Сьогодні 5 грудня 2024 р.

Золоті імена «Динамо». Леонід Буряк

10 липня легенді київського «Динамо» та українського футболу Леоніду Буряку виповнюється 70 років.

«Один із найкращих півзахисників радянського футболу за всі роки. Добре технічно підготовлений, легкий, маневрений, тонко розбирався в грі, добре бачив поле, мав диспетчерські здібності. Умів зробити точний довгий пас, володів сильним прицільним ударом із дальньої дистанції, прекрасно виконував стандартні положення», – таку оцінку футболісту Леоніду Буряку дали сучасники. В історії нашого клубу прізвище цього гравця вписане золотими літерами. Сьогодні Леонід Йосипович відзначає свій день народження, а ми пригадуємо його шлях у футболі.

Леонід Буряк народився 10 липня 1953 року в Одесі. Батько, Йосип Ігнатович, був заводчанином. Рано помер, ще коли Льоня був підлітком – ставила на ноги трьох дітей мама, Марія Миколаївна. Але найдорожчий подарунок дитинства Льоня отримав саме від тата – спеціально у відомого в минулому одеського футболіста Володимира Пуховського, який став головним міським майстром зі спеціального взуття, він замовив сину справжні шкіряні бутси з шипами!

Усі дні, щойно випадала вільна хвилинка від навчання та домашніх турбот, Льоня Буряк пропадав у дворових баталіях із друзями дитинства. І хтось із них порадив йому спробувати себе в справжній команді. «Продмаш» – така була її назва – очолював Валентин Бліндер, «зірка» одеського СКА, ім’я якого гриміло на все місто. Хоча від охочих займатися футболом відбою не було, а конкуренція навіть у дитячих командах була на рівні дорослого футболу, Бліндер вибрав майбутню зірку до себе в команду. Пізніше Буряк займався в іншого ветерана «армійців» Одеси – Володимира Михайлова.

Ще тоді Буряк виділявся, передовсім, ігровим мисленням – умів організувати й завершити атаку, прийняти нестандартне рішення, загострити. Але не кожен тренер міг розгледіти це за тендітною статурою юного футболіста – наприклад, перший перегляд у дитячій школі «Чорноморця» Леонід не пройшов. А вже пізніше, потрапивши в дубль головного клубу міста, важив менше 50 кілограм. А потрапив Буряк у «Чорноморець» із другої спроби, на полі довівши, що заслуговує на це. На першість міста він, гравець «Продмашу», забив у ворота молодіжки головної команди міста два м’ячі. Після гри його відкликали з роздягальні, і відомий одеський тренер Матвій Черкаський запитав: «У «Чорноморці» будеш стільки забивати?».

undefined

Так 15-річний Леонід Буряк опинився у складі своєї першої команди майстрів. Досвідчений спеціаліст Сергій Шапошников активно залучав юнака до зборів із першою командою, і місто вже знало – у дублі зростає перспективний юнак. А коли команду очолив легендарний динамівець Віктор Жилін – один із провідних тренерів УРСР 1960/80-х, Льоня дебютував у першій клубній команді «Чорноморця» й за кілька сезонів став лідером команди, якому довіряли в юному віці навіть капітанську пов’язку.

Досить швидко потрапив Буряк і в збірні – спочатку проявив себе в юнацькій збірній УРСР, де познайомився з майбутніми одноклубниками – Блохіним, Даміним і Зуєвим. Потім на запрошення Євгена Лядіна прибув у юнацьку збірну СРСР, з якою посів четверте місце на континентальній першості серед однолітків у Чехословаччині. За два перших сезони в одеському клубі та дорослому футболі загалом Льоня провів 52 матчі, забивши 9 м’ячів.

