Бакалов: «Где-то не хватило времени»

Не склалося в Юрія Бакалова успішно попрацювати в друголіговому «Черкаському Дніпрі». Його відставка стала такою ж раптовою, як і прихід. Після провального минулого сезону, очільники тамтешнього колективу продовжували довіряти коучу, й пролонгували його угоду на рік. Однак навіть така, здавалося б, беззаперечна довіра зі сторони керівництва не допомогла головному тренеру здобути головне – результат. Старт нинішньої першості вчергове продемонстрував, що Бакалов і команда перебувають на різних полюсах порозуміння, відтак тренер вирішив скласти свої повноваження. За коментарями із цього приводу «УФ» звернувся безпосередньо до Юрія Михайловича.
 
«За обопільною згодою вирішили припинити співпрацю»
 
– Минулого тижня вітчизняний Інтернет-простір сколихнула новина про вашу відставку. Юрію Михайловичу, чому вирішили залишити посаду головного тренера «Черкаського Дніпра» вже після першого туру?
– Після програшу «Скалі» – 0:1 – я переговорив із керівництвом, і ми за обопільною згодою вирішили припинити співпрацю. Не було ніяких конфліктів, образ чи ще чогось. Це було зважене та обдумане рішення. А судячи з того, як команда стартувала у чемпіонаті, гадаю, такий вчинок не тільки правильний, а й вчасний.
 
– Може, хвороба та тимчасова ваша відсутність могли поз­начитися на підготовці команди до сезону? Адже ви не бачили хлопців тривалий час, і, можливо, хтось із них недопрацював?
– Не думаю, що хтось із гравців міг дозволити собі щось подібне. У своїх помічниках я впевнений і довіряв їм на сто відсотків. Отож про ніяке недопрацювання на літніх зборах із боку футболістів говорити не варто. Окрім того, я перебував разом із командою на зборах, зай­мався її комплектацією, відтак про можливості кожного з виконавців знав усе від «А» до «Я». Цього року ситуація скоріше діаметрально протилежна. Справа в тому, що ми мали час на повноцінну комплектацію складу, та, не в образу буде сказано тим хлопцям, котрі виступали в нашій команді минулоріч, нинішній «Черкаський Дніпро» набагато сильніший і має чудові перспективи як у чемпіонаті, так і в Кубку країни. Єдиним мінусом було те, що нам кожні півроку доводилося створювати фактично новий колектив. Ротація гравців була просто шалена, тож певної зіграності десь і не вистачало. А з приводу хвороби, то все вже минулося, дякувати Богу, недуга залишилася позаду. Можливо, з урахуванням мого досвіду роботи в прем’єр-лізі, вимоги до футболістів були дещо завищеними. Дуже хотілося поставити таку гру команді, котра б якісно вирізнялася від решти колективів дивізіону. У цьому плані виникли труднощі, певне, в деяких нюансах хлопці так до кінця й не зрозуміли всього того, що від них вимагалося.
 
– Можливо, під ваше бачення гри у виконавців банально заб­ракло класу?
– Знаєте, мої слова можуть сприйняти як певне виправдання, проте рівень УПЛ і другої ліги просто непорівнянний. Гадаю, на мене хлопці не образяться, та якщо вони би хотіли рости, тоді би прислухалися, й робили певні висновки. Але сталося, як сталося, нічого не поробиш. Хоча та філософія футболу, котру наразі намагаються демонструвати черкащани, перебуває на правильному шляху, однак цілісного малюнку гри все ж таки не вистачає. Як на мене, наразі команда за рахунок офіційних матчів, новачків, котрі мають солідний досвід, індивідуально добре підковані, зможе виконати поставлені перед нею завдання. Якраз нинішнього сезону у питанні з виходом до першої ліги має бути вирішене.
 
– Щодо ваших слів про бурхливу міграцію футболістів, яка заважала стабілізувати склад і награвати певні зв’язки між гравцями. А що заважало створити стрижень і навколо нього будувати команду?
– На це є абсолютно різні причини. Тому, повторюся, часу нам десь і забракло.
 
– Пам’ятаю, ще минулого сезону Володимир Лашкул дуже вірив у вас і хотів, попри невтішні результати, щоби ви й надалі працювали з командою. Мірилом його довіри стала пролонгація вашого контракту. За нинішньої ситуації генеральний директор клубу на вас ніякої образи не тримає?
– Я ще раз повторюся, це рішення було обопільним. Ми з Володимиром Григоровичем поговорили, тож я не думаю, що в когось можуть бути якісь образи чи непорозуміння. Я не знаю, як він на все це відреагував і з якими емоціями поставився, але щодо мене, то, крім слів подяки та почуття поваги, ніяких інших емоцій немає. Ми нормально з ним спілкувалися, був чудово налагоджений робочий процес. Але це – життя, й лише на роботі у цьому клубі воно не завершується. Щось, можливо, й не вийшло, однак потрібно продов­жувати рухатися вперед.
 
