До Дня народження Андрія Біби

Футбольну біографію Андрія Андрійовича описав у книзі «Першопроходці» її автор Семен Случевський.

***

Цю байку розповідали ті, хто з Андрієм Бібою грав ще в юнацькому футболі. Була в ті часи така незрозуміла нині структура – ФШМ (Футбольна школа молоді).

Структура, як нині модно говорити: «мережева», тобто мала відділення в багатьох містах СРСР. У Києві, в ФШМ «середню футбольну освіту» отримали Валерій Лобановський, Валентин Трояновський, Олег Базилевич, і, звичайно, Андрій Біба. Так ось, мабуть, Андрій Андрійович не відразу став «відмінником» в цій школі, тому спочатку, коли він грав на полі, однолітки скандували з трибун образливу кричалку: «Не м'ясо, не риба, а Андрій Біба». Але чи то сила волі у хлопчиська була «будь здоров», то чи взагалі йому було притаманне саме поступальне зростання, образлива кричалка змінилася на поважну: «І м'ясо, і риба – Андрій Біба!»

БІБА – ФУТБОЛІСТ

Справді, якщо вдивитися в етапи його дорослої кар'єри у футболі, то і там помітна така тенденція – по наростаючій. Біба був запрошений з юнацького футболу до «Динамо» ще Олегом Олександровичем Ошенковим.

Він влаштовував і В'ячеслава Дмитровича Соловйова, але зауважте, якщо у «срібний» сезон 1960, що передує першому чемпіонському, Лобановський і Турянчик грають всі 30 матчів, Сабо – 25, Войнов – 24, Каневський – 23, то Біба – 17. Він, зрозуміло, зовсім не аутсайдер, але в стартовому складі виходить трохи більше, ніж в половині зустрічей. Наступний «золотий» сезон 1961 року: Серебряников – 29, Лобановський – 28, Сабо – 27, Базилевич і Каневський – по 26, Біба – знову 17.

Зате, починаючи з сезону 1962 року, Андрій не виходить в стартовому складі лише в лічених матчах, та й то, мабуть, через травми. Візьмемо інший показник, дуже авторитетний «Список 33-х найкращих». Там у нього теж все вибудовується по наростаючій: в 1963 і 64 роках він на своїй позиції під №3, в наступному – 1964-му – під № 2, а в 1966-му – під №1.

Сезон 1966 року – вершина футбольної кар'єри Андрія Біби. Він не тільки займає перше місце на своїй ігровій позиції в «33-х», він взагалі стає «Найращим футболістом СРСР» в популярному тоді опитуванні тижневика «Футбол».

Але всі ці особисті показники, звичайно, поступаються досягненням команди в цілому. У тому сезоні «Динамо» (Київ) вперше в своїй історії робить «дубль»: завойовує золоті медалі і Кубок країни. Стартував незабутній трирічний «золотий» період «Динамо» Маслова. А хто перший помічник на полі у ​​тренера?

Звичайно, капітан команди. Їм якраз і був Андрій Біба. Маслов круто змінив і склад, і тактику гри. У «Динамо» вже не було улюбленців «соловйовського» призову: Каневського, Лобановського, Базилевича, Трояновського. Але зі «старих» в прекрасній формі були і Турянчик, і Щегольков. Та й Сабо з Серебрянниковим не псували картину. Але Маслов, перш за все, ставив на своїх «висуванців»: Соснихіна, Медвідя, Островського, Хмельницького, Рудакова, Поркуяна, Пузача і зовсім юних Мунтяна з Бишовцем.

Питання все те ж: хто повинен бути беззаперечним авторитетом і для «дідів», і для «молодих», справжнім лідером команди? Безсумнівно, її капітан. І Біба був таким. Що його відрізняло як футболіста?

Чудове бачення поля робило Андрія головним організатором атак, диспетчером. До цього слід додати його людські якості: врівноваженість і розсудливість – без них не можна керувати партнерами. Ці риси допомагають не допустити нервозності і, тим більше, паніки в скрутні хвилини. Прекрасна техніка, вміння віддати точну, «зрячу» передачу поєднувалися з сильними ударами з дальньої дистанції і підключеннями до штрафного майданчика, які часто завершувалися його ж голами. 69 забитих м'ячів для футболіста «другої хвилі» – дуже гідний показник.

Але серед його голів є один, який назавжди увійде в історію радянського і українського футболу. Це м'яч, забитий 2 вересня 1965 року скромному північноірландському «Колрейну». Чому ж він має увійти в історію? Тому, що це був найперший гол радянських, отже, і українських клубів в єврокубкових турнірах.

Коли Біба переступив 30-річний рубіж, то, звичайно, дещо втратив ті швидкісні якості, необхідні для гри в команді Маслова. Він не хотів «гріти банку». І тут стався несподіваний розвиток його кар'єри гравця: в травні 1968 року він переходить до «Дніпра». Андрія зовсім не бентежило пониження в класі – дніпряни тоді ще не грали в «еліті». Він – єдиний заслужений майстер спорту – додав тій скромній команді організованості в атаці, і в обороні, він був її диригентом.

І без перебільшення можна відзначити, що коли через рік першу команду – саме «Дніпро» – у своїй тренерській кар'єрі прийняв Валерій Лобановський, він прийшов не на порожнє місце, тому що фундамент командної гри там заклав граючий лідер Андрій Біба.

БІБА – ПІСЛЯ ІГРОВОЇ КАР'ЄРИ

Географію України можна вивчати по тих командах, якими він керував або в тренерському штабі яких працював: Київ, Сімферополь, Дніпропетровськ, Жовті Води, Горлівка, Хмельницький, Охтирка, – але якихось особливих висот на тренерському поприщі не досяг.

Біба увійшов в історію українського футболу не тільки як гравець, але і як один з ефективних селекціонерів. Найзнаменитіша його «знахідка» – Віктор Колотов з Казані. Перехоплення Бібою Колотова у московських клубів – окрема тема для детективних романів. Але Буряк, Дем'яненко та багато інших – теж «знак якості» роботи селекціонера Біби. В недалекому минулому він часто їздив на інший кінець світу – в Латинську Америку чи в Африку. І привозив пропозиції по багатьом перспективним кандидатурам. Інша справа, що іноді все впиралося в фінанси, причому зовсім не маленькі...

Останнім часом Біба разом з іншим іменитим динамівцем Володимиром Мунтяном тренує збірну ветеранів рідного клубу. Коли їхня команда приїжджає грати в українську глибинку, трибуни місцевих стадіонів наповнюються, як і за часів Біби-футболіста.

Коли вболівальники бачать стрункого і елегантного не по роках Андрія Бібу, вони розуміють, з кого треба брати приклад. І яким має бути вітчизняний футбол.