До дня нарождення Юрія Калитвинцева. Плеймейкер волею Божою

Його прихід у «Динамо» був одним із найбільш обнадійливих трансферів початкового періоду футболу незалежної України. Відразу з кількох причин. І тому, що це один із небагатьох «реверсів» – у той час, як багато вихованців українського футболу стали під чужий прапор, він, будучи талановитим російським гравцем, вибрав нашу сторону, ніби показуючи цим переходом – так, тут є спортивні перспективи і надії на краще. І тому, що тяжко травмований Юрій Калитвинцев показав іншим гравцям приклад – що реально відновитися і в не юному вже віці сприйняти вимоги футболу Лобановського та тутешні навантаження, яких не було в грі нижчих досягнень.

Недарма й сам Валерій Васильович високо цінував Калитвинцева-гравця та вірив у перспективи Калитвинцева-тренера: Юрій Миколайович у досить молодому тренерському віці мав честь очолювати національну збірну, а юнацьку збірну України привів до перемоги на чемпіонаті Європи серед ровесників – знову ж таки, надихнувши на успіхи покоління наступників. У всьому – чемпіон і спортсмен за духом. У день народження плеймейкера епохи згадуємо його шлях у футболі.

Юрій Калитвинцев народився 5 травня 1968 року у Волгограді. Займатися футболом, якому віддав перевагу перед гімнастикою, починав у місцевого дитячого тренера Петра Орлова – разом із Юрієм займався у нього ще й Олег Сергеєв, майбутній чемпіон СРСР у складі ЦСКА і збірник. Пізніше Петро Миколайович розкриє талант і ще одного непересічного гравця – вихованця кримського футболу Євгена Алдоніна. Юрко добре вчився у школі – закінчив її всього з чотирма четвірками, інші оцінки – п’ятірки. У футболі ж завжди був не «хорошистом», а «відмінником».

«Не пригадую, щоб у мене була конкретна мрія – грати у футбол. Подобалося ганяти м’яча у дворі. Ось коли у 12 років поступив у спецклас, тоді й зрозумів, що футбол стане справою мого життя. Не думав я спершу, що стану капітаном «Ротора», що переросту його й опинюся в московському «Динамо». Планку підіймав поступово, зростав і досягав чогось у футболі та житті».

Що цікаво, писати Юрко норовив лівою – як і грати у футбол. Але, як у ті часи водилося, у школі його переучували на праву руку за допомогою лінійки. Добре, що у футболі ніхто лівшу не дискримінував – завдяки своєму винятковому удару та пасу з лівої ноги Калитвинцев здобув славу.

Якраз на час його юності прийшлося поступове сходження місцевого гранда – «Ротора». Досвідчений спартаківець Анатолій Ісаєв, який тоді очолював волгоградців, ще школярем почав залучати Юрка до матчів і тренувань команди майстрів. За два перших сезони в дорослій команді Калитвинцев встиг зіграти 10 матчів і заявити про себе як про цікавого, перспективного гравця.
Але настав час служити – честь батьківщині перспективного спортсмена за особистою ініціативою командувача Північно-Кавказьким військовим округом призвали віддавати в ростовському СКА, де Володимир Федотов зібрав досить цікавий склад. Поряд із «дядьками» на кшталт Тарханова чи Андрющенка грала цікава молодь – захисник Юдін у майбутньому проявить себе в «Дніпрі», нападник Масалітін – у ЦСКА, а Зейберліньш – у «Волині». Немало м’ячів ці форварди, а також ветеран Тарханов і місцева зірка Воробйов, заб’ють із передач талановитого призовника Калитвинцева.

Відслуживши, Юрій Калитвинцев застав у Волгограді вже іншу команду. Українець Віктор Прокопенко поступово обновляв команду, його роботу продовжив екс-наставник «Динамо» (Київ) Олександр Севідов (саме він, до слова, перемістив Калитвинцева на позицію центрального півзахисника, адже до того його використовували, переважно, зліва, а то й нижче – як у Бишовця, який ставив Юрія захисником у збірній), а Леонід Колтун узагалі назбирав цілий колектив, де визначну роль відігравали вихованці українського футболу. Поступово у «Роторі» з’являлися Скрипник і Куліш, Шох і Яровенко, Геращенко та Гудименко. Розкривалися молоді Шмарко, Ледяхов. «Ротор» був на підйомі, побував у Вищій союзній лізі, а коли вилетів звідти – Калитвинцев видав особливо сильний сезон, забивши 18 м’ячів і віддавши приблизно стільки ж гольових передач.

