Цыганик: «Как выбирали Конькова – привезли Януковичу шесть фотографий»

Ведучий «ПроФутболу» розповів, як гравці скидуються арбітрам, в яких випадках йому дзвонить Ігор Коломойський і чи міг би працювати на одному каналі з Олександром Денисовим.

Корупція, пули, боротьба за владу

– Нове гасло «ПроФутболу» – «Маємо сміливість називати речі своїми іменами». Що, наприклад?
– В нашому футболі дуже багато завуальованих речей, про які було не прийнято говорити. Якщо ти сильніший чи багатший, всі чомусь нормально сприймають, що тобі благоволять. Як колись до «Динамо» ставились з пієтетом, тому що команда грала в Лізі чемпіонів, така ж ситуація зараз з «Шахтарем». Про це треба говорити. Поки ми не створимо рівноправ’я і непередбачуваність в нашому футболі, ми ніколи не залучимо нових людей до футболу. От «Шахтар» зараз не може уявити собі, що вони не потраплять в Лігу чемпіонів. Для них це катастрофа. Вони вважають, що якщо платять величезні гроші, мають грати там в будь-якому випадку.

– Назвіть три головні проблеми українського футболу.
– Немає трьох. Є одна – корупція. На всіх рівнях. Є певне коло людей, які вважають, що можуть вершити долі.

– А сама система українського футболу, яка побудована на грошах олігархів, – не проблема?
– З одного боку, так, все залежить від того, цікаво олігарху чи ні. Це погано. Але з іншої сторони – побудувати серйозну структуру в нашій країні інакше неможливо, принаймні зараз.

– Враховуючи важку економічну ситуацію в країні, чемпіонат України вилікується і опуститься на рівень Чехії або Польщі чи просто зменшаться масштаби існуючої системи?
– Не думаю, що щось зміниться глобально. Все дуже запущено, ви навіть не уявляєте, наскільки.

– Наприклад?
– Футболісти скидаються на «подяку» арбітрам. Прийнято ж: сьогодні відіграли, завтра премії. І як тільки з’являються живі гроші, виникає корупція: «Якщо виграємо, тобі завтра частину віддамо. Допоможи, а?». Я взагалі проти премій. Можна прописати якісь бонуси по вирішенню завдань чи навіть по кожному матчу, але виплачувати не одразу, а в кінці сезону.

У зміні правил ніхто не зацікавлений – ані футболісти, ані тренери. Їм ця система вигідна. Програла твоя команда – можна розказати президенту, що «нас вбили». Футболісти після гри жаліються, що вони програли, тому що не дали грошей судді. Не тому, що слабші, а просто грошей не дали – розумієте? Лише зараз, коли вже дійсно нема грошей на хабарі і вони в таких умовах навіть виграють, починають розуміти, що може бути інакше. Але це лише епізоди.

Я не боюсь, що впаде рівень чемпіонату. Це дійсно корисно. Але не буде ніякого оздоровлення, якщо не з’являться рівні умови для всіх. Якщо ж зробити конкурентоспроможне середовище, тоді можна і з олігархами працювати.

– Що відбувається зараз в «Металісті»?
– Людина, якій в 25 років впало на голову величезне багатство, причому не зароблене, а вкрадене, втратила береги. Для нього «Металіст» був навіть не іграшкою, а модною штукою. Підозрюю, задача була просто витіснити Ярославського. Бо його дійсно витісняли. Наскільки мені відомо, при оформленні угоди Ярославському поставили певні умови, через які він не може повернутись зараз в футбол. Тому я не вірю, що він повернеться. А хотілося б.

В клубі зараз біда. Купувати зимою нікого не будуть, це сто відсотків. Зарплату платять з постійними затримками, перед деякими гравцями дуже тривалі заборгованості по бонусам і підйомним. Враження таке, що він хоче всіх кинути.

– Чому Курченко досі не позбувся клуба?
– Думаю, він нічого не вирішує. Йому не дають кинути команду. А «сім’я», яка ним керує, можливо, досі сподівається, що все повернеться на свої місця.

