Крищенко: «Київ укріплений, має декілька рубежів оборони…»

«Усі сили спершу фактично були кинуті на створення дуже серйозної лінії оборони, яку займали Збройні сили. Як я сказав, таких ліній було зроблено декілька. І зараз вони вдосконалюються, стають більш потужними. Тому місто перемкнулося на створення стратегічних запасів – їжі, паливно-мастильних матеріалів, розосередженні їх у кількох місцях», – розповідає заступник голови Київської військово-цивільної адміністрації Андрій Крищенко.

Ми поговорили з ним про актуальну ситуацію у столиці, про добровольчі формування та проблеми зі злочинністю у воєнний час. 

– З перших днів війни Київ для ворога був пріоритетною ціллю. Щоправда, взяти столицю росіяни розраховували за три дні і потім пройтися Хрещатиком переможним парадом. Не вдалося. Яка ситуація в столиці станом на зараз (інтерв'ю записувалося 28 березня, ще до звільнення Київської області від окупантів. - С.К.)?
– Якщо брати безпосередньо столицю - ситуація спокійна. Активних бойових дій просто біля межі міста немає. Спокійно, крім ракетних обстрілів, які цього тижня були досить активними, є загиблі. Наша система ППО працює дуже добре, але все одно «долітає» час від часу.

Взагалі, критична інфраструктура в місті працює, навіть частина метрополітену – там, де це можливо. Якихось суттєвих ускладнень з критичною інфраструктурою немає.

– Яким чином, на ваш погляд, далі розвиватимуться події? Бо до Києва так чи інакше прикута увага всього світу.
– Я не військовий керівник, у мене немає якоїсь закритої інформації про наміри супротивника, про концентрацію військ або їхнє пересування. Але я вважаю, що вони обламали зуби в перші дні, коли намагалися, як ви сказали, штурмом узяти Київ, і чомусь вони вирішили, що на третій-четвертий день будуть тут підіймати свої прапори. Цього й не могло трапитись.

Зараз Київ укріплений, має декілька рубежів оборони. Міська влада надала військовим усю необхідну допомогу – матеріально-технічні речі, фортифікаційні споруди, техніку, бетонні блоки, металеві їжаки тощо. Усе, що було потрібно для зведення укріплень або траншей, протитанкових ровів абощо. Зараз, на мою думку, взяти Київ неможливо без якихось надзусиль. А їх немає у ворога – ні часу, ні зусиль.

– В одному інтерв’ю нещодавно ви казали, що не виключаєте посилення бомбардувань міста, оскільки росіянам усе одно куди стріляти – чи по житлових кварталах, чи по стратегічних об’єктах. Це ми бачимо на прикладі Харкова, до якого я вже апелювала, та й інших міст.
– Таких прикладів багато, не тільки Харків. Ми бачимо, що для них немає ніякої різниці. Я не думаю, що Київ убезпечений від таких шизофренічних атак. Які можна назвати фашистськими. Харків, Маріуполь, Суми, Ізюм…

– Чернігів…
– Чернігів, так. Ракетні удари наносяться глибоко в тил, як вони кажуть – «по військових об’єктах», але страждають мирні люди і мирні будівлі. І Київ не застрахований від цього.

«Дуже велика робота проведена з безпеки подачі води, щоб унеможливити її відсутність у місті»

– Які висновки зробив Київ на прикладі міст, які ви згадували? Мер Маріуполя Вадим Бойченко зазначив, що містам варто ретельніше готуватися на випадок життя в облозі. Чи є в Києва стратегічні запаси продуктів і медичних препаратів, на скільки їх вистачить – за потреби?
– Не впевнений, що можу розкривати якісь деталі.

– Наскільки це можливо.
– Наскільки можливо, поясню. Висновки, звісно, зроблені. На жаль, у Маріуполя було менше часу підготуватися – він був оточений фактично після першого тижня. До того ж Маріуполь розташований недалеко від лінії розмежування з «ДНР/ЛНР». У Києві трохи інша історія. Усі сили спершу фактично були кинуті на створення дуже серйозної лінії оборони, яку займали Збройні сили. Як я сказав, таких ліній було зроблено декілька. І зараз вони вдосконалюються, стають більш потужними. Тому місто перемкнулося на створення стратегічних запасів - їжі, паливно-мастильних матеріалів, розосередженні їх у кількох місцях, зважаючи на можливість завдання ракетних ударів по нафтобазах. Як ми бачили у Львові.