«Чорноморець» на початку 70-х встиг зануритися в Першу союзну лігу, та й узагалі зірок з неба не хапав. Тому на найперспективнішого гравця команди почали зазіхати вищолігові клуби. Почергово приїздили емісари з московських «Спартака», «Динамо», ЦСКА та «Торпедо», із ленінградського «Зеніту». Навіть сам Андрій Андрійович Біба особисто гостював у квартирі Буряків, але поїхав ні з чим – двічі! Але коли наполегливий динамівський селекціонер звернувся до Льоні з третім запрошенням, почув у відповідь – «так». Виявилося, що молодий одесит не набивав собі ціну, не проявляв норов, а просто хотів дозріти до того, щоб переходити в «Динамо» – команду, яку встиг полюбити.

undefined

Спершу Леоніду було важко в столиці. Наприкінці 1973 року, скучивши за родиною, він навіть утік у «самоволку» в Одесу, ризикуючи відчисленням із команди. Але Олександр Севидов, який тоді очолював «Динамо», з розумінням поставився до демаршу новачка – його взяли на збори, а потім дали дебютувати в першому ж матчі сезону. «Арарат» у Єревані обіграв динамівців – 3:1, Буряк вийшов на заміну. То був сезон нестабільності, коли кияни втратили свої титули та трофеї в боротьбі з блискучою вірменською командою. У чемпіонаті «Динамо» фінішувало другим слідом за єреванцями, а в кубку поступилися їм, ведучи в рахунку. Наприкінці гри тренерський штаб зняв із гри якраз Буряка й Блохіна, великий Левон Іштоян зрівняв цифри на табло, а в додатковий час приніс перший в історії Кубок СРСР «Арарату».

Саме ці фатальні заміни ставили в провину талановитому тренеру, який був звільнений із команди після повернення до Києва з фіналу. На його місце за ініціативи першого секретаря ЦК компартії Щербицького було призначено дует молодих тренерів-новаторів – Валерія Лобановського та Олега Базилевича. Буряк був серед тих, навколо кого будувалася гра.

Валерій Лобановський у книзі «Нескінченний матч» так охарактеризував ігрову манеру лідера своєї команди: «Завжди елегантний у житті, Буряк на футбольному полі залишався вірним стилю, і його безпомилково можна було відрізнити по бігу з високо піднятою головою (очима він шукав свого друга Блохіна і часто робив йому передачі навіть тоді, коли з ходу подій випливало більш розумне продовження), по акуратній зачісці, по м'якості поводження з м'ячем навіть при «стиках» або при виконанні підкатів, які він не любив. Він – із футбольних романтиків, але не з безнадійних, для яких головне – потішити публіку каскадом трюків, побігати по зеленій галявині у своє задоволення, а з тих, які не тільки в змозі прийняти душею принципи суто колективної гри, але і привнести в неї щось своє, частку романтики. Техніка і настирливість Буряка, уміння вибрати правильну позицію дозволяли йому, коли він перебував у найкращій своїй формі, без особливого клопоту перехоплювати передачі суперників і з «бригадою» півзахисників пильно вишукувати проломи в обороні суперників».

305 матчів, 57 голів у чемпіонаті СРСР, 52 матчі, 12 голів у кубку СРСР, 50 матчів, 14 голів у єврокубках за «Динамо» (Київ). 5-разовий чемпіон СРСР (1974, 1975, 1977, 1980, 1981), 4-разовий срібний призер (1973 1976-осінь, 1978, 1982) та одноразовий бронзовий призер (1979). 3-разовий володар Кубка СРСР (1974, 1978, 1982), фіналіст – 1973. Нарешті, володар Кубка кубків і Суперкубка Європи 1975 року. До слова, на шляху до фіналу проти «Ференцвароша» Буряк забив красивий м’яч головою в падінні у ворота ПСВ «Ейндховен» – один із найкращих у його кар’єрі поруч із прекрасними штрафними і дальніми ударами, якими Буряк славився. Такі досягнення одного з найкращих півзахисників в історії київського «Динамо».

undefined

49 матчів (8 голів) провів за першу збірну СРСР, 9 матчів (2 голи) – за олімпійську збірну. Дебютував 25 травня 1972 року у виграному виїзному матчі проти французьких однолітків (3:1), а 20 травня 1974 року провів перший матч за Радянський Союз проти національної збірної Чехословаччини (0:1). Став бронзовим призером Олімпіади-76, а от на фінальний турнір чемпіонату світу 1982 року не поїхав через травму, отриману в матчі з «Металістом» напередодні іспанського Мундіалю. У «33-х найкращих» — вісім разів, п’ять із яких – під першим номером (№1 – 1977, 1979, 1980, 1981, 1982; №2 – 1975, 1976, №3 – 1978). Наприкінці виступів за клуб Леонід часто виводив його вже й із капітанською пов’язкою. Був одним із тих, кого можна називати улюбленцем публіки. Але при цьому у віці 31 року покинув команду.