– А «Чорноморцю» справді кінець?
– В Одесі теж біда. Клімов – не фанат футболу, це основне. Плюс – він колишній регіонал, бізнес важкий, дуже серйозні проблеми з його банком. Футболістам навіть лімітовано кількість грошей, які вони можуть зняти на день – здається, тисячу гривень. Кілька тижнів тому він зустрівся з Керницьким і Григорчуком, хоче зберегти тренера. Але перспективи нехороші. Клімов готовий платити футболістам лише 500 доларів, це рівень першої ліги. Думаю, Григорчук зимою піде. Важко кожен рік робити нову команду, а він дуже амбітний. Його кандидатура, до речі, серйозно розглядалася «Дніпром» цього літа.

Цікаво, що у Клімова були пропозиції продати клуб, це відомо. І до виборів, і зараз. Але він не йде на контакт. Чому – ніхто не розуміє.

– «Пул Ахметова» розвалюється?
– Він набуває іншого вигляду – клуби стають більш самостійними. Принаймні, що стосується телевізійного пулу, декотрі клуби на початку цього сезону могли перейти на «2+2», вели переговори.

– Чому «Чорноморець» перейшов до вас, а «Металіст» – на «Футбол»?
– «Чорноморець» просто перекупили, наскільки я розумію. З «Металістом» була дуже складна ситуація. Там про гроші мова не йшла, це була особиста ініціатива Курченка.

– «Металіст», «Чорноморець», можливі переходи інших клубів – це ж досить показові зміни в телепулах.
– Насправді вони мають дуже умовне значення. Ми транслювали матчі команд, які просто популярні в своїх регіонах. Це бізнес.

– Хочете сказати, що пули – це не поділ на «клуби Ахметова» і «клуби Коломойського»?
– Зараз це не має такого значення. Поки Геллер утримував команду за рахунок бізнесу, який йому дали регіонали, він був змушений виконувати певні правила. Зараз – не знаю, від кого він залежний. Але йому вже немає сенсу загравати з «Шахтарем». Все закінчилося, і треба думати, як не увійти в історію людиною, яка розвалила клуб-чемпіона СРСР 1972 року.

Та й взагалі, які б не були пули, все залежить від тренера – якщо він має харизму, стержень, фіг він комусь здасть матч. Як він це футболістам скаже? І як вони йому зможуть довіряти після цього?

– В це ж ніхто не повірить.
– Не повірить, так. Розмовляв якось з одним із серйозних функціонерів. Він каже: «Я не понимаю, почему «Днепр» не чемпион». При цьому «Кривбас» отримував подвійні преміальні за матчі з «Дніпром», клуби постійно відбирали очки у «Дніпра», а футболісти бояться навіть підходити до суддів поза полем. Їм було сказано – хоч один раз зберете гроші на арбітрів або домовитесь про щось з суперниками, фінансування команди закінчиться.

– Що тоді було в дуже дивному квітневому матчі «Дніпро» – «Волинь» (5:1)?
– На тому матчі я був на трибунах. Наскільки мені відомо, Коломойський був дуже злий і розчарований після фінального свистка. Питав усіх, що це було. Попросив записати йому другий тайм, ще раз передивитися.

Думаю, ініціатива пішла від «Волині» – хотіли вислужитись і перестарались. Якби була домовленість між двома командами, «Дніпро» забив би два і все. Але коли Матеус спокійно кладе чотири – виникають питання. Важко сказати... Ще й Кварцяного не було на лавці. Все це дуже фальшиво виглядало.

– А Дедишингейт – це що? Хіба не елемент війни пулів?
– Це наболіло. Дістало так, що вже нема сил терпіти.

– «Карпати» обманули Богатінова, і їх ще щось дістало?
– Я не хочу зараз судити, хто правий. Розумію, що футболіст не може отримувати 5 тисяч гривень. Але Дедишин запевняє, що формально може. Я знаю про ситуацію лише від нього.

– Ви з ним в хороших стосунках?
– Давно. Разом вчилися на журфаці в Львівському універі. І досі дружимо.

– Виходить, відверто говорити про це не вийде?
– Чому, можна. Роль Коломойського в «Карпатах» – 50 відсотків. Управляюча половина належить Димінському, контролююча – Коломойському. Він не втручається в справи, лише забезпечує бюджет. Чи було завдання від Димінського – мені не відомо. Але не думаю. Як цим можна боротися за владу?