– І в Рівненській області.
– Так. Дуже велика робота проведена з безпеки подачі води, щоб унеможливити її відсутність. Знайдено, скажімо, додаткові джерела, забезпечено їх генераторами, паливно-мастильними матеріалами, щоб у разі відсутності електроенергії помпи працювали. Тобто висновки зроблено. Йде велика допомога, і місто в рамках державної програми зосереджує запаси їжі довготривалого зберігання й води.

– Як щодо роботи комунальників? Вони фактично теж на лінії фронту сьогодні.
– Коли були якісь пошкодження, комунально-аварійні бригади все відпрацювали. До речі, ще до початку бойових дій були створені резерви матеріалів, є люди, техніка, щоб оперативно усувати пошкодження. На щастя, поки що пошкодження не є масовими. Місто справляється в повному об’ємі. Коли були пошкодження великих електромереж, ремонтні бригади ДТЕК і міста достатньо швидко - протягом годин - усе лагодили.

«Контракт з добровольчим формуванням територіальної громади не звільняє людину від призову на військову службу»

– Хочу поговорити трохи про створення в місті добровольчих формувань, які, на відміну від тероборони, не є мілітарними структурами. Створенням цих загонів – їх розгортанням на третьому етапі спротиву – відповідно до Закону «Про національний спротив», займаєтеся безпосередньо ви. Як вони наразі функціонують?
– Мер Києва Віталій Кличко, до речі, провів днями масштабну зустріч з головою військово-цивільної адміністрації Жирновим Миколою Миколайовичем, командувачем територіальної оборони, бригадним генералом Галушкіним Юрієм Алімовичем, зі всіма бригадирами добровольчих формувань територіальної громади - в Києві їх створено вже більш ніж 40.

Я дійсно безпосередньо брав участь в організації, координації створення цих добровольчих формувань. Хочу наголосити, що хоча їх учасники і не є військовослужбовцями Збройних сил України, як ті, хто вступив до бригад територіальної оборони і з початком війни вже не має двоїстих статусів, але вони координуються і контролюються безпосередньо командирами батальйонів, бригад територіальної оборони. На цих людей поширюються статути Збройних сил і всі правила поводження з вогнепальною зброєю. Хоча, звісно, їм дуже рідко визначають завдання на рівні бойового зіткнення, здебільшого вони працюють усередині міста - на блокпостах, підсиленні охорони важливих об’єктів критичної інфраструктури, логістичних центрів, центрів міської влади тощо. Люди фактично у вільний час займаються тим, що допомагають армії, правоохоронним органам, силам безпеки та оборони в захисті міста. Ну і, звісно, якщо буде якась чергова пряма атака, вони всі будуть захищати Київ.

– Як людині доєднатися до такого добровольчого формування? З територіальною обороною все більш-менш зрозуміло, а тут як?
– З територіальною обороною є певні проблеми через чергу до військкоматів, кількість людей уже достатньо сформована, але армія забере всіх, хто хоче. Є певні спеціальності, яких потребують у першу чергу.

Механізм вступу до добровольчого формування такий самий, як до батальйону територіальної громади. Людина приходить до керівника добровольчого формування, підписує з цією людиною контракт. Її перевіряють Служба безпеки України і Міністерство внутрішніх справ. Це потрібно для видачі зброї і тому, що є певні обмеження, наприклад, судимість за тяжкі злочини.

Важлива деталь: контракт з добровольчим формуванням територіальної громади не звільняє людину від призову на військову службу за мобілізацією або на проходження військової служби в Збройних силах. Тим більше всі ці списки, контракти реєструються у військкоматі – людина стає резервістом Збройних сил. Якщо хтось таким чином хоче уникнути мобілізації – це нічого не дасть.

– Скільки часу займає перевірка охочих вступити до лав добровольчих формувань? І як вона проходить у нинішніх неспокійних умовах?
– Часу це займає не дуже багато. Процедуру значно спростили. Були наради з поліцією, зі Службою безпеки України, коли ми пару тижнів тому формували багато цих формувань. У КМДА навіть фізично сиділи представники Служби безпеки, щоб швидше перевіряти людей. Усі процедури скорочені порівняно з мирним часом у рази, тому проблем немає.

– Яка кількість членів тероборони була сформована до війни? І якою вона є зараз? З початком бойових дій була дуже висока активність людей – хотіли долучитися.
– Щоб не розкривати цифри, скажу, що набрали в бригаду територіальної оборони більшу чисельність, ніж передбачено за штатом. Люди, які записалися в бригади територіальної оборони, беруть участь у бойових діях на деяких ділянках, на лінії бойового зіткнення оборона укомплектована особовим складом ЗСУ за штатним розкладом.

