Нагорняк: «В Одесі сиділи у тирі, який витримає ракетний удар»

Поєдинок 1/32 фіналу Кубка України, у якому зустрічались одеська аматорська команда «То4ка» та представник еліти «Епіцентр» (1:2), увійде в історію українського футболу як один з найтриваліших. Гра, яка мала відбутись сьогодні об 11.00 на стадіоні УТБ «Чорноморця» у Совіньйоні, через ранковий «приліт» по тренувальній базі була перенесена на дві години пізніше і проходила на іншій спортивній арені міста – стадіоні «Іван».

Через постійні повітряні атаки ворога вона тривала більше чотирьох годин і завершилась перемогою команди з Кам’янця-Подільського.

Про перипетії, які передували цьому матчу та умови, в яких вона проходила, головний тренер «Епіцентра» Сергій Нагорняк розповів Sport.ua.

– До Одеси наша команда приїхала автобусом вчора о восьмій вечора, – сказав Нагорняк. – А цієї ночі, я вам скажу, у місті було дуже «весело». Дуже. Щоправда, усі шахеди і ракети летіли переважно на Чорноморськ і Совіньйон. В Одесі ж було чутно вибухи. Повітряні тривоги лунали десь шість разів за ніч. Гуділа сирена, а в готелі, де ми зупинились, по гучномовцю постійно звучали оголошення із закликом прямувати в укриття. От як тут виспатись перед грою? Хочеш – не хочеш, а все рівно щоразу прокидаєшся. Так само було і вранці: одна тривога за іншою, постійно було чутно вибухи – «Бах! Бах! Бах!». А після чергового відбою знову теж саме.

– В укритті команда хоча б ховалась?
– Авжеж. В готелі є двір, де знаходилось укриття – от там ми під час тривог і сиділи. Так було і на стадіоні «Іван», коли повідомлялось, що летять ракети. Ми переховувались у приміщенні тиру, який відзначається своєю міццю. Нам сказали, що навіть ракета його не проб’є. Слава Богу, все обійшлося.

– Наскільки відомо, гра через часті і тривалі зупинки проходила у рваному режимі. Це збивало з ритму, впливало на налаштованість?
– Через затримку матчу внаслідок повітряної тривоги ми почали грати о 13:15. Перший тайм зіграли, все було нормально. Коли вийшли на другий, то провели на полі лише якихось п’ять хвилин – і гру було призупинено. Півтори години чекали на закінчення тривоги, вийшли на майданчик – і те ж саме: п’ять хвилин зіграли – і знову заревіла сирена. Цього разу чекали хвилин 45. І так загалом чотири чи п’ять разів за матч. Останній раз після поновлення гри ми не дограли сім хвилин і ще десь цілу годину чекали на відбій. Врешті решт закінчили матч десь о 17:30. Після усіх випробувань, пов’язаних з цією грою, всі раділи, що вона нарешті закінчилась.