Литвин: «Юрій Вернидуб? Тут і казати нічого – справжній мужик»

Свого часу луганська «Зоря» знайшла його у резервному колективі португальської «Бенфіки». У команді Юрія Вернідуба центральний захисник Дмитро Литвин грав зі змінним успіхом, але дебютувати у складі молодіжної збірної України зумів. Пробував свої сили у донецькому «Олімпіку», а на початку 2021 року опинився у... росії.

Днями я з великим подивом виявив його прізвище у заявці фарерського «Клаксвіка», за який Литвин виступає з 1 березня. Вирішив зателефонувати, і ось що з цього вийшло. 

– Дмитре, наша розмова може зв'язатися лише за однієї умови. Ти маєш задати напрямок російському кораблю.
– Упевнений, що цей курс зрозумілий для кожного українця – його чітко вказали наші моряки. Я можу лише повторити їхні слова. 

– Для тебе війна почалася на зборах у Туреччині, де ти перебував разом із СКА Хабаровськ?
– Так, так і було. Приблизно о п'ятій ранку я прокинувся від телефонної розмови мого сусіда по кімнаті. Це Гліб Грачов, колишній захисник Сталі та Чорноморця, спілкувався зі своєю ріднею з Попасної. Поговоривши з ними, він одразу сказав: «Литва, прокидайся. Дзвони додому, у нас війна почалася».

– Якими були твої подальші дії?
– Дочекався сніданку і одразу підійшов до керівництва із проханням розірвати контракт. Мені дали добро, але офіційна угода була розірвана 28-м числом. Весь цей час я з командою не тренувався і просто сидів на валізах. Розірвав контракт і Гліб Грачов.

– Тебе легко відпустили?
– Так, у цьому питанні не було жодних розбіжностей.

– Із одноклубниками як прощався?
– Усі пацани зайшли і висловили своє співчуття. Нормально розлучилися.

– Тобто там не всі футболісти остаточно пробиті, але всі бояться публічно висловлювати свою думку?
– Так, це виключено. Клуб – державний, його спонсорує губернатор, і якщо вони щось скажуть, то про кар'єру можна забути. Там взагалі без шансів.

– Де були твої батьки 24 лютого?
– У Києві, вони там і досі перебувають. У Маслівці, що під Миронівкою, де я народився, живуть бабуся та дідусь. Тато з мамою сказали, що їх не залишать і нікуди не поїдуть.

– Коли ти їхав на росію, думав, що футбол поза політикою?
– Напевно, я просто не аналізував ситуацію глобально. І, тим більше, не міг подумати, що таке може статися. Звичайно, зараз розумію, що це була моя помилка. Мені не легко про це говорити.

Я грав там рік, заробляв гроші, а вони порівнюють мою країну із землею, вбивають людей. Поводяться, як виродки – це ще м'яко сказано.

– Як тебе занесло на Фарери?
– Такий варіант запропонував агент. Я довго не думав – головне було швидше звідти поїхати.

– На островах можна грати у футбол?
– Цілком. Я вам більше скажу: з організації, з тренувального процесу тут солідніше, ніж було в Хабаровську. Хороший тренерський штаб, все спілкування англійською. У нас у Клаксвіку шість збірників. Чотири футболісти поїхали до національної команди, а ще двоє – до молодіжки. Моя команда – чемпіон країни. Влітку стартує у кваліфікації Ліги чемпіонів.

Дай Боже, війна закінчиться на нашу користь, і сюди приїде молодіжна збірна України. Знаю, що в Запоріжжі вона обіграла фарерців лише з мінімальним рахунком, а французи взагалі зіграли з ними внічию. Тож зараз скрізь у футбол можна грати.

– З кимось із Зорі підтримуєш стосунки?
– Так, періодично спілкуюсь із хлопцями.

– Як тобі вчинок Юрія Вернідуба?
– Звичайно ж, він заслуговує на всіляке захоплення. Тут і казати нічого – справжній мужик.