– З яких запасів тероборонцям видається зброя?
– Зброєю вони забезпечені. Зброєю, боєприпасами, іншим військовим майном забезпечує Міністерство оборони. Звідки і куди вони її везуть, я не можу конкретизувати, не цікавився цим. Але в усіх, хто несе службу, є зброя. Є певні проблеми щодо іншого забезпечення, але така проблема є в усіх.

– Маєте на увазі захист - бронежилети, шоломи?
– Так. Є люди, які ними не забезпечені, тому не беруть часті у бойових зіткненнях.

– За моєю інформацією, у перші дні в Києві було видано кілька десятків тисяч зброї людям, які хотіли її взяти. І є сумніви щодо того, як після війни це питання проконтролювати.
– Можливо, про це думати треба вже сьогодні, але вирішуватимемо все вже після війни. Війна в нас ще не закінчилася, і вся ця зброя ще знадобиться. Є декілька варіантів… Усі, хто отримував зброю, за неї розписувалися. Можливо – це поки що лише моя ідея, яка ніде не обговорювалась - треба дати якийсь час, щоб потім цю зброю зібрати. Місяць, два, пів року, щоб ті, хто отримав, цю зброю здали.

Можливо, для тих людей, хто записаний у територіальну оборону або в добровольчі формування територіальної громади, які повинні нести службу зі своєю зброєю, буде запроваджений швейцарський варіант зберігання зброї – вдома з реєстрацією, з повною відповідальністю за її зберігання, носіння і використання. Але не думаю, що це має значення зараз, поки йде війна. Ми придумаємо, як цю історію систематизувати і як вилучити залишки. У поліції, правоохоронних органів і держави достатньо досвіду і можливостей впорядкувати цю історію. Ті декілька тисяч автоматів брали свідомі люди. Рідко вони потрапляють до рук злочинців. Не скажу, що після 14 року був якийсь шалений сплеск злочинів з безпосередньо бойовою зброєю.

– Чому я спитала про перевірку. Перевірка судимості - це добре. Але людина отримує зброю та стоїть на блокпосту, і від її адекватності залежить безпека цивільних. Зрозуміло, що за нинішніх умов про психологічну експертизу не йдеться, позаяк…
– Ми ж не кажемо, що людина отримала зброю, побігла організувала собі блокпост і чергує там. Усі формування, в тому числі добровольчі, мають чітку структуру: відділення, взводи, роти, батальйони. Там є керівники, сержантський склад, які контролюють людей, визначають їм завдання. Якщо людина робить щось не те - відповідатиме за законом. Якщо вона їде у відрядження чи йде у звільнення, в неї зброю вилучають. Глобально якихось проблем поки що не було. Є правоохоронні органи, військова розвідка, керівники й командири.

– Добровольчі формування можуть бути зі своєю зброєю?
– Так. Це передбачено законом, постановою Кабінету Міністрів.

– Про яку зброю йдеться?
– Будь-яку. Є закон, підписаний верховним головнокомандувачем, президентом України, відповідно до якого людина може при національному спротиві захищатися і відбивати агресора будь-якою зброєю. Мисливська рушниця, карабін, автоматична зброя, яку видали.

– Можна вбивати окупантів – і за це нічого не буде?
– Так. Хоч вилами, хоч коктейлем Молотова. Як завгодно.

– Чи реально в Києві купити зараз зброю? Підозрюю, вона в дефіциті.
– Так, попит дуже великий. Магазини обмежені лише здатністю завезти зброю в необхідних обсягах. Ніяких законодавчих заборон немає. Навіть є наказ пришвидшити оформлення, особливо для членів добровольчих формувань. Тому зброю в магазинах можна придбати, і люди беруть. Але її дійсно мало, бо все розібрали. Купити хорошу оптику, хорошу гвинтівку для снайперів складно.

«Якихось критичних наслідків діяльності ДРГ не бачу»

– У перші дні війни в Києві активно працювали ДРГ. Про диверсійні групи попереджав міністр оборони Олексій Резніков, військові. Як зараз із цим у столиці? Одним із завдань ДРГ, нагадаю, була фізична ліквідація президента Зеленського.
– ДРГ були закинуті ворогом у Київ, але я не сказав би, що їм вдалося пошкодити критичну інфраструктуру чи завдати великої шкоди логістиці міста.