До речі! Віктор Прокопенко відзначав три головних переваги півзахисника Калитвинцева. Перше: Юра був дуже добре координований, що також сприяло його непересічному технічному вишколу. Друге: будучи невисоким, він, тим не менш, упевнено почувався в повітряних дуелях, володів чуттям м'яча, яке згодом дало йому можливість розвинути настільки дефіцитні у футболі диспетчерські навички. Третє: удари Калитвинцева лівою ногою з підкруткою, особливо зі стандартних положень, були прокляттям для воротарів.

«Ротору» за активної Юриної допомоги судилося надовго піти нагору, але Калитвинцев у Вищу лігу потрапив своїм ходом. Московське «Динамо» три роки «вело» талановитого півзахисника, і Валерій Газзаєв постановив його брати. Це була команда зовсім іншої історії, традицій і рівня амбіцій. Юрій застав у «Динамо» Симутенкова, Тетрадзе, Касумова, Кобелєва, Дроздова, Цхададзе, Кирьякова, пізніше – Ковтуна, Добровольського, Тишкова та багатьох інших досить перспективних і майстерних гравців. Застав Юрій і «втечу» Віктора Леоненка в Київ. Пройде кілька років, і Калитвинцев обхідними шляхами також опиниться в українському «Динамо». А поки він здобуде з динамівцями Москви дві бронзові медалі чемпіонатів Росії, дебютує з ними в єврокубках.

Після Газзаєва московське «Динамо» прийняв Бєсков, і у майстра тренерського цеху Калитвинцев не входив у плани. Для гравця, який уже відчув власну силу, було серйозним випробуванням опинитися в дублі з хлопцями, молодшими на 5-6 років. Можна було забивати за дубль хоч і в кожному матчі, але ставлення Костянтина Івановича це б не змінило.

Калитвинцев зважився на перехід, який хтось би назвав «кроком назад»: із «Динамо», яке постійно боролося за медалі, він перейшов на правах оренди в нижньоновгородський «Локомотив» – команду-скромного середняка, яка трималася на особливих тренерських методах Валерія «Бормана» Овчиннікова.

Можна собі уявити емоції Калитвинцева, який в очному матчі проти Бєсковського «Динамо» забив два м’ячі зі штрафних, віддав низку гострих передач, а «Локомотив» виграв у Москві з рахунком 4:3! Сильний сезон Юрія, який за півроку в Нижньому Новгороді забив більше м’ячів, ніж за два з половиною в московському «Динамо», привернув увагу багатьох клубів. На нього претендували й московські ЦСКА та «Торпедо», але Олександр Чубаров, знайомий із Калитвинцевим ще за часами молодіжної збірної СРСР, переконав його приїхати на перемовини в українське посольство в Москві.

От тільки знайомство з киянами затьмарилося тяжкою травмою – в матчі з «Аланією» незадовго до цього плеймейкера буквально скосили, завдавши йому перелому гомілкової кістки. Фахівці говорили: на 27-му році після півтора років у дублях і порваних «хрестів» можна було й не вийти на попередній рівень…

Тим не менш, київське «Динамо», яке фахово скаутило весь футбол колишнього СРСР, повірило в Калитвинцева. Видужання цікавого півзахисника чекали в Києві. Прямо на милицях, у костюмі з краваткою, Юрій прибув на зустріч із Григорієм Суркісом, який запросив його в гості в Київ. Калитвинцев порадився з дружиною: «А що ми втрачаємо? Побачимо красиве місто, купимо «Київський торт».

