Виртуоз из золотой команды

Он был среди лидеров той прекрасной команды, что в 1975 году покорила Европу, выиграв Кубок обладателей кубков и Суперкубок. Интеллигент, виртуоз и рыцарь зеленого поля, мозговой центр полузащиты, Буряк считался мастером точного паса и разящего удара, признанным специалистом по исполнению стандартных положений.

Естественно, юбиляру уделено немало внимания на страницах книги «Золота команда», созданной усилиями творческой группы «Футбольного клуба».

Перед тем, как поднять тост со здравицей в адрес юбиляра, полистаем страницы «Золотої команди». Наш герой появляется в повествовании о чемпионском сезоне 1974 года...

Під масть прийшовся Леонід Буряк, якого Севідов запросив із одеського «Чорноморця». Побачивши, як добре вони з Блохіним взаємодіють у юнацькій збірній, тренер вирішив за будь-яку ціну відтворити тандем у Києві. Тільки умовити Буряка на перехід у «Динамо» виявилося не так просто. Тричі протягом року Севідов засилав до Одеси Андрія Бібу. А переїхавши все ж у Київ наприкінці 1972 року, Буряк... утік додому. Довелося знову відправляти за ним делегацію.

● Олег БЛОХИН и Леонид БУРЯК. Этот тандем долгие годы наводил ужас на соперников киевлян

Зате на полі у Леоніда все налагодилося швидко. В основі заграв майже відразу, ставши помітною фігурою в маститому динамівському півзахисті. Буряк завжди грав із високо піднятою головою, прекрасно читав гру, володів неабиякою технікою і класним ударом. Він міг віддати точну передачу на будь-яку відстань і своєчасно розігнати атаку.

Одним из самых удачных сезонов Буряка в «Динамо» стал 1980-й с памятным домашним поединком против московского «Спартака».

«Ця зустріч – не просто гра лідерів, – розставляв акценти на сторінках «Спортивної газети» Леонід Каневський. – У ній триває суперечка двох напрямків сучасного вітчизняного футболу – колективного стилю, де завдання захисту і нападу вирішується великими силами («Динамо»), і певною мірою архаїчної гри, в якій основна увага в атаці приділяється так званому розіграшу «стінок» за допомогою дрібного пасу («Спартак»)».

Останній день жовтня погодою киян не балував. Вітер, дощ зі снігом, температура – близько нуля. Однак, усвідомлюючи важливість моменту, динамівський уболівальник не міг не піти на такий футбол: 100-тисячник був переповнений, вмістивши далеко не всіх охочих.

Гра виправдала сподівання. Інтрига, напруга, рваний ритм, гольові моменти! «Динамо» почало дуже потужно й відкрило рахунок несподівано швидко – вже на четвертій хвилині досяг мети удар Буряка зі штрафного. Рінат Дасаєв, напевно, й сам не міг пояснити, як пропустив під собою вже зафіксований, здавалося, м’яч.

Чи то справа була в слизькому газоні, чи, може, ще щось збило голкіпера з пантелику. Магія «бессарабських» воріт? Часом до них залітали насправді дивовижні м’ячі – найважливіші, в найпотрібніші моменти, навіть у безнадійних ситуаціях. Із цієї «колекції» – ще принаймні два штрафні удари, у виконанні Блохіна в суперкубковому поєдинку з «Баварією» та шевченківський – збірній Греції в 2004-му. Звідти ж вигрібатиме м’яч за м’ячем і той-таки «Спартак» на старті Ліги чемпіонів-1994/95. Леоніду Буряку не завадив високий авторитет Дасаєва, якого невдовзі визнають найкращим воротарем країни, ні те, що спартаківська «стінка» розсипалася задовго до удару. Розсипалася, до речі, дуже незграбно – й киянину перешкодою не стала, й свого голкіпера певною мірою дезорієнтувала.   

Дасаєв виправиться за свою похибку, що надала киянам таку важливу й таку вагому перевагу, зруйнувавши плани гостей. Невдовзі він спритно пірне в нижній кут, витягнувши удар Безонова головою. Після прострілу Блохіна (це він, до речі, заробив «стратегічний» штрафний), струсне поперечину Хапсаліс. Самому Олегові забракне влучності, щоб удруге відправити інтригу в нокдаун. Настільки очевидної переваги господарів напередодні поєдинку лідерів навряд чи хто очікував.

● 1975-й. Игроки мюнхенской «Баварии» уже понимают, что Суперкубок Европы достанется не им, а Леониду БУРЯКУ и его партнерам

«Торішніх чемпіонів було складно впізнати, – розбирав гру Валерій Мирський. – У них не виходили «фірмові стінки», просто гра в пас, ривки на вільне місце, закидання м’яча за спини захисникам господарів. Усі позиції в обороні киян надійно страхувались, всюди вони встигали до м’яча як мінімум не пізніше спартаківців».

Лише по перерві підопічні Костянтина Бєскова трохи отямилися. Й навіть візуально перехопили ініціативу. Однак дивідендів з цього не отримали. Динамівські контратаки все одно були гострішими й осмисленішими, ніж позиційний наступ суперника. Навіть без травмованого Веремєєва у складі, й без Конькова, замість якого на другий тайм вийшов Колотов. Ось тут і далася взнаки обставина, про яку казав Буряк – здатність захисників підтримувати атаку в будь-якій її фазі. Дем’яненко, Каплун, Лозинський, Балтача – кожен із них з’являвся біля чужих воріт, плутаючи опонентам карти.

