«Щоб я, батько гравця «Динамо» та збірної України, брав у окупантів пайок?»

– Пане Олександре, вся Україна дуже емоційно раділа звільненню міста. Яким було сприйняття цієї події у мешканців Херсона, які багато місяців перебували під окупацією?
– Ми вірили в ЗСУ, але не очікували, що звільнення буде таким яскравим і швидким. Як святкували? Сіли з мужиками, випили по чарці за наше звільнення. Українські військові до нас теж заходили, душевно поспілкувалися.

Втім, зараз в Херсоні дуже непроста ситуація – немає ні світла, ні опалення, ані води. Є газ, тож трохи простіше будинкам, де стоять газові плити. У нас 10-поверховий будинок і плити електричні. Комусь доводиться готувати їжу у дворах на кострі. У нашому будинку лишилося десь 15 відсотків мешканців. Більшість – похилого віку.

Але місто живе, люди звикають до всього. Влада обіцяє подати електрику наступного тижня. Тягнуть з Миколаєва. Сьогодні розмовляв з муніципальними службами, процес пішов. З’явився зв’язок, люди почали спілкуватися між собою. Волонтери привезли генератори, у нас тепер є можливість заряджати телефони. Годину тому телефонував Сашко, запитував, чим допомогти. Інтернету у нас поки немає.

– Давайте повернемося до подій 24 лютого. Багатьох здивувало, що ви з родиною не евакуювалися. Син не пропонував свою допомогу в цьому питанні?
– Звісно, пропонував. Але на той час дружина старшого сина Романа була на сьомому місяці вагітності. Не бажала їхати. Потім народилася онучка Соломія. На той час можна було виїжджати через окупований росіянами Крим. Ні я, ні моя родина цього робити не бажали.

– Не боялися, що до вас прийде окупаційна влада і запропонує співпрацю?
– У травні російська поліція приходила до нашого будинку в Херсоні. Але не за мною. Зламали квартири двох наших військовослужбовців. Їх з родинами вже в Херсоні не було. Одного з молодих хлопців за проукраїнське висловлювання забрали на підвал. Хтось його здав. Протримали там три тижні... Але відпустили. За тиждень він виїхав з Херсону.

Думки, що до мене можуть прийти, виникали. Особливо, коли в українській пресі написали, що батьки Караваєва залишилися в окупації. На мою думку, ця новина не була доречною – закидаю каміння на адресу ваших колег. Я зайвий раз старався не їздити містом, щоб не потрапляти на блокпости, де перевіряли документи.

– При цьому ви відмовилися навіть поставити російську картку в свій мобільний.
– Дехто зі знайомих мені казав: «Саша, чого не поставиш на телефоні російський номер, не візьмеш продовольчий пайок від росіян, за це ж тебе ніхто не покарає». У мене інше мислення. Щоб я, батько гравця київського «Динамо» та збірної України брав у окупантів пайок та міняв український номер телефону на російський? Такої ганьби мені не потрібно. Я сам себе після цього перестав би поважати. Я поставив VPN, із сином ми були на зв’язку.

  
– Для багатьох херсонців ваша поведінка була прикладом. А хто був прикладом для вас?
– Не прикладом, але справжніми героями для мене були кількадесят наших хлопців, які загинули в перші дні війни, захищаючи Херсон. В Бузковому парку загинули кількадесят українських вояків. Це моторошна історія для всіх херсонців. Вічна слава нашим хлопцям! І велика ганьба тим, хто відповідав за оборону нашого міста і не зміг це організувати.

– Під час окупації росіяни дуже бажали перевести систему фінансових розрахунків з гривень на рублі. Їм це вдалося?
– Ні. Пригадую, як у нас на базарі хтось спробував розраховуватися рублями. Наші херсонські продавчині відповідали: «Іди ти на х*р зі своїми рублями! З нами розраховуйся гривнями!». Якось біля банкомату хтось з колаборантів почав розказувати черзі, мовляй, навіщо ви знімаєте гривні. Так вся черга дружньо послала його вслід за російським кораблем.

Знаєте, як російськи поліціанти під час окупації патрулювали місто? Їх ділянка – чотирикутник по кілометру в кожний бік. Так вони перед поворотом дуже-дуже повільно їхали, потім набирали швидкість 120 км на годину, перед наступним поворотом знов дуже-дуже повільно. Не зважаючи на свої військові ресурси боялися засідок від місцевого спротиву. Навіть колаборанти, які спочатку були за росію, в серпні, коли ЗСУ перехватили ініціативу, знов заговорили по-іншому, ледь не в українських патріотів перетворилися.

– З колаборантами розбереться СБУ. А які у вас плани?
– Нікуди з Херсона не поїду. Чекаємо, коли проведуть електрику, будемо налагоджувати життя тут. І продовжуємо вірити в ЗСУ, адже хлопцям ще потрібно звільнити решту наших окупованих територій.