Починаючи з 1927: він знову вдома

Після «золотого дубля» сезону 1995/96 наступило гірке розчарування – «Динамо» швидко вилетіло не тільки з Ліги чемпіонів, а й із єврокубків у цілому, вінницька «Нива» взяла реванш у Кубку України, по пенальті вигравши у киян при 13 тисячах місцевих вболівальників. «Дожили! Нам показують язики навіть швейцарці, які на європейській клубній арені ніколи до законодавців мод не належали», -– у програмній статті з назвою «БЕЗГОЛовЬЕ» з гіркотою писала «Команда».

Потрібен був чоловік, спроможний надихати та вселяти надію. Ім’я, заледве не священне. Репутація, зароблена роками. Коли восени 1996-го в конференц-зал клубу майстрів «Динамо» (Київ) заходив Валерій Васильович Лобановський, це був саме він.

ЛОБАНОВСЬКИЙ НАЗАВЖДИ

Навіть поїхавши за кордон, Валерій Васильович продовжував стежити за рідним клубом. Підтримував його перехід на рейки госпрозрахунку, схвалював здобуття професіонального статусу та зведення заміської бази в Конча-Заспі. Проте декілька разів відмовляв, коли просили повернутися – треба було відпрацювати контракти в Кувейті та ОАЕ, до того ж, Лобановський дуже ретельно фільтрував інформацію про всі обставини та фактори – як господарювали в клубі, хто ним керував, що діялося на внутрішній арені та чи були шанси на міжнародній...

Коли восени 1996-го Валерій Лобановський дав принципову згоду на повернення в «Динамо» (Київ), це був немов знак якості – значить, футбольний клуб у правильних руках, він планомірно розвивається та має серйозні спортивні перспективи. Повернення Метра неначе заново завело громіздкий, масивний механізм – науково-методична група, клубна піраміда з трьох лігових дорослих команд і юнацьких вікових категорій, служба підтримки та організації запрацювали в унісон і почавали давати віддачу.

Ще кількома місяцями раніше ті ж хлопці вилітали від «Ксамакса», тепер же вони перегравали «Спартак» у московському армійському манежі в фіналі Кубка «співдружності». Збори в Руйті, різдвяний внутрішньоклубний турнір, затяжна підготовка – все тепер сприймалося інакше, крізь призму надії та конкурентності. Дуже швидко навіть визнані авторитети переконалися, що «ікон» Лобановський не сприймає, а ті молоді футболісти, які раніше були піднощиками снарядів, раптово почали прогресувати.

Дивовижні історії про «соціальний ліфт» відбувалися в тодішньому «Динамо». Як та, що трапилася з колишнім форвардом Андрієм Гусиним: коли помічники поскаржилися Метру, що в команді нема якісного опорника, він вказав на одне з полів бази на Конча-Заспі, де грало «Динамо-2»: «Так ось він, готовий опорник!» Уже за кілька місяців Гусин грав у Вищій лізі, в основі «Динамо», а за збірну України вийшов проти чемпіонів Європи німців – і знаєте, що?! – був одним із кращих на полі!

----------------------------

Валерій Лобановський:

– Відбувається знайомство із гравцями. І воно, самі розумієте, не обмежується заучуванням імен та прізвищ. Йдеться про ставлення гравця до футболу, творчого чи ремісничого. Ось це я насамперед і хочу з'ясувати. З одним гравцем можна говорити м'яко, інший вимагає жорсткішого ставлення. А щоб не помилитись, потрібно досконально знати особливості їх характерів. Мені до вподоби ставлення гравців до своїх обов'язків. З усього відчувається: вони прагнуть чогось досягти, вийти на якісно новий рівень мотивації. Але наскільки гравці «перетравлюватимуть» тренувальний процес – покаже час. І якщо вони підтримуватимуть цей рівень мотивації – кожен окремо і колектив загалом, то зрушення у грі неодмінно відбудуться. Я не говорю, що ми всіх поголовно обіграємо. Але зрушення на краще в грі обіцяю...

----------------------------

Валерій Васильович взявся за роботу. Далі будуть чвертьфінал і півфінал Ліги чемпіонів, перемоги над «Арсеналом», «Барселоною», «Реалом» і «Баварією», значний прогрес тих, хто вмів не лише слухати тренера, а й чути. На своїй роботі Лобановський був до останніх днів життя. А ми зосередимо увагу на його перших рішеннях і матчі, яким ВВЛ повернувся в український футбол.

ЦЕЙ СТАДІОН НАЗВУТЬ ЙОГО ІМЕНЕМ

За час насичених зборів у німецьких Руйті та Карлсруе, на Кубку «співдружності» та в Ізраїлі підопічні Лобановського впродовж січня-березня 1997-го виграли 20 матчів при одній нічиїй і одній поразці. Зважаючи на перенос кількох матчів 16-го туру, динамівці стартували в другому колі чемпіонату України на чотири дні пізніше за інших.

Це був дебютний матч Валерія Лобановського як тренера в змаганнях незалежної України. Відразу ж «Динамо» мало зіграти з одним із претендентів на медалі – «Чорноморцем», який у попередніх сезонах регулярно відбирав очки в киян, а напередодні 17-го туру розділяв 2-3 місця з «Ворсклою» та на 1-2 очка випереджав «Дніпро» й «Шахтар». Очолював «моряків» – і ось вам ще один драматичний штрих – один із найкращих учнів Валерія Васильовича, Леонід Буряк. Який здобував континентальну славу як гравець під керівництвом Метра, а вже в якості тренера працював у штабі національної збірної, консультувати яку погодився з поверненням в Україну Лобановський.