– Весною здавалося, що Попов почав війну проти Конькова від імені Ахметова. Кочетов – від Суркіса. Дедишин – від Коломойського. Потім все затихло. І ось знову.
– Якби Коломойський боровся за президентське крісло ФФУ, вже була б альтернативна фігура. А її нема. Йому зараз не цього. Я впевнений, що політичних цілей спершу не було. А от зараз все це може перетворитися на політику. Вже почались певні процеси. Скоро про корупцію в ФФУ всі дізнаються набагато більше.

– Що із звинувачень Дедишина на адресу ФФУ – правда?
– Все. Лише один з семи членів КДК колись грав в футбол – Хлус. В чому сила Палати по вирішенню спорів – її рішення неможливо оскаржити в загальних судах. Наприклад, жоден суд не прийняв би додаток до контракту Богатінова. Він незаконний – з нього не сплачені податки. Клуб і футболіста так шарахнуть… Тому вони ніколи туди не підуть. А КДК приймає цей додаток. І на цьому йде гра. Регламент не узгоджений з кодексами, тому можна винести будь-яке рішення. Практично всі вони ухвалюються за гроші. Умовно кажучи, питання на 100 тисяч – футболісту кажуть, бери 50, бо ми присудимо, що ти не правий і тоді взагалі нічого не отримаєш. Гравець погоджується, а футбольні чиновники отримують «подяку». Як казав один мій знайомий функціонер: «Футболист – это большой пирог, и каждый пытается откусить себе кусочек. Пойми, мы футбольные люди, мы так работаем».

– Коньков – чия людина?
– Мені розповідали, як його вибирали. Привезли Януковичу шість фотографій. Той посидів, подумав і питає: цей грав в футбол? В «Шахтарі»? І в «Динамо»? Прекрасно, підходить.

– Але тоді здавалось, що Коньков – людина Ахметова, чия група впливу стала ініціатором повалення Григорія Суркіса.
– Влада хотіла контролювати ФФУ, бо це стратегічна посада. Формально голова федерації незалежний від держави і може створити проблеми, якщо буде надто самостійним. Тому поставили свою людину. А далі вже Януковичу було не принципово, тому нижче Конькова пішли люди Ахметова. І на цьому фоні почався конфлікт. Як тільки Янукович втік з країни, система зламалась. Попов взяв під себе всі «грошові» комітети, почалась боротьба за гроші.

– Власне, тому все затихло зараз, і на конгресі в грудні нічого кардинального не відбудеться?
– Схоже, що так. Але все може вибухнути в будь-який момент. Атмосфера дуже нездорова.

Цензура, Коломойський, «Великий футбол»

– Те, що обидві футбольні програми виходять на каналах, які належать власникам клубів, – нормально?
– Так і більша частина країни належить двом людям. Олігархи володіють футбольними клубами, каналами, заводами, багато чим. Я б не акцентував на цьому увагу.

– Хіба в теорії не краще, якби ЗМІ були незалежні в цьому плані? Це ж заважає журналістам в першу чергу.
– Яким чином?

– Вам не вірить глядач.
– Він вірить тому, хто говорить чесно – так, як справді думає. Ще легендарний радянський спортивний журналіст Лев Філатов писав, що журналістика в будь-якому разі не може бути об’єктивною. Все одно на твоїй роботі позначається особисте відношення.

– Навіть якщо бути найчеснішою людиною в світі, глядач в такій ситуації все одно вирішить, що сказане – не власна думка журналіста, а замовлення власника.
– А якщо я говорю, що Бойка треба було дискваліфікувати в епізоді з Гусєвим?

– Це сприймається як: «Ну окей, тут він вдає об’єктивність – але ж ми знаємо, як все насправді».
– Тоді так можна говорити про будь-яке ЗМІ чи сюжет, навіть якщо твій канал не належить олігарху. За весь час в журналістиці я переконався, що не треба думати, як твою роботу оцінять інші. Роби так, як ти вважаєш за потрібне, головне – чесно.

– В «ПроФутболі» є цензура?
– Немає. Нам ніхто і ніколи не вказував, що треба говорити і що не можна говорити. Якби таке трапилось хоч раз, далі було б дуже важко зберегти стосунки в колективі. Це як тренеру здати матч.

