Колишній воротар «Динамо» опинився у шпиталі, потрапивши на передовій під артобстріл

Серед тих, хто з самого початку нинішньої війни пішов боронити Україну від російських загарбників, виявилось чимало відомих у нашому футболі людей. Одним із захисників рідної землі став колишній воротар рівненського «Вереса» та дніпропетровського «Дніпра» Святослав Сирота, який після завершення професіональної кар’єри пробував свої сили у суддівстві та роботі на різних посадах в ФФУ, ПФЛ, клубах України, Молдови та Грузії.

Опинившись на фронті, 51-річний Сирота намагався гідно виконувати свій громадянський обов’язок, однак нещодавно під час чергового протистояння ворогові зазнав серйозного пошкодження.

– Після того, як на початку російського вторгнення Святослав відвіз свою сім’ю на Львівщину, він пішов на війну добровольцем і потрапив на передову, – розповідає його колишній одноклубник Володимир Шаран, з яким виступали у «Дніпрі» у середині 90-х років. – Враховуючи, що ніколи не воював і не був в армії, йому довелося пройти короткочасну підготовку, після чого вирушив у Лисичанськ. Спочатку там боїв не було, однак згодом Луганська область стала гарячою точкою і на Сироту чекало непросте випробування на першій лінії. На жаль, під час ворожого обстрілу його серйозно контузило. Впродовж трьох днів він почувався дуже погано, проте через запеклі бої госпіталізувати його та інших поранених було вкрай складно. Та врешті-решт Святослава вдалося перевезти до Дніпра – спочатку він потрапив у лікарню, а потім його було переведено до військового шпиталю. Сьогодні вже четвертий день, як він там знаходиться. Я віддаю належне своєму давньому товаришу, який не роздумуючи пішов боронити Україну від рашистських загарбників. Святослав – людина, яка чимало пограла у футбол. З Сиротою ми грали разом у «Дніпрі» впродовж півтора років – з другого кола сезону-1994/95 та у 1995/96, а до цього пам’ятаю його ще з часів перебування у київському «Динамо». Я, як і вся наша велика футбольна громада, сподіваємось на хист лікарів, до надійних рук яких потрапив Святослав у ці травневі дні. Віримо в те, що невдовзі йому стане набагато краще і він повністю вилікується. Головне, що людина жива – адже життя є найбільшою цінністю. Тож тепер усі разом чекатимемо на нашу перемогу.