Третьяков: «Упевнений, що той, хто розпочав це кровопролиття, не залишиться безкарним»

Багато наших спортсменів не залишаються осторонь під час російської агресії в Україні. Зокрема, півзахисник «Олександрії» Максим Третьяков з іншими вітчизняними футболістами не лише активно допомагає ЗСУ, а й займається гуманітарною допомогою цивільному населенню.

– Максиме, де застав тебе початок війни?
– В Олександрії. У нас залишалося по суті одне передігрове тренування перед зустріччю чемпіонату зі Львовом, але 24 лютого все пішло не так.

– Якими були твої перші думки?
– Хотілося швидше виїхати до сім'ї, яка була у Дніпрі. Що нам дозволили зробити.

– У Росії маєш близьких людей? Спілкувався з ними?
– Так. Є близькі, і друзі. І я радий, що все коло мого спілкування складається з адекватних людей. Усі вони були проти так званої спецоперації. Вони розуміють, що відбувається насправді…

– Чим зараз займаєшся? Твоя місія?
– Наша команда спочатку думала, як правильно, і в яке русло спрямувати свої зусилля на допомогу ЗСУ та громадянським людям. Організаційне питання було на мені. Ми не хотіли звертатися до волонтерських служб, оскільки останнім часом деякі з них почали, так би мовити, нагріватися на горі інших, робити свій бізнес. Гидко на це дивитися. Тому ми вирішили все робити самі через родичів, знайомих. У нас є гурт, де все фіксується. Це все йде від щирого серця. Майже всі гравці Олександрії беруть участь у цьому процесі. Приємно, що допомога надходить і від інших наших знайомих футболістів. Зокрема, від Сергія Кравченка, Олексія Антонова та багатьох інших хлопців. Іноді я навіть не можу знати, хто допомагає, багато людей зацікавлені в тому, щоб допомогти. Ми спочатку спілкуємося, дізнаємося, що саме потрібно, а потім намагаємось це дістати.

– Фізичну форму підтримувати вдається?
– Із цим питанням важко (посміхається). Так, зарядку зробити, іноді м'яч у ногах потримати, виходить. Але самі розумієте, футбол – командний вид спорту, тому про подібні заняття поки говорити не доводиться.

– Чи є віра в те, що вдасться дограти чемпіонат?
– Я навіть про це не думаю. Зараз переживаєш за безпеку родичів, друзів, дуже хочеться, щоб швидше закінчилася війна, а вже потім ставитимемо інші цілі.

– На твій погляд, довго ще триватиме агресія за наказом недолюдини?
– З ким я не спілкуюся, всі задаються цим питанням. Але як ми бачимо, поки що ніхто не знає, коли це закінчиться. Що найбільше обнадіює, так це той факт, що багато людей практично вже не мають паніки, як це було в перші дні вторгнення в нашу країну. У ЗСУ має бути надійний тил, люди допомагають передовий, потихеньку починають працювати. Економіка не повинна зупинятися, оскільки потім доведеться багато надолужувати. Не хочеться бачити смерті, скалічені долі сотень тисяч людей. Упевнений, що той, хто розпочав це кровопролиття, не залишиться безкарним.