Чеснаков: «Треба перемогти та відбудувати країну, а футбол зачекає»

‒ Володимире, ранок 24 лютого всі ми запам'ятаємо на все життя. Яким воно було у тебе?
‒ Мабуть, як і в багатьох. Я, може, й подумав би, що це відбувається не з нами, якби не жив неподалік одного специфічного місця. Приблизно о 5.30 ранку мене розбудила дружина. Каже: «Вова, щось прилетіло». Спочатку я не надав цьому значення, адже за довгі роки якось звик до схожого галасу. Але тут було інше…

‒ Ти й досі перебуваєш у Полтаві?
‒ Так. Не хочу кидатися гучними фразами, але я одразу прийняв таке рішення бути в рідному місті. Думав відправити кудись дружину з дітьми, та Ірина сказала, що без мене нікуди не поїде. Деколи ловлю себе на думці, що я якийсь неправильний, що треба вивезти дітей у безпечне місце. Але при цьому в мене є якась внутрішня впевненість у тому, що наша армія не відступить, переможе, і у Полтаві все буде спокійно.

‒ У тебе троє дітей. Міг би і закордон рвонути...
‒ Міг. Але не наважився. Давайте не обговорюватимемо цю тему. Кожен вибирає своє та слухає своє серце.

‒ Твій ранок починається зі стрічки новин?
‒ Ні. Воно починається зі слів: «Ням-ням». Нас із дружиною будить наша маленька донечка, і ми йдемо її годувати. Потім прокидаються пацани, зарядка, сніданок і вже потім новини.

‒ Яку форму підтримуєш?
‒ Днів 18 нічого не робив взагалі, якщо не брати до уваги навантаження піску в мішки. Але нещодавно ми з хлопцями почали збиратися та потроху бігати.

‒ Я добре знаю, як і чим живе зараз ФК Ворскла і можу сміливо сказати, що такого єднання серед працівників клубу немає, мабуть, ніде. Згоден?
‒ Думаю, ще не час говорити про це. Так, клуб бере активну участь у наданні різноманітної допомоги. Причому весь і ніхто нікого не змушує і не просить. Поруч із нами, футболістами, не покладаючи рук, працює багато жінок. Та ж тітка Свєта, яка прала форму не одному поколінню гравців Ворскли. Повірте, це щось неймовірне!

Проте зараз об'єдналася вся країна. Не лише Полтава. Зараз наша нація є прикладом для всього світу. Але головні герої – українські військові. Ми в Полтаві часто подумки дякуємо їм за те, що вони стримують натиск ворога, у тому числі у сусідніх Харкові, Сумах, Охтирці. ЗСУ, тероборона, прості люди – всі вони бережуть сон наших дітей. Низький уклін. До речі, ультрас Ворскли теж стали на захист міста та країни. 

‒ Які в тебе асоціації із російським футболом?
‒ Загалом ніяких. Проти їхніх команд я ніколи не грав. З російськими футболістами теж. Крім Діму Єсіна, який мав російський паспорт, але сам він, безперечно, наш. Ну, ще мій колишній партнер та добрий товариш Денис Кулаков виступав за Урал. Але, на щастя, звідти поїхав, щойно все почалося.

‒ Санкції щодо футболу Росії, зрозуміло, справедливі?
‒ Звичайно, тут і обговорювати нема чого. Люди десятиліттями живуть у страху, у якомусь своєму маленькому світі. Без права голосу та права вибору. Отже, нехай і надалі варяться у внутрішньому чемпіонаті. Може, там і є у когось своя думка, але висловити її наважуються лише ті, хто вже покидає країну.

Втім, не всі росіяни, мабуть, зомбовані телевізором. У мене батько, наприклад, з Іркутська, але він, як і його брат і сестра, давно живе на Полтавщині і анітрохи не сумнівається у тому, хто має рацію, а хто винен.

‒ Футбол по телевізору дивишся?
‒ Загалом не дивлюся. За три тижні не бачив жодного матчу.

‒ З нетерпінням чекаєш на той день, коли знову виведеш свою Ворсклу на поле полтавського стадіону?
‒ Звичайно, я часто про це думаю. Але одразу після нашої перемоги буде не до футболу. Потрібно відбудувати країну. Так само дружно, як ми її захищаємо. Кожен на своєму місці. Тільки необхідно обов'язково очистити Україну від негативних елементів, які всі ці роки руйнували її зсередини. Адже багато хто кричав, які вони патріоти, а зараз їх не видно і не чути.

‒ Після завоювання бронзових медалей Ворсклою твоя легендарна фраза: «Пити будемо тиждень» облетіла всю країну. Скільки питимемо після перемоги в цій кривавій війні?
‒ Не знаю, тут кожен вирішує сам. Я можу точно сказати, що перемога буде за нами ‒ наша нація її вже давно заслужила. Все буде Україна.