«Леонід Буряк пішов передостаннім із тієї плеяди, зігравши 24 матчі з 34 у 1984 році. Навколо його відходу і подальшої появи в московському «Торпедо», а потім у харківському «Металісті», виник цілий клубок чуток, які у свою чергу породили різні домисли, насамперед про конфлікт між Буряком і мною, – пригадував Валерій Лобановський. – Леонід у пресі публічно пояснив, що совість його перед київським «Динамо» чиста, що нікого він не зраджував - ні Лобановського, ні команду. «Але інтриги навколо мене, - сказав він, - плелися давно, і люди, які були зацікавлені, щоб я пішов, раділи, коли це сталося». Наскільки мені відомо, у київському «Динамо» ніхто Леоніда в нечисту совість і тим більше в зраді інтересів команди ніколи не звинувачував. Нічого не чув я і про інтриги і про зацікавлених в його відхід людей. Повторюся, ми нікого не відраховуємо, крім тих, хто порушує норми життя команди. Тих, хто проситься, відпускаємо. Буряк хотів повних гарантій того, що він буде грати в основному складі. Зрозуміло, дати їх йому ми не могли, як не даємо нікому. Критерій один - гра. Участь Леоніда в 24 матчах в 1984 році (менше нього тоді зіграли Кузнєцов, Рац, Яковенко, Михайличенко і Безсонов, стільки ж - Заваров), мені здається, спростовує всі чутки про дискримінаційне до нього відношенні, але ж ми бачили втрату Буряком швидкості, прагнення зіграти в основному в «чистий» футбол, особливо не обтяжуючи себе чорновою роботою, від якої, до речі, його звільнили повністю в двох наступних командах – «Торпедо» і «Металісті».

А ось версія самого Буряка: «Перед сезоном 1985 року хтось із моїх недоброзичливців шепнув Лобановському, що Блохін з Буряком збираються його звалити. "Ще не народилася людина, яка прибере Лобановського", - розлютився він і дозволив на мою адресу грубий випад. Два роки ми не розмовляли, в першому матчі за «Торпедо» в Києві я видав натхненну гру, і москвичі виграли, але потім ми з Валерієм Васильовичем зустрілися, потиснули руки і почали спілкуватися, наче й нічого не було. І в цьому також велич його особистості».

undefined

З одного боку, Буряк і справді був у порядку – це він довів подальшими виступами (наприклад, в «Металісті», з яким під завершення виступів – 1988 року – завоював Кубок СРСР). З іншого – Лобановський завжди дивився вперед, і прощаючись із Леонідом уже бачив на цій позиції нових людей. Так чи інакше, вже через два роки після відходу ветерана київське «Динамо» виграло другий в історії Кубок кубків, і в півзахисті діяли нові обличчя – також талановиті футболісти. Переїзд Буряка в Москву на той час був однією з головних трансферних подій. Чутки (пізніше підтверджені в численних інтерв’ю) свідчили, що Леоніда кликали в московський «Спартак», але динамівець, навіть провівши кілька контрольних матчів за москвичів, не став переходити в стан найпринциповішого суперника.

За «Торпедо» він зіграв 38 матчів, забивши 3 м’ячі у 1985-86 роках, ставши найстаршим і найдосвідченішим гравцем команди під керівництвом Валентина Іванова. Буряк проявив свої найкращі якості й допоміг московським «автозаводцям» у чемпіонаті-85 фінішувати в п’ятірці найкращих – і це був найкращий їхній результат за останніх п’ять сезонів. Прогрес молодих братів Савичевих і Кобзєва – не в останню чергу, наслідок диспетчерського хисту одеського ветерана, хоча грати на повну силу в «Торпедо» йому заважали травми. Буквально через півроку ця команда візьме Кубок СРСР…