– А кажуть, що у вас навіть є спеціальний редактор, який слідкує, щоб ви нічого зайвого не сказали. Такий собі політрук.
– Такого точно нема. В нас чітка ієрархія: гендиректор каналу Ткаченко, шеф-редактор Щербачов, головний редактор Вова Звєров і я. Є люди, які просто люблять футбол і приходять на зйомки подивитися. Але в політику програми ніхто не втручається, все вирішується колективом програми.

– В розмовах з Ткаченком, злитих в YouTube, Коломойський дає прямі вказівки, кого і як «мочити». Подібні розмови довелось пережити?
– З Ткаченком я взагалі рідко розмовляю, і то – по технічним, професійним питанням. З Коломойським іноді спілкуюсь. Так, щоб це впливало на роботу, він телефонував двічі. Хотів висловити свою точку зору в програмі. Чи має він на це право, як власник одного з топ-клубів? Думаю, що має. Але щоб наказати «скажіть про це ось так» – такого він собі не дозволяє.

На наступний день після програми можемо поговорити – чому саме ми щось зробили чи сказали так, а не інакше. Але це просто розмови, йому цікаво дізнатись різні думки. Коломойського не цікавить війна в футболі, його цікавить сам футбол: як зіграв Зозуля, наскільки сильний «Інтер», чи хороший Рамос тренер, наприклад. Він збирає думки багатьох і формує власну точку зору. Якщо хтось думає, що Коломойський погано розуміється на футболі, то дуже помиляється. Коли є можливість, він дивиться усі матчі туру. В нього феноменальна пам’ять, величезний багаж знань.

От що його дійсно дратує і може змусити до якихось дій – це судді. Зараз ситуація не така катастрофічна і він вже спокійніше сприймає, а раніше ніяк не міг змиритись, що декотрі команди отримують привілеї.

– Уявімо, що він телефонує і наказує «мочити» когось, причому явно несправедливо.
– Навіть не можу собі такого уявити. Він адекватна людина.

– Тут питання не про нього, а про вас. Нехай це буде не Коломойський, а просто ваш найвищий керівник. Умовний Петренко. І ось така розмова між вами відбувається.
– Відмовлю. Впевнений, і всі наші журналісти теж відмовлять.

– Але на практиці виходить не зовсім так. В «ПроФутболі» часто з’являються інтерв’ю на конфліктні теми без незручних питань, особливо про «Карпати», ви не обговорюєте, що у Колойського свій пул клубів, не розбираєте конфлікти в самому «Дніпрі». Якщо цензури немає, тоді що це? Самоцензура?
– Не згоден. І про пул Коломойського говорили. І про «Дніпро» – «Волинь». А Рамоса так критикували спочатку – дехто в клубі навіть не розумів, що відбувається. Потім Блохіна не жаліли. І «Карпати» теж – Кононов навіть мені листи писав, мовляв, я зняв його з роботи. Севідов «привіти» передавав. Димінському теж діставалося. Немає ніякої самоцензури.

Ми б і про пул Ахметова не говорили – я не проти нього особисто і «Шахтаря», я проти того, що вони роблять. Нехай «Іллічівець» скільки завгодно програє «Шахтарю», але при цьому бореться. А коли чотири порушення за гру, то це смішно. Колись люди купували квитки на матч «Динамо» – «Динамо»-2, бо Лобановський сказав: ось ваш шанс вийти і здобути місце в основній команді. І там були страшні заруби.

Я взагалі проти того, щоб критикувати людей, які вкладають гроші в клуб.

– Навіть так?
– Так. Бо вони в будь-який момент можуть розвернутися і піти. В нас небагато людей, які готові підтримувати клуби. Зникнення «Кривбасу» і «Арсеналу» – яскраві приклади.

– Можливо, нам і не потрібні клуби, які не можуть обійтись без грошей іншого власника?
– Мені страшенно прикро, що хтось так думає. «Кривбас» колись був третьою силою в нашому футболі, це історія, це команда міста-мільйонника.