«Чорноморець», щоправда, підійшов до центрального матчу туру не в оптимальному складі. Взимку команда втратила півзахисника Мізіна та форварда Бабича, які перейшли в ЦСКА. Травмувався лідер центру поля Зотов. Перебір карток залишив поза грою збірника Парфенова. Також захист і середня лінія ослабилися через відсутність ветерана Сака – він числився в запасі, проте зіграти не міг через пошкодження.

Втім, «Динамо» на той момент було більше стурбованим власними творчими пошуками. Як описати тактичну схему господарів на матч проти «Чорноморця»? Господарі вийшли грати без номінального лівого захисника та без правого півзахисника! Якщо нижче на лівий фланг опускався невтомний Косовський, то праворуч вся лінія була віддана на відкуп двожильному Лужному. Похлєбаєв, найкращий правий хав «Динамо» 90-х, після хвороби достроково завершив кар’єру. Так і грали динамівці без кадрового хавбека-крайка, та ще й як грали – Європа невдовзі здригнулась!..

Труднощі притирки оновленої команди далися взнаки в першому таймі. «Чорноморець» був значно ближчим до того, щоб відкрити рахунок. Кілька разів після кутових Мглинця виникали «пожежі» біля воріт Шовковського, і якщо 22-річний воротар спершу їх ліквідовував, то в одному з моментів покинув напризволяще ворота, так що підстраховувати його на лінії після удару Колесниченка довелося Косовському. Аналогічний момент був і в господарів, коли Белькевич забивав уже після пасу Лужного, проте ексдинамівець Леженцев підстрахував на останньому рубежі Долганського.

Розв’язка в матчі настала завдяки пенальті, що додало матчу відтінку скандальності. Спочатку Погорєлов затримав за руку Косовського, після перерви він же збив Калитвинцева. Отримавши два попередження, він у підсумку залишив «Чорноморець» у меншості, а обидва 11-метрових впевнено реалізував 22-літній Ребров. «Впевнений, пенальті було призначено безпідставно. Обидва», -– сказав у післяматчевому коментарі «УФ» Погорєлов. А рефері Горожанкін, даючи після матчу інтерв’ю команді, поскаржився на Буряка: «Навіть у тренера збірної нема права ображати арбітра!»

Втім, справедливості заради, «Динамо» настворювало й ігрових моментів для перемоги: у поперечку влучив Михайленко, активно діяли Ребров із Шевченком, потихеньку інтегрувався в гру Белькевич. Саме вони, молоді й мотивовані хлопці 20-23 років, стали основою для третьої команди-зірки Лобановського. Вони, хто ще недавно поступався «Рапіду», «Ксамаксу» та «Ворсклі», невдовзі навчилися протистояти чемпіонам Європи, переможцям Ліги чемпіонів і володарям «Золотого м’яча». У цьому й полягає талант тренера – не просто досягати результату, а допомагати зростати своїм футболістам. Той прогрес, якого досягнули під керівництвом Лобановського Шевченко, Ребров, Каладзе, Белькевич і інші «зірочки» київського «Динамо», промовисто підкреслив, що головний тренер може (й повинен) бути людиною творчою, керівною, магнетичною.

----------------------------

ПРОТОКОЛ

«Динамо» (Київ) – «Чорноморець» (Одеса) – 2:0 (1:0)
Голи: 1:0 Ребров (36, з пенальті), 2:0 Ребров (57, з пенальті).
«Динамо»: Шовковський, Лужний, Беженар, Хацкевич, Косовський, Михайленко, Кардаш (Ващук, 46), Белькевич (Шкапенко, 80), Калитвинцев, Шевченко (Антюхін, 82), Ребров. Головний тренер: Валерій Лобановський.
«Чорноморець»: Долганський, Погорєлов, Леженцев, Букель (Колчин, 63), Колесниченко (Сушка, 59), Селезньов (Чумаченко, 80), Щекотилін, Мглинець, Ніколайчук, Мусолітін, Гусейнов. Головний тренер: Леонід Буряк.
Попередження: Ващук (48) – Погорєлов (35).
Вилучення: Погорєлов (55, повторне попередження).

15 березня 1997 року. 15:00. Київ. Стадіон «Динамо». 15 000 глядачів. +10С.

Суддя: І.Горожанкін (Кропивницький, тодішній Кіровоград).

----------------------------

ГЛЯДАЧІ ПОВІРИЛИ ЛОБАНОВСЬКОМУ. І В ЛОБАНОВСЬКОГО

Перший же офіційний матч 1997 року в Києві позначився рекордом сезону для стадіону «Динамо» – попри прохолоду ранньої весни, на матч чемпіонату України прийшло 15 тисяч уболівальників. За підсумками 17-го туру «Український футбол» визнав Валерія Васильовича найкращим тренером туру – такої ж думки буде й Професіональна футбольна ліга України, яка в своєму опитуванні рік за роком буде визнавати Метра найкращим тренером сезону в Вищій лізі.

А тим часом у сезоні 1996/97 динамівці Києва знову стали чемпіонами України – цього разу з 11-очковим відривом, небувало великим і рекордним для Вищої ліги на той час. А головне – вже за півроку столиця України почує гімн Ліги чемпіонів і побачить, що її молода команда спроможна на рівних грати з найкращими командами континенту й перемагати їх.