Як Анчелотті тренував «Реал» методом Лобановського
Єдиний тренер, який чотири рази вигравав Лігу чемпіонів, досі дуже цінує спадок великого українського фахівця.
Як поєднати те, що здається непоєднуваним? Приміром, останні успіхи українських збірних та чергову віху знаменитого Карло Анчелотті, який готується стати першим тренером із двомастами матчами в Лізі чемпіонів? Дуже просто – завдяки легендарному спеціалісту, чий спадок досі допомагає як нашим тренерам, так і багатьом провідним фахівцям із-за кордону.
Та й взагалі, хіба нам потрібна особлива нагода, щоб поговорити про геніального Валерія Лобановського та його внесок у створення філософії сучасного футболу? Завжди приємно згадати також про те, з якою повагою про Лобановського відгукувався єдиний чотириразовий переможець Ліги чемпіонів у ролі головного тренера Карло Анчелотті…
Його чудову книгу Quiet Leadership буде приємно почитати не лише шанувальникам цього прекрасного італійського фахівця, а й українським любителям футболу – то там, то тут не такий вже щедрий на компліменти аленаторі тепло відгукується і про наших з вами героїв. Зокрема про Андрія Шевченка.
Але на особливу увагу заслуговує дуже цікавий пасаж про Валерія Васильовича. Причому, треба сказати, у невеликому розділі про тренерів, яких сам італієць відносить до категорії «топ», Лобановському відведено більше місця, ніж будь-кому іншому – Арсену Венгеру, Хосепу Гвардіолі, Жозе Моурінью, Дієго Сімеоне чи Алексу Фергюсону. Далі слово самому дону Карло.
«У всіх тренерів – свій шлях, свій стиль, але я вважаю, що треба бути гнучким. Мені потрібен певний простір для адаптації – своєрідна еластичність. Але іншим це не підходить, – пише Анчелотті. – Одним із тренерів, ким я захоплювався найбільше, був українець Валерій Лобановський. Для нього взагалі не існувало гнучкості поза рамками його системи. У межах системи, казав він, дозволено все; за рамками системи – нічого.
Його влаштовувала гнучкість при обговоренні системи та того, як команда гратиме – але щойно рішення ухвалене, воно стає остаточним. Якщо план полягав у тому, що п'ять півзахисників повинні висуватися вперед, розуміючи, що м'яч буде направлений у певне місце, то для нього було неприйнятним, якщо м'яч прямував не туди.
Якось під час виступів за «Рому» я спостерігав за тренуванням Лобановського, і його загальна інтенсивність була просто неймовірною. Він використав всю довжину поля, працюючи з трьома групами по сім гравців. Перші дві групи грали один з одним – напад проти захисту, і коли команда, що обороняється, відбирала м'яч, вона повинна була через пас пройти середину поля і почати грати проти третьої групи.
Лобановський продовжував цю вправу 45 хвилин, повторюючи знову і знову. Згодом я спробував це у «Реалі», і гравці змогли витримати лише 15 хвилин. Здуріти!
У командах Лобановського в київському «Динамо» не було багато чудових індивідуальностей: у різний час там виступали Олег Блохін, Ігор Бєланов, Андрій Шевченко та Сергій Ребров, але на першому місці була команда. Саме команда завжди була найважливішою. Правило Лобановського було залізним: у рамках системи – все, що завгодно, поза рамками системи – нічого».
6 березня 2024 11:07