– Хотів би вас також запитати з приводу нової назви команди, яка перед стартом нинішньої першості змінилася зі «Славутича» на «Черкаський Дніпро». Чому зупинилися саме на такій неординарній назві?
– Складно сказати. Ви ж, певне, знаєте, що «Дніпро» – це історична назва тамтешнього клубу, якого, правда, вже немає. Отож багато місцевих людей, особливо фанів, просили, щоби команда в Черкасах виступала саме під брендом «Дніпро». Тому це рішення ухвалювалося не тільки керівництвом ФК, а й іншими людьми. Наскільки мені відомо, з цього приводу радилися з губернатором, ультрас, звичайними вболівальниками, проводилося голосування в інтернеті. Пропонувалися різноманітні варіанти назв, але перевагу віддали саме цій. Як на мене, в Україні «Дніпро» є тільки один – дніпропетровський, назва якого запатентована. Інший момент: у Черкасах є також баскетбольна команда, котра називається «Черкаські мавпи». Можливо, саме із цих міркувань клуб і вирішили перейменувати на «Черкаський Дніпро».
 
«Радий за Ігоря Столовицького»
 
– Після своєї відставки, стежити за командою, часом, не перестали? Скажімо, матч другого туру проти «Кременя», в якому «Черкаський Славутич» добився мінімальної перемоги, бачили?
– Чому ж не слідкую, слідкую. На жаль, у моєї колишньої команди, що в минулому чемпіонаті, що в цьому негативна тенденція також простежується. Маю на увазі відсутність стабільності та настрою. Наприклад, проти сильних суперників ми грали набагато краще, ніж проти аутсайдерів або середняків. На фаворитів у гравців був присутній і відповідний настрій, і бажання, і самовіддача. Із «Шахтарем» у кубку зіграли непогано, «Сталь» дніпродзержинську обіграли. А ось у інших матчах цього шаленого настрою у футболістів не було, певне, думали, що зможуть здобувати результат однією лівою. Як показало життя, недооцінка у футболі може дорого коштувати. Та ж історія вийшла й з «Кременем». Дали нам «по вухах» у Стрию, мали там достатньо моментів, могли забивати, проте, чесно кажучи, гра нікуди не годилася. Грали без настрою… А вже вдома перед рідними вболівальниками, з новим автобусом, новою назвою, з новим усім, відтак був і настрій, і очі в гравців горіли, що в підсумку, й вилилося в перемогу. Не скажу, що гра була ідеальною у виконанні черкащан, але саме за рахунок ось цих компонентів їм і вдалося взяти три пункти. Загалом, молодці хлопці, я дуже за них радий.
 
– За свого колишнього помічника Ігоря Столовицького також раді, що він розпочав з перемоги?
– Звісно, радий. У мене абсолютно немає якогось почуття заздрості, тільки позитив. За призначення Ігоря Михайловича я тільки «за», ми з ним разом грали, потім працювали. Він мені допомагав у Черкасах, отож усе знає, вміє, і я за нього радий. Окрім того, він місцевий фахівець, знає команду краще за всіх. Якщо потрібно буде, я завжди для нього відкритий, можу допомогти й порадою, й чимось іншим.
 
– Якщо об’єктивно оцінювати нинішній стан черкащан і розклад сил у дивізіоні, як гадаєте, «Черкаському Дніпру» до снаги потрапити до двійки кращих клубів першості, й підвищитися у класі?
– За своїм потенціалом нинішня команда може вирішити таке зав­дання. А як воно буде в кінці сезону, зараз тяжко щось прогнозувати. Проміжок часу доволі великий, відтак на кінцевий результат можуть уплинути деякі фактори. Усе в житті може бути. А якщо брати сьогодення, то за складом, за інфраструктурою, іншими складовими футбольний клуб «Черкаський Дніпро» має бути в першій лізі.
 
– Юрію Михайловичу, чим займаєтеся у такій собі вимушеній відпустці? Можливо, зов­сім скоро ми побачимо вас на чолі іншої команди?
– Давайте не будемо поспішати. Для мене не принципово, в якій лізі виступає команда, головне, щоби там ставлення до справи було відповідне, й мені подобалося працювати. А друга ліга чи перша, чи закордон – для мене немає якогось суттєвого значення. Це не тому, що я якийсь альтруїст, просто хочеться знайти роботу, де справді міг реалізувати свої тренерські плани. На жаль, у Черкасах упровадити в життя те, що хотів, не вдалося.