Лучкевич: «Не міг повірити, але переконався, що й у XXI столітті на світі збереглися варвари»

Декілька днів тому гравець «Дніпра-1» Валерій Лучкевич взяв участь у ЗСУ Cup – благодійному турнірі, під час якого була зібрана допомога для української армії. Це й стало першою темою для обговорення.

– Взяти участь у турнірі мене запросив Назарій Русин, – розповів Лучкевич. – Дізнавшись, що є можливість таким чином надати допомогу нашим збройним силам, одразу вирушив до Львова. Запитав в Назіка лише час та місце зустрічі. В нас було два ігрові дні: спочатку провели груповий турнір (по 3 команди у групі), потім були матчі на вибування. Разом зі мною у команді був Вова Адамюк та місцеві хлопці. Зрозуміло, що підсумкові місця ні для кого не мали значення – головною задачею було зібрати кошти для допомоги військовим.

– Нагородження проводив Мирон Маркевич. Щось згадували зі спільного минулого?
– (посміхається) До нього така черга була, що вдалося лише привітатися та перекинутися парою фраз. Не займав багато його часу.

– Загалом, для футболістів цей турнір став ковтком свіжого повітря?
– Так, звичайно. Зрозуміло, що в останній місяць футбол був в нас усіх далеко не першому місці. А тут, хоча й було важкувато дихати на полі після перерви, отримали гарні емоції.

– Війна розпочалася менше ніж за добу після повернення команди зі зборів. Що відчув у момент, коли дізнався про початок вторгнення Росії?
– На початку шостої години ранку мене розбудила дружина, яка й сказала, що нас почали бомбити. Чесно, спочатку не міг повірити, але швидко переконався, що і у XXI столітті на світі збереглися варвари. Дуже вдячний Вові Адамюку та Назарію Русину, які надали можливість моїй родині опинитися в безпеці і разом з цим усіма силами допомагати нашим військовим та волонтерам.

– В тебе збереглися зв’язки з часів бельгійського етапу кар’єри. Що кажуть з приводу війни твої тамтешні знайомі?
– Мені одразу почали писати хлопці, з якими був у команді, та тренери. Висловлювали підтримку. Вони теж не розуміють, як таке може бути у сучасному світі. До речі, в них є контакти наших волонтерів, і вони зі свого боку надають гуманітарну допомогу, за що їм велика подяка.

– Останнім часом висловлюються різні ідеї, що робити з перерваним чемпіонатом. Ти вбачаєш реальні перспективи його дограти? Або чи маєш власні пропозиції, що треба робити з цим сезоном?
– Моя пропозиція наразі одна – допомагати нашим військовим та робити все для закінчення війни. Зараз насправді не до футболу. Про спорт сьогодні можна говорити хіба що у контексті ось таких турнірів: проводити їх для підтримки військових та збору коштів або гуманітарної допомоги. І взагалі кожен у своїй галузі має використовувати будь-яку нагоду для допомоги українській армії.

– Напевно, у багатьох в цей період відбулася переоцінка цінностей, і ти не є виключенням…
– Сто відсотків! Світогляд змінився докорінно… Хочу звернутися до всіх громадян України, щоб продовжували вірити у наших військових, демонстрували таке ж неймовірне єднання, волю – і перемога буде за нами, це сто відсотків! Питання лише у часі.