– І його потрібно було зберегти для чого? В чому сенс існування таких клубів? Щоб там «Дніпро»-2 грав?
– Та нехай хоч «Дніпро»-4. Якщо люди віддаються на футбольному полі, грають чесно, то нічого поганого в цьому нема.

– Тоді достатньо аматорської команди. Навіщо професійний клуб, який ніколи не досягне більшого, ніж «Дніпро», ніколи не буде розвивати дитячу школу, не побудує нормальний стадіон, не буде працювати з вболівальниками?
– За такою логікою в нас залишиться чотири клуби. Лише вмовити когось підтримати футбол – це вже титанічна робота. Не важливо хто. Якби Ахметов не вмовив Геллера, не було б зараз ніякої «Зорі», Ліги Європи, цих талановитих футболістів.

Тут проблема не у власниках, а в прошарку людей, які стоять між ними і командою. Від них більшої мірою залежить, чи буде розвиватись клуб. Зарплата Маркевича, коли він в 2005 році прийшов в «Металіст», була 5 тисяч доларів. Ми приїхали до нього – база вбита, щурі бігають. Маркевич сів на ліжко, зламалась ніжка, все впало. А він дивиться на все це і каже: «Ну, нічого страшного, все поправимо і будемо працювати». Ось цей менеджмент в «Металісті» змусив повірити Ярославського в ідею. Бюджет в 5 мільйонів через кілька років перетворився на 30 мільйонів, прийшли хороші футболісти, сучасна база, новий стадіон. І команда наздогнала лідерів.

А деякі менеджери намагаються лише вибити гроші з власника, потім вкрасти і шукати, як отримати відкати на зборах і трансферах. І з часом власники думають – ну його нафіг. Який сенс, якщо ти постійно даєш немалі гроші, а до команди копійки доходять?

Ось ця проблема виникла в «Кривбасі» і «Арсеналі», це я точно знаю. Коломойський не просто перехотів їх фінансувати. Він зрозумів, що гроші йдуть в нікуди.

– А не простіше звільнити таких менеджерів і знайти толкових?
– Один раз змінив, другий. Через деякий час розумієш, що система не змінюється.

– Повертаючись до теми медіа. На каналі «Футбол» чи конкретно в програмі «Великий футбол» теж немає цензури?
– Якщо чесно, я їх не дивлюся. Вони виходять паралельно. І я навіть на повтор не встигаю. Специфіка роботи така, що дуже довго відходиш. Десь прочитав, що один вихід в прямий ефір – це невеличкий струс мозку. Адреналін зашкалює, максимальна зібраність, нерви як струни. Інколи просто стрес – техніка відмовляє, і все, ти не можеш сюжет показати, треба заговорювати час, ламається весь сценарій. Так, щоб все пройшло по плану, бувало, мабуть, в випадках 20 зі всіх 160 випусків. А щоб час не перебрали – так взагалі лише кілька разів.

І от приходиш додому десь другій ночі. Тут би передивитись свою програму, не кажучи вже про «Великий футбол».

– Невже жодного разу?
– Ну кілька разів дивився, звісно, в запису. Не думаю, що там є цензура. Я давно знаю Денисова, а Вацка ще більше. Навіть уявити собі не можу, щоб їм хтось подзвонив і сказав, як треба вести програму.

– Які у вас стосунки з Денисовим?
– Ми знайомі з 2002 року. Тоді ще не було «Футбольного уік-енду», він працював на ТРК «Україна» в Донецьку і співпрацював з УТ-1. Ми часто приїжджали у відрядження, він допомагав нам з операторами, відео обмінювались, в ресторани ходили. Словом, нормальні, дружні стосунки. І зараз теж – обнімаємось при зустрічі, жартуємо, все чудово.

– Тобто в теорії можна уявити Ігоря Циганика на каналі «Футбол»?
– Можна, мабуть, чому ні. Я навіть міг опинитися там свого часу. А зараз багато друзів там працює.

– Тобто погодились би «працювати на Ахметова»?
– Ні. Але на каналі «Футбол» – так. Тому що це різні речі. Я і зараз не вважаю, що я «працюю на Коломойського». Я працюю не в прес-службі чи там піар-відділі. А в «ПроФутболі». Тобто роблю те, що вважаю за потрібне, а не виконую бажання власника.

