До 95-річчя «Динамо». Починаючи з 1927 року: за крок від фіналу Кубка чемпіонів

Перший вихід «Динамо» (Київ) у півфінал Кубка чемпіонів – вибили незмінних переможців, але поступилися їхнім конкурентам із майбутнім володарем «Золотого м’яча» в складі.

До німців через німців

Три раунди пройшли – як одна затяжна пісня. «Динамо» почергово обіграло югославський «Партизан» (3:0, 2:0), грецький ПАОК (4:0, 2:0), західнонімецьку «Баварію» (0:1, 2:0). Знявши футбольну корону з мюнхенців, кияни перервали їх трирічну гегемонію в європейському футболі. 

Проте надалі жереб був немилосердним до української команди – наступний суперник мюнхенців у чемпіонаті ФРН перемагав. Мьонхенгладбахська «Борусія» в 70-х виграла п’ять із десяти чемпіонських салатниць у внутрішніх турнірах. Видатні футболісти – Хайнкесс, Штіліке, Фогтс, Сімонсен – грали під керівництвом Удо Латтека, до речі, одного з творців і великої «Баварії», яка пізніше домінувала в європейському футболі. 

Цікаво!

Для розуміння рівня тодішньої «Борусії» Удо Латтека: вигравши три поспіль чемпіонства на чолі «Баварії», він прийняв гладбахців і невдовзі вони потіснили мюнхенців із футбольного трону ФРН. При тому, що «Баварія» три сезони незмінно брала Кубок чемпіонів, на внутрішній арені це «Борусія» (Мьонхенгладбах) три сезони підряд утримувала срібну салатницю. На момент протистояння з «Динамо» (Київ) вона впевнено йшла до третього поспіль чемпіонства в Західній Німеччині.

Друга перемога над мюнхенцями в вирішальних матчах – спершу за Суперкубок Європи, потім – за вихід у півфінал Кубка чемпіонів, зробила «Динамо» прекрасну рекламу в світі. Тож про жодну недооцінку зі сторони чемпіонів ФРН не могло бути й мови.

Онищенко як аргумент

Всього кількома тижнями раніше «Динамо» вибило з Кубка чемпіонів його триразового володаря – «Баварію». Хочеш – не хочеш, Удо Латтек ретельно вивчав невдалий досвід своїх колишніх підопічних. Перше, що він спробував зробити, це втримати Блохіна – до нього персонально був приставлений збірник Фогтс, якому раніше довіряли опіку навіть самого Кройффа. В свою чергу, Валерій Лобановський постарався позбавити німців м’яча – і, попри постійний системний пресинг, кияни витримали важке весняне поле та видали цілісний матч, навпаки, забивши вже після перерви, коли в звичайних команд після таких обсягів робіт просто б відмовляли ноги. 

На в’язкому полі (а в Києві в день матчу дощило) динамівці зуміли комбінувати. Незважаючи на не оптимальну форму Онищенка, який лише недавно відновився після травми, а також на посилену опіку Блохіна, моменти біля воріт Кнайба виникали регулярно – проте завершувалися або неточними ударами, або приглушеними захисниками, які намагалися грати дуже щільно. При дуже суттєвій перевазі киян у кількості атак і ударів, голів усе не було. Матч, здавалося, йшов до задовільної для німців нулівки.

Лише після перерви, коли за законами логіки та фізики «Динамо» мало б «підсісти», йому вдалося забити. Не встиг Фогтс вкотре заблокувати удар Блохіна, як на кутовий Буряка висунувся Онищенко й майстерним випередженням голови підсік м’яча повз воротаря – 1:0. Дуже потрібний гол, але при цьому недостатній для спокою в виїзді у відповідь. Можна, звичайно, було шкодувати за втраченими шансами Блохіна та компанії – проте рахунок міг стати не лише більшим, а й рівним чи й навіть невдалим – у кількох моментах «Борусія» гостро контратакувала, а вибухова швидкість «малюка» Сімонсена робила ці випади особливо гострими.