У харківському «Металісті», де легендарний динамівець Євген Лемешко збирав досить самобутній колектив, Леонід Буряк провів свої останні сезони в Вищій союзній лізі. Загалом, за півтора роки в 43 матчах забив п’ять м’ячів. У свої майже 35 років, Буряк став справжнім героєм фіналу Кубка СРСР 1988 року, де його «Металіст» переміг недавніх одноклубників-торпедівців – 2:0. Під кінець першого тайму саме після його подачі зіграв рукою Олексій Єременко (батько відомого в майбутньому півзахисника «Динамо» Романа), і Гурам Аджоєв забив з пенальті. А вже в другому таймі ці гравці запустили ще одну атаку, яку завершив високорослий Олександр Баранов, вдало зігравши головою. Провівши весь фінальний матч, Буряк допоміг харків’янам здобути головний свій трофей у радянській частині клубної історії.

Під завісу своєї кар’єри Леонід Йосипович переїхав догравати в, як тоді казали, «капіталістичну країну» – Фінляндію. У складі друголігового клубу КПТ-85 (Кемі) Буряк провів два з половиною сезони як граючий тренер, відзначившись сімома голами. Далі отримав запрошення із клубу рангом вище – першолігового Ваантан Палло-70, за який провів 12 м’ячів і привів до 10 місця в своєму дивізіоні сезону 1988/89. У 1991-92 роках Леонід Буряк отримав досвід роботи в соккері США – очолював футбольну команду Університету Евансвілла, який закінчило чимало відомих особистостей, в тому числі – відомий кіноактор Рамі Малек. «Пурпурові аси» (так називають команди цього вишу) отримали уроки європейського футболу від знаменитого динамівця, а Буряк повернувся на батьківщину з безцінним досвідом. «Ми з сім'єю поверталися, коли в Москві стріляли танки. Всі говорили: божевільні, що ви робите, куди їдете? А ми взяли дітей і повернулися», – пригадував пізніше Леонід Йосипович.

У чемпіонаті незалежної України Леонід Буряк дебютував на посту головного тренера тернопільської «Ниви». Прийнявши команду в розпал сезону 1992/93, він врятував її від вильоту (14 місце серед 16-ти), а в наступному чемпіонаті підняв команду на сьоме місце – у майбутньому ця команда лише раз буде настільки високо, а вище вже й не вибереться. Під керівництвом молодого тренера поліпшили свою майстерність майбутні збірники – Тяпушкін, Леженцев, Тернавський (він, щоправда, на міжнародному рівні гратиме за іншу країну), а також Мочуляк, Леженцев, Ніколайчук, Бабій і багато інших.

undefined

За півтора сезони в Тернополі стало ясно, що Буряк має не лише гучне ім’я гравця, а й хист тренера. Були різні розмови, але в підсумку Леонід Йосипович віддав перевагу запрошенню з рідного клубу, який кликав його в тренери ще в 80-х. «Чорноморець» середини 90-х – одна з найяскравіших команд України. Суслов, Парфенов, Телесненко, Сак, Жабченко, Кардаш, Зотов, Мусолітін, Мглинець, Гусейнов – а ще час від часу приєднувалися до команди й зірки радянського футболу рівня Бєланова, Литовченка, Чередника. «Чорноморець» Буряка боровся за чемпіонство, здобув дві срібні медалі та власний тренерський авторитет. Своїм підопічним він дав і урок професіоналізму: «Коли я прийшов у «Чорноморець» і побачив, що на базі футболісти смажили шашлики, взявся за справу. Порядок, звичайно ж, стосується і спортивного режиму. Є речі, які заборонені - за них гравець штрафується від 50 до 150 доларів, залежно від тяжкості проступку. Далі з режимом у мене в команді проблем не було».

У збірній України другої половини 90-х – тій самій, що повернула нашу державу на футбольну карту міжнародного футболу – Леонід Буряк входив у тренерський штаб під керівництвом Йожефа Сабо, який консультував особисто Валерій Лобановський. То були часи, коли кілька плей-офф поспіль наша збірна спинялася в кроці від великих турнірів. І Буряк, як кумир того покоління збірників, зробив свій вклад у ці успіхи. У збірній він працював з 1995 по 2003 рік з невеликою перервою на відрядження в тульський «Арсенал».