– Коли Вацко перейшов в «Карпати» на клубну роботу, як ви до цього поставились?
– Коли Дедишин став гендиректором «Карпат» в 2008 році, а я ще працював на «Мегаспорті», він запрошував мене в клуб. Але робота, малі діти… Я не відмовив категорично, просто це було невчасно, а я не розумів, чим можу бути корисним. Сказав йому тоді: «Що я робити буду? Просто ходити за тобою?». Коли ж Вацко йшов в клуб, я його підтримав. Він любить футбол і може бути в ньому в різних ролях. І Вітя хорошу справу зробив – до нього, наприклад, в клубі взагалі не було селекційної служби.

– Не було образливо, що запропонували йому, а не вам?
– Ні-ні, абсолютно! Це був 2012 рік, ми якраз рік пропрацювали на «ПроФутболі» – тут все тільки починалося, зібралась класна команда, було дуже цікаво. Я б відмовився в будь-якому разі.

– А зараз? Взагалі коли-небудь?
– Сказати, що мені це зовсім не цікаво, не можу. Вперше задумався над цим, коли близько познайомився з ФК «Львів» і Кінзерським. Їздив на збори, матчі – було цікаво з середини дізнатись, як працює клуб. Брав участь в пошуках тренера, порадив Григорчука, вели з ним переговори – він в лише в останній момент передумав і повернувся в Запоріжжя.

Тобто тепер я розумію цей процес, він мені близький. Але вважаю, що назад звідти дороги в журналістику вже нема.

– Чому?
– Завдання журналістики – все-таки бути наглядачем. А там ти робиш речі, за які раніше критикував. Повернутись і знову критикувати? Так тобі скажуть – ти ж сам це робив в клубі. Наїжджав на арбітрів, не платив зарплату. І тепер розказуєш?

Хоча насправді треба робити скидку. Гендиректор клубу – це найбільш невдячна професія в футболі. Їм доводиться постійно викручуватись, це дуже непросто.

– Я зараз розплачусь.
– Серйозно. Це просто мало хто собі уявляє. Власник тупо забув перерахувати гроші і не бере телефон, а тобі треба все це розрулити. Я ж бачив на власні очі, як ходять футболісти просити гроші, їх дружини плачуть, агроном проклинає.

Мені надходило дуже багато прохань від гендиректорів, які я виконав в ефірі. Вони дзвонять і кажуть: я не можу цього говорити сам, але ось тобі інформація, що в нас все погано. Скажи ти, може, в наш щось тут заворушиться.

– А футбольні агенти звертаються до коментаторів з проханнями розкрутити гравця?
– До всіх. До журналістів, коментаторів, редакторів. І до мене звертались, звісно. Мільйон разів. Мовляв, скажи щось хороше під час матчу, зверни увагу, а ми потім продамо гравця, і тобі «відсиплемо».

Рейтинги, Лобода, коментатори

– Якщо уявити, що я ніколи не бачив «ПроФутбол» і «Великий футбол», – чому мені варто дивитися саме вас?
– А я б не сказав, що в нас взагалі існує конкуренція.

– Це ж погано. Розслабляє.
– Ні. Журналісти мають хотіти в першу чергу зробити щось круте, а не когось переплюнути. Є, звичайно, змагання по рейтингам, і в нас вони вищі. Чи має це визначальне значення? Не думаю. Мені просто дуже подобається ця редакція – люди роблять те, чим вони живуть. Вова Звєров, наприклад – це взагалі 90% успіху програми. Він зумів органічно вписати різні стилі – ток-шоу, огляд, сюжети журнального типу. Це дуже складно.

– Рейтинги сильно знизились через війну?
– Сильно. Минулий чемпіонат був наймасніший. Від старту програми в 2011 році до минулого ми збільшили рейтинги в три рази. Топові матчі минулого сезону мали дикі показники, прирівнювалися до матчів збірної і поєдинків наших клубів в єврокубках, навіть перевищували їх інколи. Програма збирала до 2 мільйонів глядачів.

Починаючи з цього року цифри і трансляцій, і програми впали в два рази, може навіть більше.