Про підготовку нападів на вищих посадових осіб теж нічого не скажу, бо читав про це лише у ЗМІ. Загалом скажу, що якихось серйозних результатів ДРГ у Києві здобути не спромоглися, тому що вибудувана система блокпостів, перевірок, паролів, перепусток, комендантської години, час якої змінюється. Я знаю, що над цим (знищенням ДРГ. - С.К.) працює військова контррозвідка, поліцейські сили, Служба безпеки України. Тому як громадянин і посадова особа якихось критичних наслідків діяльності ДРГ не бачу.

– Але сам факт, що вони змогли зайти в місто перед війною, закріпитися і в певний момент активізуватися, дещо насторожував.
– Це війна. Підготовка до війни.

– Як зараз у столиці з правопорядком? Очевидно, що в такий час активізуються мародери.
– Масових випадків мародерства не було. Злочинність скоротилася, про це казав керівник поліції Києва в якомусь з інтерв’ю. Деякі види злочинів майже не скоюються. Те, що я бачу у зведенні, бувають 1-2 факти крадіжок, що ми називаємо мародерством. Але бувають дні, коли лише вилучається якась незаконна зброя або наркотики в людей. Хоча людей у місті все більше і більше.

– Люди повертаються? Чоловіки?
– Не можу сказати, чоловіки чи жінки, але людей у місті достатньо. Можливо, люди до всього звикають, почали менше перебувати в бомбосховищах, укриттях, більше пересуваються містом, та й погода більш-менш нормальна.

Зараз у Києві, за даними мобільних операторів, залишилися приблизно 1,8 млн людей.

– Такі ж приблизно цифри наводив мер. Виїхав кожен другий. Чи справді можна сказати, що завдяки спротиву невеличких міст-супутників Києва – Ірпеня, Бучі, Ворзеля, інших – жахливою ціною вдалося виграти час для укріплення столиці? З вашого досвіду, коли можна буде говорити про відновлення більш-менш нормального життя?
– Військові закінчують свою роботу, потім відновлюється робота поліції, йде розмінування, знешкодження всіх боєприпасів, зачищення території від трупів – ворогів, мирних жителів, тварин. На жаль, цього не уникнути. Бо як піде потепління, не дай боже, станеться епідемічна катастрофа.

Потім почнуть повертатися люди, держава відновлюватиме в першу чергу критичну інфраструктуру – електроенергію, водопостачання, надання медичних послуг. Це я можу сказати з власного досвіду, як робилося у Слов’янську, де я був головою районної державної адміністрації відразу після звільнення міста влітку 2014-го. Повертається держава, військові підходять, продовжують тримати захист, відновлюється водопостачання, електрика, постачання продуктів, води, надання медичної допомоги, надаються місця для проживання людей, далі йде оцінка руйнувань, планується побудова нових будівель. Але останнє – це вже трохи дальша перспектива.

– Скільки в Слов'янську тривало відновлення? Саме повернення до нормального життя?
– По-перше, у Слов’янську була значно менше уражена інфраструктура, була менша інтенсивність бойових дій - вони здебільшого відбувалися у прилеглих населених пунктах, невеличких селищах - Миколаївці, Семенівці. Але там працювала досить потужна бригада ДСНС, яку очолював Чечоткін Микола Олександрович, який потім кілька років очолював ДСНС України. Вони працювали дуже фахово - критична фаза відновлення інфраструктури тривала до місяця, тижнів три. Через три тижні були оновлені всі електромережі, відновили водопостачання, розчистили вулиці від завалів, розібрали зруйновані будинки. І люди почали потроху повертатися.

До першочергових дій також належить відновлення роботі лікарень, центрів адміністративних послуг, але це займе, звісно, більше часу, враховуючи руйнування.

– У 2014 році ви як начальник тоді ще міліції Горлівки стали на захист відділку, де зберігалася зброя, яку окупанти мали намір захопити. Чи подібна зараз ситуація в малих містечках до тієї? Чи це інша історія?
– Зовсім інша. Кардинальна різниця у тому, що у 2014 році Росія, ворожа нам держава, була присутня за спинами мирних мешканців. Що на Донбасі, що у Криму. Вони стояли за спинами жінок і дітей, не показуючись. Підрозділи збройних сил були залучені частково і з невеликою інтенсивністю.

Зараз у нас повноцінна війна, повноцінне вторгнення збройних сил Російської Федерації, які всіма можливими засобами наносять ураження нашим містам, гинуть люди. Вони залучають увесь спектр зброї: літаки, ракети, кораблі. У цьому кардинальна різниця. Ну і, звісно, в масштабах руйнувань і втрат.