Повернувшись із перемовин, Калитвинцев сказав дружині: «Ти ж хотіла прогулятися по Києву? Тепер довго тут гуляти будеш». Так «Динамо» підписало контракт із травмованим, але дуже своєрідним футболістом. Давно у Києві не було настільки обдарованого візіонера півзахисту – із чудовим розрізним пасом і відчуттям ритму, абсолютно магічною лівою, якою «Калитка» пакував м’ячі в сітку з постійністю і стабільністю найбільш талановитих виконавців стандартів.

Але про все це Київ дізнається згодом – коли Калитвинцев стане на ноги, завоює своє місце в основі й за результатами опитування, яке проведе газета «Команда» серед гравців Вищої ліги, в першому ж своєму київському сезоні Юрій стане найкращим футболістом України!

Саме так, адже, разом із новим клубом, Калитвинцев знайшов себе і в збірній. «При переході в «Динамо» мене запитали, чи не виключаю я такої можливості. І вже через три місяці після підписання контракту попросили дати конкретну відповідь. Я зважив усі варіанти й погодився, вирішивши, що для мене ж краще грати за збірну», – розсудив Калитвинцев. Справді, стилеутворюючий гравець базової команди був потрібен збірній, а він сам був зацікавлений у тому, щоб максимально співпадати в ігровій практиці зі своїми одноклубниками.

25 березня 1995 року Калитвинцев дебютував у складі збірної України в матчі у Хорватії. А вже через два з половиною місяці у київському матчі проти майбутніх учасників чемпіонату Європи та бронзових призерів чемпіонату світу забив єдиний у матчі й переможний м’яч у ворота хорватів! 1:0 – це була одна з найгучніших на той час перемог молодої української збірної! Загалом у 1995-1999 роках Юрій провів за збірну 22 матчі, відзначившись 1 голом і 3 результативними передачами.

Будучи вже досвідченим гравцем, з приходом Лобановського він, на відміну від декого із записних зірок, був готовий мінятися. Внаслідок цього півзахисник Калитвинцев значно додав у рухливості, відборі, баченні гри. Коли «Динамо» грало контрольний матч із московським ЦСКА, головний тренер суперників Павло Садирін на розборі гри показував підопічним: «Подивіться на Калитвинцева початку 90-х: стояв у центрі поля й очікував м’яча, а що робить зараз!»

Капітан «Динамо» та національної команди України, він був одним із найбільш шанованих і авторитетних гравців свого покоління. Епічні перемоги над «Барселоною», яскравий виступ «Динамо» Лобановського в Лізі чемпіонів кінця 90-х – Калитвинцев був одним із творців цих успіхів, провідних гравців команди на рівні з Лужним, Шовковським, Шевченком, Ребровим, Головком і іншими іменами, які була вимушена вивчити футбольна Європа.

Жаль тільки, що піднесення «Динамо» припало на час, коли Калитвинцев сходив із арени. «4 травня тобі 29 років – і ти в порядку. А 5 травня тобі виповнюється 30 – і ти вже не готовий. Тиснули мої паспортні дані, хоча, як ми сьогодні бачимо, це не головне, – філософськи підсумував пізніше Юрій. – Шкодую в своїй футбольній кар’єрі тільки про дві речі: що не вдалося зі збірною пробитися в фінальний етап чемпіонату світу чи Європи і що так пізно потрапив у «Динамо» (Київ). Хоча, ще коли грали з «Ротором» проти динамівців, після матчу були розмови, нібито Лобановський бажає мене бачити у складі своєї команди. Тоді у столиці України я не опинився, тож коли отримав через роки запрошення від Григорія Суркіса, майнула думка: «Все повертається на круги своя? Можливо, я тут повинен був з’явитись раніше?».

У складі киян упродовж 1995-99 років Юрій Калитвинцев встиг назбирати чимало титулів і трофеїв: чотириразовий чемпіон України (1995-98), дворазовий володар Кубка України (1996, 1998), переможець неофіційних турнірів – дворазовий володар Кубка Співдружності (1997, 1998). На міжнародному рівні брав участь у сезонах, коли «Динамо» (Київ) ставало чвертьфіналістом (1998) і півфіналістом (1999) Ліги чемпіонів УЄФА.

