Кожокару: «Моє серце з Україною»

Справжнім сюрпризом став візит до табору «Дніпра-1» у Нідерландах колишнього голкіпера української команди Валентина Кожокару. Він перейшов до бельгійського «Левена», але, здається, назавжди запам’ятає атмосферу в Дніпрі. Тому й скористався нагодою побачитись з колишніми партнерами, відвідавши матч в Алкмаарі та поспілкувавшись з ними після гри.

– Дуже несподівано та приємно бачити тебе тут. А ти що відчуваєш?
– Неймовірні почуття! Я весь час думав про команду, про моїх тутешніх одноклубників. І дуже приємно побачити їх усіх тут, дізнатися, що вони грають разом та демонструють гарні результати.

– Зараз ти граєш у Бельгії і провів усі матчі за свою команду. Як йдуть справи?
– Все добре. Мені пощастило, що зараз так все складається. В мене був важкий вибір – знаєте, це завжди важка ситуація – і я обрав такий варіант продовження. Зараз вдається грати, і моя мета полягає у тому, щоб продовжувати у тому ж дусі.

– Твоя команда зараз веде боротьбу за зону плей-офф. Це й була мета перед початком сезону чи такий підйом є несподіванкою навіть для вас?
– Мета на цей сезон – бути у першій вісімці. Тож, поточне восьме місце задовольняє нас. Але сезон тривалий, і турнір доволі складний. Ми маємо продовжувати боротися на максимумі.

– Згадай, будь ласка, останні дні твого перебування в Україні. Це був початок жахливої війни…
– Так, це було несподівана ситуація для всіх. Але, вважаю, ми зробили велику річ, що залишалися разом. Так, нам довелося якомога швидше залишити Україну, і маю віддати належне клубу, який завжди допомагав.

– Що люди у Румунії та Бельгії кажуть про війну в Україні?
– Усі обговорюють події у вашій країні, тримають руку на пульсі, але, напевно, ніхто краще за вас не володіє інформацією. Знаю, що Румунія багато допомагає Україні, зокрема, я надаю допомогу одній родині. Усі допомагають, як можуть. Моє серце з Україною. Я провів тут неймовірний час. Звичайно, якщо б не війна, із задоволенням продовжував би грати тут. Але це життя, і ми маємо адаптуватися до різних ситуацій.