Горяїнов: «Російську згодом ніхто не згадає. Не місце цим покидькам у цивілізованому світі»

Відомий екс-голкіпер харківського «Металіста» Олександр Горяїнов – про війну, футбол та мову.

– Олександре, як війна змінила саме ваше життя?
– Вона перевернула його з ніг на голову. Таке, гадаю, сталося з багатьма українцями, але в тих же харків’ян «трохи» інша ситуація.

– Нахабне вторгнення ворога застало вас у рідному місті?
– Так. Перший місяць війни ми з сім’єю провели в Харкові. Бачили майже все. Ракети, обстріли, авіацію, бої місцевого значення.

– Чому не виїхали відразу?
– Я такий, що й досі сидів би вдома, але врешті не витримали нерви. Важко було дружині та доньці. Ми хоч і проживаємо за містом, у приватному будинку, але він розташований саме по дорозі у Бєлгород. А там було, мабуть, все. Літаки літали прямо над дахом…

З міста до нас приїхали друзі. У підвалі ми проводили багато часу. Коли затихало, їздили до наших військових допомагати будувати усілякі укріплення. Намагалися бути хоч чимось корисними. Проте, в один момент наша жіноча частина не витримала, і ми поїхали.

Спочатку була Полтава. Потім завітали до Кременчука – погостювали у Сергія Селезньова. Далі – до Ігора Бажана в Кропивницький, а зупинилися в Вінниці – у Олега Остапенка. Тут поки і мешкаємо.

– Зараз не до футболу?
– Чому? Потрібно займатися своєю справою. В мене навіть з’явився варіант працевлаштування. Не можу поки сказати, який саме, але, сподіваюся, згодом ви все дізнаєтеся.

– Чемпіонат України треба запускати?
– Звісно. Питання дуже складне, але, якщо футбол наразі зупиниться, ми його потім будемо довго відновлювати. Втратимо якщо не ціле покоління, то дуже багато гравців. В мене є досвід роботи з молоддю, тому я трохи знаю, які були складнощі. І навіть не уявляю, які будуть, якщо зараз забути про спорт.

– У збірної України великих проблем, начебто, не намічається. Згодні?
– Так. В такий складний час наша національна команда ледь не потрапила на чемпіонат світу. Не вистачило, як на мене, зовсім трохи – якоїсь елементарної вдачі. Мені дуже подобається гра збірної під керівництвом Олександра Петракова.

– В червні з головною командою країни закінчив Андрій П’ятов. Не зарано?
– За віком – ні. За грою – мабуть, зарано. Гадаю, Андрій міг ще приносити користь, у тому числі в роздягальні. Але я поважаю його рішення. Він приніс дуже багато слави і Шахтарю, і збірній. Це справжня історія нашого футболу. Проте, за воротарське майбутнє футбольної України нам можна не хвилюватися. В нас виросла ціла плеяда голкіперів. Дуже впевнено заграв Георгій Бущан, а за ним йдуть Дмитро Різник, Андрій Лунін, Анатолій Трубін та інші. Все буде добре.

– У Харкові футбол житиме?
– Дуже на це сподіваюся. Так, є великі складнощі, але я бачу, що обидва Металісти, попри все, готуються до нового сезону. Дай Бог, щоб команди такого міста виступали в чемпіонаті України.

– З кимось із Росії тримаєте зв’язок?
– Ні. Не маю ніякого бажання спілкуватися з тими, хто не вірить навіть своїм друзям чи родичам. Я взагалі хочу забути про таку країну. Назавжди. Шкодую, що раніше трохи стидався розмовляти українською. Не хотів переплутати якісь слова. Зараз повністю переходжу на рідну мову. Читаю, слухаю, дивлюсь – все українською. А російську, сподіваюсь, згодом ніхто не згадає. Не місце цим покидькам у цивілізованому світі.