– Мова про скорочення штату чи закриття не йде?
– Скорочення відбувається постійно, навіть в найкращі наші часи – економічна ситуація в країні все одно ж була непростою. Але про закриття ніхто поки не говорить – всі розуміють, що треба перечекати, виграти війну.

– «Футбол» забрав собі матчі збірної, викупив права на єврокубки. Не задавить вас?
– Ми ж починали з українського футболу. І особисто мені цікавіше саме з ним працювати. Тому «ПроФутбол» сильно не постраждає.

– Щось будете змінювати, щоб не відстати?
– Коли людям не до футболу, особливо нічого не зміниш. Хоча плани є. Працюємо над покращенням технічних моментів – графіка, статистика, можливо, ще щось удосконалимо.

– Експерти – величезна проблема?
– Була такою років п’ять тому. Ніхто не вмів і не хотів говорити. Тоді навіть уявити собі було неможливо, щоб хтось сказав те, що говорить зараз. Чи щоб тренер прийшов на флеш-інтерв’ю одразу після гри, а футболіст – в перерві. Так що сьогодні це взагалі не проблема.

– Олександра Лобода – взагалі формат жінки в студії – себе виправдовує? «Великий футбол», наприклад, відмовився від такого варіанту.
– Це заслуга Лободи, що вона залишилась, і провал Блохіної. Саша дуже органічно вписалася і додає пікантності програмі. Коли в ефірі після єврокубків її немає в студії, розв’язніше себе ведеш, перегинаєш палку. Вона спонукає до більш адекватної поведінки. По-друге, вона робить матеріали, їздить у відрядження, і їй дуже мало хто може відмовити. Словом, уявити «ПроФутбол» без неї вже неможливо.

– Але ж багато кого такий формат дратує. Ваш маркетинг відслідковує реакцію глядачів?
– Колись дратувало. Зараз я навіть більше дратую. Мовляв, що це за хлопчик, корчить з себе всезнаючого, всіх перебиває. Він що, найрозумнішим себе вважає?

– Це якось впливає на вас? Доводиться змінювати себе, десь ламати?
– Ні. Якщо почну ламати, вийде неорганічно. Досвідченішим стаєш, звісно. Спершу перебивав більше, верещав чогось. Зараз спокійніше.

– Ви взагалі ким себе вважаєте? Ведучим?
– Журналістом, який тимчасово працює в кадрі.

– А коментатор?
– Якось не складається. Дуже мало коментую, фактично «затикаю дірки». А щоб коментувати на рівні, треба робити це постійно, тримати форму. Хоча мені дуже шкода – коментувати подобається набагато більше, ніж працювати в кадрі.

– Що відбувається з новим поколінням коментаторів? Чому вони, хоч і непогані, але не виділяються? Коли Tribuna.com робила рейтинг коментаторів, навіть вони самі часто не знали всіх колег, не могли їх відрізнити один від одного.
– Вацко почав коментувати 15 років назад. П’ятнадцять! І не сказати, що він дуже яскраво звучав спершу. Я – теж давно, в 2003-му. Це все питання часу і досвіду. Треба працювати на 7-8 матчах в тиждень, хоча б на п’яти. Ті, хто не буде розвиватись, з часом сам розчаруються чи відпадуть.

Єдине, що я не сприймаю – конкурс коментаторів. Не можна взяти людину з вулиці і посадити її в прямий ефір. Чому тоді не зробити конкурс, наприклад, директорів конструкторського бюро? Це дискредитація професії. Щоб стати коментатором, треба бути журналістом – вміти збирати, аналізувати і видавати інформацію.

– Останнє питання – найпопулярніше від вболівальників. Коли ви, як і Віктор Вацко, перестанете повторятись-повторятись?
– Ох, людям це не поясниш… Вони дивляться якусь програму і думають: як же класно там ведучий говорить – не те, що ці коментатори футбольні. Але ж їм ніхто не пояснює, що ту програму знято в записі, причому з 166-го дубля, і ведучий начитує з суфлера. А матч – це прямий ефір. І повтори машинально виникають. Це пауза, вона потрібна, щоб мізки встигали переосмислити наступні слова. Інакше в ефірі постійно буде звучати: «Е-е-е». Ми живі люди, і до живого ефіру неможливо підготуватися. Це вищий пілотаж.