«В перерві матчу с «Динамо» думали тільки про те, щоб не програти 0:5 або 0:6»

У публікаціях на сайті ФК «Динамо» відстежено сходження команди Валерія Лобановського до переможної вершини. В півфіналі «біло-сині» подолали празьку «Дуклу». А одним із тих, хто протистояв тоді киянам, був форвард Мілан Луговий.

Прес-служба «Динамо» зв’язалася з колишнім гравцем і попросила поділитися спогадами та враженнями від тих подій.

– Мені навіть не довелося передивлятися статистику, щоби згадати перипетії наших зустрічей із «Динамо», – посміхається пан Луговий (на головному фото він у боротьбі з Олегом Кузнєцовим у київському поєдинку «Дукли»). – Адже не кожного сезону береш участь у півфіналі європейського турніру. Втім, спочатку нам треба було на попередньому етапі пройти португальську «Бенфіку». Вдома виграли 1:0 завдяки моєму голу. На виїзді на 37-й хвилині програвали – 0:2, але в середині другого тайму скоротили рахунок, і той виїзний гол дозволив пройти далі.

Ми прекрасно усвідомлювали, наскільки важко буде грати проти «Динамо», базового клубу збірної СРСР, який на той момент демонстрував фантастичну форму. В Чехословаччині добре відомі були прізвища Бєланова, Заварова, Дем’яненка, Кузнєцова й особливо – Блохіна та Лобановського.

На жаль для «Дукли», в Києві все завершилося значно гірше, ніж у Лісабоні: після тієї-таки 37-ї хвилини наші надії фактично розтанули, коли двічі Блохін і Заваров вразили ворота. В перерві думали тільки про те, щоб не програти 0:5 або 0:6. Ми просто не встигали за киянами! До того ж – ця неймовірна атмосфера: заповнені трибуни 100-тисячної арени – величної споруди, де навіть у роздягальні складалося враження, що ми в якомусь палаці!

Коли Бєланов реалізував 11-метровий у матчі-відповіді й «Динамо» повело в рахунку, ми остаточно зрозуміли, що відігратися неможливо. Однак усе було абсолютно логічно, що підтвердив і фінальний матч. Перемогла в ньому одна з найкращих на той момент команд Європи.

– За кого вболівали у фіналі?
– За «Динамо». По-перше, команди зі Східної Європи були ближчими. По-друге, в Іспанії завжди симпатизував «Реалу», тому «Атлетико» сприймав як суперника.

– Чи не позначалися матчі проти «Динамо» певним політичним підтекстом? Часто-густо протистояння команд із «соцтабору» проходили надто гаряче зовсім не через спортивні мотиви.
– Запеклі баталії між Радянським Союзом і Чехословаччиною – історія скоріше хокейна. У футболі спостерігалася радше повага, а не ворожнеча. Ми дуже поважали таких гравців, як Блохін. Згодом, під час моїх виступів у грецькому ПАОКу, Олег був тренером команди, виникла можливість поспілкуватися трохи ближче. Він навіть у тренувальному процесі – вже у солідному для спортсмена віці – вражав технікою та швидкістю. Повертаючись до вашого запитання, зазначу, що цікавіше було грати проти західних команд – адже ми отримували шанс зазирнути в інший світ.

– Не віриться, напевно, що спливло вже 40 років?
– Абсолютно! Час пролетів дуже швидко. Інколи передивляюся старі фотографії. Ніхто з нас, на жаль, не молодшає. Зате спогади тих часів – живі.

– Що б ви побажали Україні та нашому футболу?
– Україна завжди виховувала дуже сильних гравців: фізично потужних, технічних, швидких. Не маю сумніву щодо її нинішнього та майбутнього потенціалу. Тільки б швидше настав мир у вашій країні!..

Юрій КОРЗАЧЕНКО, Юрій ЩЕРБИЦЬКИЙ