У кінці 2001 року Леонід Йосипович був призначений головним тренером національної команди після того, як Валерій Лобановський поступився майбутнім віце-чемпіонам світу – німцям – у плей-офф Мундіалю-2002. Втім, у відбірковому турнірі до Євро-2004 наша національна збірна поступилася іспанцям і грекам. Час показав, що це були дуже сильні суперники – греки в підсумку сенсаційно виграли чемпіонат Європи під керівництвом Отто Рехагеля, а в складі іспанців, попри не надто вдалі результати на міжнародній арені, вже виходили на перший план майбутні чемпіони світу та Європи на чолі з Хаві Ернандесом.

Безперечно, через роки можна побачити й хорошу сторону роботи Леоніда Йосиповича – як тренер, він проявив себе гарним кадровиком, у збірній давши дорогу в великий футбол кільком гравцям, які багато років виступали на найвищому рівні. Наприклад, у національній збірній саме Буряк дав дебютувати Андрію Вороніну, Руслану Ротаню, Олегу Гусєву, В’ячеславу Шевчуку, Максиму Калиниченку, Олександру Рикуну, Євгену Левченку та багатьом іншим. Дав новий поштовх у міжнародній кар’єрі Віталію Реві, Володимиру Єзерському, Сергію Федорову. Ветеран Олександр Горшков став прикладом надприродної «чуйки» Буряка – дебютував у 33 роки й наприкінці зустрічі розкішним ударом забив Ікеру Касільясу, а матч із іспанцями завершився в Києві внічию 2:2. На своєму полі українці впевнено перемагали греків – 2:0, ще не знаючи, що перед ними – майбутні чемпіони Європи…

Влітку 2005 року Леонід Буряк прийняв київське «Динамо». Команда непогано починала сезон, але рано вилетіла із єврокубків, поступившись у кваліфікації Ліги чемпіонів швейцарському «Туну». Але, знову ж таки, поряд із невдалим поточним результатом можна відзначити, що саме за цього тренера в клубі з’явилися, закріпилися Тарас Михалик, Карлос Корреа та Руслан Ротань (який, вважаємо, довів свій рівень у «Дніпрі» і в «Динамо» також проявив себе добре).

У сезоні 2011/12 Леонід Буряк погодився допомогти скромній команді ПФК «Олександрія», яка щойно вийшла у Прем’єр-лігу й боролася за збереження прописки. Тодішній найвищий дивізіон України з усією плеядою місцевих зірок і сильними, статусними легіонерами зі всього світу залишав не так багато шансів новачкам, олександрійці в підсумку вилетіли. А Леонід Буряк залишив команду Володимиру Шарану. Багато років Леонід Йосипович передавав свій досвід у нашому клубі, працював спортивним директором. Шанують Буряка по всій Україні, а в рідній Одесі проводиться турнір на призи заслуженого майстра спорту СРСР, заслуженого тренера України.

Леонід Буряк відомий ще й як справжній інтелектуал футболу. Свої думки про Гру він виклав у книгах «Гарячі точки поля» та «Я жив у щасливий футбольний час». Вони розкривають Леоніда Йосиповича як людину розважливу, котра безмежно поважає справу всього свого життя та одноклубників і колег, що траплялися на його шляху. І серед думок, які він виклав у власній автобіографії, переважають ті, які стали такими рідкісними в наш час – повага до своєї команди, відданість колективу, професії. Ось би й цьому повчитися не тільки в героя нашої статті, а й у всього його покоління нинішнім «зірочкам».

10 липня 2023 08:32







Коментарі


Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.

Реєстрація, Вхід



Поділитися

Звернення Президента України Володимира Зеленського наприкінці 1015-го дня повномасштабної війни

 

04 грудня 2024 20:45

Звернення Президента України Володимира Зеленського наприкінці 1014-го дня повномасштабної війни

 

03 грудня 2024 21:51

Звернення Президента України Володимира Зеленського наприкінці 1012-го дня повномасштабної війни

 

01 грудня 2024 18:25