І все ж це був вечір Леоніда Буряка. Опинившись на вістрі однієї з контр випадів, отримавши пас від Безсонова, автор першого гола дочекався, поки Дасаєв вискочить назустріч і рикошетом від ноги захисника провів другий м’яч. Знявши всі питання не лише про переможця зустрічі, а й щодо чемпіона.

«Старший тренер москвичів К.Бєсков після гри сказав, що перемогу киянам принесла краща фізична готовність. Від себе додамо – й цікавіша, змістовніша тактика. І, мабуть, головне останнє», – резюмувала «Спортивна газета».

Преодолев кризис 1983-84 годов, команда Валерия Лобановского устремилась к новым вершинам. Но – уже без Леонида Буряка...

Сезон-1985 команда розпочинала без декількох перевірених бійців. Не витримали конкуренції Володимир Лозинський і Сергій Журавльов. Шлейф чуток і домислів тягнувся за історією розставання з командою Леоніда Буряка. Лобановський спочатку обмежувався констатацією факту, а прокоментувати ситуацію визнав за можливе пізніше, на тлі сприятливих турнірних показників колективу. Втім, тренер був небагатослівним.

«У наших лавах не затримуються ті, кому раптом здаються надмірними вимоги до київського «Динамо» боротися за лідерство в усіх змаганнях, – казав він в інтерв’ю «Спортивній газеті». – Зрозуміло, будні є буднями, а людина, навіть добре тренована, не з металу зроблена. Цінність високої мети девальвується, якщо без потреби розмахувати нею, наче дитина прапорцем. Та на крутих поворотах біографії команди члени колективу справді перевіряються здатністю чи нездатністю пройнятися важливістю своїх обов’язків перед клубом, що за останні чверть віку зарекомендував себе як один із лідерів вітчизняного футболу. Насамперед саме цим пояснюється ситуація, коли хтось із наших колишніх гравців іще влаштовує інші команди, але вже не підходить київському колективу».

● 1987-й. Лидер харьковского «Металлиста» Леонид БУРЯК против Анатолия ДЕМЬЯНЕНКО

Чи стосувалося це Буряка? І якщо так – то якою мірою? «Леонід – футболіст високого ґатунку, – розвивав тему Лобановський на сторінках «Комсомолки». – Але в нашій команді він трохи не встигав за тією динамікою, тими швидкостями, на яких ми граємо. І ми бачимо, що цей розігруючий футболіст приносить багато користі московському «Торпедо». Радий, що Буряк продовжує своє життя у великому футболі».

...Новина про те, що Буряк іде з «Динамо», для багатьох стала справжнім шоком. Один із ключових гравців диво-команди Лобановського, яка виграла Кубок кубків і Суперкубок у 1975 році, він раптом виявився «зайвим».  Розставання вийшло резонансним, причини сварки головного тренера і класного футболіста обговорюватимуть упродовж багатьох років.

«Мені зараз – за тридцять!.. І багато (для футболіста), і не дуже (загалом). Хочеться ще грати й бути корисним, хочеться перемагати й бути причетним до чергових успіхів свого клубу, збірної...» Це один з останніх абзаців його автобіографічній повісті «Гарячі точки поля», яку, за іронією долі, підписали до друку в грудні 1984-го.

Ті, хто вчора шукав її у книгарнях, прагнучи придбати бестселер, тепер освистував героя. Вчорашнього кумира закидали сніжками ті, хто до цього аплодував його голам і ювелірним передачам. Sic transit gloria mundi: з улюбленця київської публіки півзахисник миттю перетворився на зрадника.

«Перед грою мене питали: невже вийдеш? Я й сам мучився: грати – не грати? І міг не грати, але таким чином визнав би свою поразку, – згадував Леонід в інтерв’ю «Советскому спорту» два з половиною роки потому. – Я раптом згадав, як дивилися в лютому з Блохіним в Адлері якийсь тренувальний матч, і мені не хотілося вірити, що ми – гравці різних клубів. На київському стадіоні до мене ніхто не підходив. І навіть люди, яких вважав близькими, з якими прожив під одним дахом півжиття, не зважили за потрібне привітатися. Чи то боялися, що їх хтось побачить поруч зі мною, чи то...

Почалася гра. В мене летіли сніжки. Отже, люди, які ще вчора бігли через дорогу на червоне світло, щоб тільки привітатися зі мною, сьогодні зараховують мене до своїх недругів.

Тоді я вже знав, хто сіяв ворожнечу між мною і Лобановським. І я ступив шипами бутсів на промерзлу траву київського стадіону, щоб грою довести їм: так легко зламати мене не вдасться. Так легко не можна вбити в мені любов до футболу. Але довести, що я патріот київського «Динамо» не менший за тих, проти кого я грав, було неможливо...»

Той матч – клондайк для літописців, які шукають у простих, на перший погляд, речах символіку: доленосні повороти, неймовірні паралелі, знаки згори. Програшем дуелі Буряку і його новій команді «Динамо» немов підвело рису під епохою, що пішла разом із плеймейкером. Кияни, як стало зрозуміло невдовзі, відкинули сумніви й чітко усвідомили головні поточні завдання...

Юбилейное подарочное издание «Золота команда» вы можете приобрести ЗДЕСЬ