Маріуполь – Динамо 1:2. Кубок України, 1/8 фіналу. Звіт

Остап Маркевич іще не склав повноважень, попри аутсайдерську позицію в чемпіонаті та невиразну гру підопічних. І навіть попри висловлювання батька. Колишній керівник комітету збірних – той іще футбольний «медіум» – своє ставлення до нинішньої ситуації в «Маріуполі» висловив недвозначно: ця команда геть нікому не потрібна. Й, вочевидь, найслушніша можливість заперечити цьому вердикту випадала саме у «спарці» з лідером чемпіонату й чинним володарем Кубка України. Причому просто «посмоктати крові» в біло-синіх для помаранчевих уже було недостатньо. Як мінімум – відібрати в киян очки в матчі першості. Як максимум – ще й вибити їх із кубкового розіграшу.

Вирішувати друге з цих завдань у більш ранньому за терміном поєдинку «Маріуполь» вийшов черговим експериментальним складом, що він навіть на тлі далеко не основної стартової одинадцятки «Динамо» виглядав групою учнів. Чи то справді підкреслюючи проблеми господарів, чи – натякаючи на пріоритетність місії в чемпіонаті.

Від стартового свистка мова про атакуючі дії з боку команди Маркевича не йшла. Та й із обороною «Маріуполя» гості розбиралися з відвертою легкістю. Ще до того, як після подачі Шапаренком від прапорця Вербич провів свій перший гол у сезоні (після 11 місяців «мовчання»), відкрити рахунок могли принаймні Шкурін та Леднєв. Як останній спромігся влучити не в сітку, а у голкіпера, треба б у Богдана розпитати. Втім, кутовий, якому передував сейв Турбаєвського, й став результативним.

Шапаренко, відчувалося, не збирався обмежуватися гольовим пасом – тривожив воротаря й своїми потужними пострілами з-за меж карного майданчика. Та й узагалі – впевнено тримав нитки керування грою. Саме після його чергової спроби вразити ціль «Динамо» заробило ще один кутовий. Микола подав уже від протилежного кута, Вербич виграв повітря, а на дальній стійці першим опинився Шабанов.

Гол центрального захисника став присвятою новонародженій доньці в режимі онлайн. До слова, й у Вербича в серпні народився первісток. Отаке ось натхненно-футбольне «випромінювання батьківства»!

По тому маріупольцям залишалося намагатися хіба що завадити суперникам отримувати задоволення від цього тренування з підвищеною відповідальністю. І В’юннику навіть удалося не тільки добігти до володінь Бойка, а й змусити того стрибнути за м’ячем. На цьому «креатив» господарів у першій половині зустрічі вичерпався. А Остап Маркевич іще на один тайм став ближчим до того, аби підписатися під батьковим твердженням.

Після відпочинку, щоправда, азовці трохи активізувалися, навіть створили щось на кшталт небезпечного моменту, коли Петерман головою пробив вище воріт. Та навіть економ-режим «Динамо» не став підґрунтям для втілення відчайдушних мрій про шанс для камбеку. Натомість кияни цілком могли довести справу до розгрому. Скажімо, в одній із показових контратак у середині другої 45-хвилинки їхня чисельна перевага була подвійною: шестеро проти трьох! На щастя «Маріуполя», опоненти виявилися не надто кровожерними. Й навіть надмірно поблажливими, дозволивши Очеретьку забити під завісу.

Кілька заслужених емоційних вказівок Мірчі Луческу, цілком можливо, віщують динамівцям змістовну виховну бесіду напередодні другого поспіль матчу з «Маріуполем». Зайвою вона не буде...

МАРІУПОЛЬ – ДИНАМО 1:2 (Очеретько, 85 – Вербич, 16, Шабанов, 33)
Маріуполь: Турбаєвський, Драмбаєв, Удод, Петерман, Холод (Стасюк, 46), Чех (Спировський, 70), Мишньов, Очеретько, Кащук (Микитишин, 82), Топалов (Шостак, 58), В’юнник (Меліченко, 82).
Динамо: Бойко, Тимчик, Шабанов, Забарний, Караваєв, Сидорчук (Кендзьора, 77), Шапаренко (Шепелєв, 46), Антюх (Вітіньо, 68), Леднєв (Гармаш, 68), Вербич, Шкурін (Рамірес, 46).
Арбітр – Коваленко (Полтава).
Попередження: Удод (42), Стасюк (65) – Шабанов (51).