі немає такого поняття, як дідівщина. Всі рівні, що 20 років, що 33. Звичайно, що вони субординацію тримають, але такого як дідівщина немає взагалі, усі спілкуємось на рівні. 

– Ексклюзивно для «Брутального футболу». Поворознюк продовжить кар’єру в «Вересі»?
– Діма ще цього сам не знає. Натомість можу сказати, що однозначно ціла команда хоче, щоб він залишився. Вважаю, що десь в глибині душі Поворознюк теж бажає залишитись у «Вересі».

– Як Дмитро Поворознюк вам як футболіст?
– Всі від нього очікували набагато гіршого, як він тільки прийшов. Але Діма показав, він поняття у футболі має. Тобто Поворознюк думаюча людина на футбольному полі. Йому десь трошки фізики не вистачало, а загалом добре себе показав. У нас в команді були гірші гравці за нього, тому він найгіршим не був це точно.

– У цьому сезоні достойно виступаєте в Кубку України. Відчуваєте, що в змозі зайти ще далі?
– Як показав «Інгулець», то нічого неможливого немає. Будемо намагатись повторити їхній успіх.

– Вам дали призові. Яка це приблизно сума і чи вже на щось витратили? 
– Так, оклад достойний. Це приблизно двомісячна заробітна плата футболіста. В мене коштів вже немає, там Миколай телевізор приніс і ще деякі свої дірки позакривав. 

– Якщо пройдете «Зорю», сума призових збільшиться в кілька разів?
– Ну не в кілька разів, а у два рази. У нас кожен етап множиться на два. Там, наприклад, починали сто тисяч, згодом, двісті, чотириста і так далі.

– Що відбувається із будівництвом нового стадіону «Вереса»? Схоже, що у разі ймовірного виходу в УПЛ, «Вересу» знову доведеться грати не в рідному місті. 
– Робота там ведеться, але зовсім не так, якби цього хотілось. Я був на цьому стадіоні. Чесно кажучи, щось дуже помалу він будується. Саме я не вірю, що в 2021-му році «Верес» зможе зіграти там бодай один матч. Тому ми заклали парі з Юрієм Миколайовичем. Він сказав, що ми там зіграємо у новому році, а я сказав, що ні. Посперечались на дуже дорогий напій.

– Як взагалі ставитесь до алкоголю?
– Ставлюсь цілком нормально. Після гри можна випити один-два бокали пива. Звичайно, що коли йде чемпіонат, то якийсь там міцний алкоголь не вживається. Я також категорично собі забороняю вживати таке. Коли ти у відпустці, то робиш те, що хочеш. Має спортсмен бажання випити, чому ні, всі ми люди. Улюблений алкоголь? Пиво. Вважаю, що не тільки мій, а й більшості футболістів.

– З ким найбільше товаришуєте в команді? 
– Я товаришую з усіма. З кожним гравцем у хороших відносинах. Не хочеться переходити на когось детально, тому що в нас дружній колектив та всі товаришують між собою. 

– Назвіть топ-3 країни у яких ви хотіли би побувати і чому?
– Це, напевно, США, Китай та Бразилія. Хочу поїхати до Бразилії та подивитись, тому що там чимало бідних районів. Глянути, як там виростають футболісти. Ми бачимо, що багато бразильських гравців стають справжніми зірками. А Китай та США, то подивитись на їхні нові технології, як вони живуть. Хотілось би це власними очима побачити.

– Яку повчальну історію молодшому поколінню ви можете розказати?
– Розказувати якусь історію це довго. Хочеться їм сказати, щоб вони завжди вірили в себе. Тому що у футболі сьогодні погано, завтра ще гірше, а післязавтра все стає супер. Потрібно вірити в найкраще та сподіватись, що все буде добре. 

– Дві речі, які би ви зробили, якби опинилися на час невидимим?
– Дуже цікаве питання. Важко відразу відповісти. Напевно зайшов би в гості до своїх друзів та послухав, що вони поза очі про тебе говорять. Тому що до ворогів немає сенсу заходити, ми і так все знаємо. А ось друзів цікаво було би послухати, тому що в очі всі добре говорять, а поза спиною – не знаю. А друга річ та сама, тільки вже би зайшов до своїх родичів. 

– Якби ви виграли мільйон доларів у лотереї, яку би першу річ ви купили?
– Придбав би машину своїй дружині. Якусь дорогу із салону та обов’язково на коробці автомат. 

– Як ви даєте собі раду з стресом?
– Я намагаюсь не перейматись якимись там ситуаціями та дрібницями. І не потрапляти у стресові випадки.

– Щось дарували одне одному в команді на Миколая? Що Миколай приніс рідним? Який телевізор?
– В команді у нас був бенкет. У кого є діти, то подарували цукерки великі. Президент нам зробив сюрприз, привітав з усіма святами та дав енну суму грошей і ми їх розділили на команду. Там вийшло по кілька гривень, нам на свята вистачить. В мене велика сім’я, троє дітей. Дарував різні іграшки, конструктор, солодощі, мандарини, апельсини. А телевізор хороший, смарт великий. Дружина та діти залишились задоволені.

– Яке бажання загадає Богдан Когут на Новий рік?
– Головне, щоб всі близькі та рідні були здорові, завершився коронавірус та війна на Донбасі.