Мінімальна перемога за дуже переконливої гри – це вершина киян у сезоні 1976/77. Виграний перший півфінал Кубка чемпіонів – і від самого розуміння, наскільки гідною наша команда була в четвірці найкращих клубів Європи, вже на душі гордість.

Протокол
«Динамо» (Київ) – «Борусія» (Мьонхенгладбах, ФРН) – 1:0 (0:0)
Гол: 1:0 Онищенко (71).
«Динамо»: Рудаков, Трошкін, Фоменко, Решко, Матвієнко, Коньков, Мунтян, Буряк, Бережний (Слободян, 64), Онищенко, Блохін. Головний тренер: Валерій Лобановський.
«Борусія»: Кнайб, Фогтс, Клінкхаммер, Вітткамп, Бонхоф, Волерс, Сімонсен, Віммер, Кулик, Штіліке, Хайнкесс. Головний тренер: Удо Латтек.
Попередження: Фоменко – Фогтс
Суддя: П.Ібаньєс (Іспанія).

«З «Борусією» кияни зіграли навіть сильніше, ніж із «Баварією»

Така післяматчева оцінка Удо Латтека – сама по собі найкращий комплімент. Мьонхенгладбах чекав реваншу, і виїзд у Дюссельдорф, де «Борусія» приймала киян, обіцяв стати одним із найважчих матчів не те що сезону – цілого десятиріччя. Ось тут ми й побачили, що недарма ця команда на рідній арені дає виклик і бій навіть «Баварії». 

Ще в першому таймі Сімонсен замучив своїх опікунів, і в одному з моментів Матвієнко в падінні блокував його удар, арбітр побачив гру рукою й призначив пенальті – Бонхоф уже на 21-й хвилині нівелював київську перевагу «Динамо», це 1:0. Навіть без Хайнкесса – найкращого бомбардира попереднього розіграшу Кубка чемпіонів – господарі були цілком успішними. Навіть «залізний» Рудаков у ці хвилини помітно нервував і дрібно помилявся. За такою грою це ще добре, що до перерви протягнули з одним лише пропущеним. 

У другому таймі були шанси перевернути гру: Блохін не зміг замкнути хорошу передачу Трошкіна, Буряк втратив шанс у дуелі один на один з воротарем, Бережний погубив одну з атак поспішним ударом. Але після звичайного штрафного вже під кінець зустрічі захисник Вітткамп встиг на повторну подачу й ударом головою в падінні приніс перемогу своїй команді – 2:0. «Ми перемогли, хоча в другому таймі я пережив найважчі хвилини в моєму спортивному житті», – таке зізнання великого Удо Латтека можна вважати винагородою «Динамо» (Київ) за потрапляння в четвірку найкращих команд Кубка європейських чемпіонів.

Цікаво!

«Борусія» (Мьонхенгладбах) так і не виграла Кубок чемпіонів – у фіналі поступилася «Ліверпулю», який виграв свій перший трофей із числа багатьох на континентальній арені. Зате 25-річний Алан Сімонсен, який забив у ворота англійців у фіналі, за підсумками 1977 року здобув «Золотий м’яч» найкращого футболіста Європи. За підсумками голосування France Football данець на 3 очка випередив Кевіна Кігана з «Гамбурга» та на 4 – Мішеля Платіні з «Нансі».

Для київського «Динамо» вихід у півфінал Кубка чемпіонів був першим, але не останнім – у 1987 році вони програють «Порту», а в 1999-му – «Баварії». Валерій Васильович Лобановський, дворазовий володар Кубка кубків, більш престижний єврокубковий трофей побачить зблизька, проте так і не здобуде... Зате в оцих протистояннях з найкращими командами Європи трьох декад завоює реноме одного з найсильніших і найсамобутніших тренерів світу. Такі, як Латтек, Крамер, Жорже, Хітцфельд, Фергюссон – а також Ліппі, Капелло та багато інших – і через багато років ставитимуть Метра в один ряд з собою, з найкращими фахівцями світового футболу...