Чутки відправляли Калитвинцева в різні команди, але на злеті кар’єри й після тяжкої травми він все ж не отримав гідного запрошення. Покликав «Трабзонспор» – на той час один із лідерів турецького футболу (в сезоні 1998/99 – четвертий у чемпіонаті після трійки столичних грандів), пообіцяв апартаменти в трьохповерховому будинку біля морського узбережжя, зібрав склад із низкою збірників із Туреччини та інших країн – Абдулла Ерджан, Реджеп Четін, Унал Караман, Фатіх Текке, Карел Рада, Кевін Кемпбелл, Давор Вугринець… Але тренерська нестабільність, організаційні проблеми та розрізненість колективу не дозволили йому всерйоз поборотися за медалі.

У чемпіонаті та кубку Туреччини Калитвинцев за півроку провів 15 матчів за «Трабзонспор», відзначився 1 голом і 2 результативними передачами. Але через фінансові затримки прийняв рішення повернутися в Україну, де останній акорд кар’єри гравця провів за київський ЦСКА (12 матчів і 1 гол у чемпіонаті та кубку сезону 1999/00). «Вирізняється тонким тактичним чуттям, добре володіє довгим пасом і прицільними ударами з-за меж штрафного. Уміло реалізує стандартні положення», – так сучасники окреслили ігрові якості Юрія. В дитинстві він захоплювався грою Мішеля Платіні – ну що ж, для своїх клубів і збірної України другої половини 90-х він став кимось настільки ж важливим.

Проте поняття «плеймейкер», а саме такою була функція Калитвинцева на полі, досить широке. Робити гру – це ще й робота тренерів, ідеологів гри та вихователів зірок футболу. Як розумний, думаючий футболіст, Юрій Миколайович постарався винести для себе багато корисного із спільної роботи з Лобановським, Севидовим, Прокопенком, Голодцем, Сабо, Павловим, Газзаєвим, Бишовцем і всіма іншими тренерами, які опинялися на його футбольному шляху. Ще з волгоградських часів Юрій Калитвинцев вів ті самі тренерські конспекти.

Отримавши перший досвід роботи в ужгородському «Закарпатті», Калитвинцев зібрав місцевих талантів і здібну динамівську молодь, вивів команду в Вищу лігу. А з листопада 2002 року почав працювати в ФФУ з віковими збірними України на посаді головного тренера. Через його руки пройшли десятки здібних молодих футболістів – а це величезний досвід не лише для них, початківців, а й для молодих тренерів, які з ними працюють.

Відпрацювавши цикл із хлопцями 1986 р.н. і випустивши їх у великий футбол, Калитвинцев отримав в руки футболістів 1990 р.н. «Зацікавило в футбольному плані те, що люди, які оцінювали тоді стан юнацького футболу в країні, говорили: "Хлопці 90-го року народження найгірші". Мене їх "вирок" зачепив, і я подумав: "Спробую довести, що це неправильно"», – пригадував Юрій Миколайович. І довів же! Саме ця команда стала «золотою» для Калитвинцева й українського футболу!

Вінцем роботи Юрія Миколайовича з юнацькими збірними стала перемога на домашньому чемпіонаті Європи 2009 року. Донбас стоячи аплодував тріумфу збірної України, яка здобула золоті медалі в протистоянні з такими збірними, як Англія, Швейцарія, Словенія, Сербія. Серед гравців, які мають з теплотою згадувати науку Калитвинцева, – Денис Гармаш, Сергій Рибалка, Темур Парцванія, Кирило Петров, Сергій Кривцов, Євген Шахов і багато, багато інших зі збірних і «Динамо-2».

У 2010-2012 роках Калитвинцев працював і в національній збірній України – не лише в штабах інших спеціалістів, а й сам на чолі (8 матчів: +1=5–2; 10:13). Очолював також нижньогородську «Волгу» та московське «Динамо», був першим очільником Всеукраїнського об’єднання тренерів з футболу. Віриться, у тренерській долі Калитвинцева обов’язково буде ще саме його і для нього, творча робота та цікавий проект.