Максимов: «Зараз будь-яка перемога на вагу золота»

– Юрію, Вільйовичу, як у вас справи, чим ви зараз зайняті?
– Відпочиваю. Як то кажуть, перебуваю у творчій відпустці.

– Ваша остання команда, «Дніпро-1», знялася зі змагань, але сам клуб не ліквідовано. Що з ним зараз відбувається, якщо взагалі щось відбувається?
– У мене такої інформації немає. Це, в принципі, питання не до мене, а до людей, які мають відношення до клубу.

– Не так давно в ЗМІ була інформація, що у вас були варіанти з роботою в Азрбайджані. Це правда?
– Так, запрошували. Відразу після того, як я пішов із «Дніпра-1». Звали в команду, з якою я виграв Кубок Азербайджану («Кешля», під керівництвом Максимова стала володарем Кубка Азербайджану в сезоні-2017/18, – прим. ред.). Зараз є варіант з іншою командою. Поки що роздумую про цей варінт, тому називати ім’я команди не бачу сенсу.

– Тобто немає мови про те, що ви націлені на роботу виключно в Україні?
– Звичайно, хотілося б продовжити працювати в Україні, щоб нікуди не їхати. Але головне, щоб ішлося про клуб із завданнями не на один день. Щоб була база, тренувальні поля, умови для роботи і, головне, – стратегічні цілі. Не хочеться прийти кудись, щоб уже через півроку прощатися.

 – Якщо говорити про варіанти роботи в Україні, то це має бути клуб УПЛ, чи, в разі цікавої для вас пропозиції, готові попрацювати і з клубом Першої ліги?
– Так я ж працював і в Другій лізі, зі «Звягелем». Тож дивізіон значення не має. Головне – займатися своєю улюбленою справою і, повторюся, щоб був клуб із завданнями і цілями.

– Поговоримо про збірну України. Як вам матч із Грузією?
– Мені сподобалася наша збірна в цьому матчі. Відразу було видно, що на гру хлопці вийшли «голодними», було видно, що команда хотіла досягти результату. Молодці. Я дуже задоволений тим, що побачив. Зараз, коли всі ми переживаємо такий період, будь-яка перемога на вагу золота. Футбол зараз – чи не єдина радість, яка в нас залишилася. Усі ми насамперед вболіваємо за нашу головну команду – ЗСУ, але ще вболіваємо, звісно, за збірну України.

– Днями було 25 років матчу з росією і феноменальному голу Шевченка у ворота Філімонова. Які у вас залишилися спогади про той поєдинок?
– Двоякі. З одного боку, зіграли внічию і вийшли з групи в плей-офф. З іншого боку, у підсумку ж на чемпіонат Європи ми не потрапили – головне завдання не виконали. А от якби ми тоді перемогли Росію, то фінішували б на першому місці в групі й отримали б пряму путівку на Євро.

Плюс, на це наклалися мої особисті неприємні обставини: перед плей-офф зі Словенією за вихід на Євро-2000 я отримав перелом руки і допомогти нашій збірній не міг. Я приїхав, перебував у розташуванні команди, але за матчами зі словенцями дивився збоку...

– Якщо говорити про той гол Шевченка, то він дійсно бив по воротах?
– Та ні, подавав! Куди там бити. Ви пам’ятаєте, звідки він виконував той штрафний удар? Від самої бокової ліги. Сабо м’яч ставив, Шевченко бив. Тож це точно була подача, а не удар.

– Не торкнутися теми «Динамо» неможливо. Як вам гра команди Шовковського у стартовому відрізку нинішнього сезону?
– Хороша гра, хороша команда. Але більшого я говорити не хочу, це не в моїй компетенції і некоректно щодо колеги: кожен має говорити тільки за свою команду. Тим паче, що тільки тренер володіє ситуацією на 100%, тому що тільки він перебуває всередині команди.

– А якщо просто погляд збоку? У чому сила цього «Динамо»?
– На мій погляд, насамперед, у тому, що в складі команди грають практично тільки українці.

– Так, але в єврокубках це вилазить боком...
– Десь не вистачає майстерності та досвіду. Коли ти постійно граєш у єврокубках, набуваєш безцінного досвіду і підвищуєш свою майстерність, і потім на такі матчі виходиш зовсім по-іншому.

Але відштовхуватися треба від головного – від нашої ситуації. У країні майже три роки йде повномасштабна війна. Тому доводиться грати своїми силами – жоден якісний легіонер зараз до нас не приїде. Згадайте, якими були наші провідні клуби в мирний час. Вони були укомплектовані найкращими українськими футболістами та кваліфікованими легіонерами. Зовсім іншим був і рівень нашого чемпіонату – змагальний процес був принципово іншим. Тому й результати виступу в єврокубках теж виявлялися більш успішними.

Плюс до цього зараз усі наші клуби в єврокубках, по-перше, грають тільки на виїзді, а, по-друге, стикаються зі складною логістикою – суцільні переїзди, які забирають багато сил.

Тому вибору зараз немає: треба виховувати свою молодь і розраховувати на її сили. Щоправда, звісно, тут інша ситуація виникає: ти виховуєш, виховуєш, а він потім переходить у закордонний клуб. Але це теж природно.

– Тоді з ким «Динамо» може взяти очки в Лізі Європи із суперників, що залишилися? «Рома», «Ференцварош», «Вікторія», «Галатасарай», «Реал Сосьєдад», РФШ...
– Футбол – гра непередбачувана. Будь-яка команда сьогодні може зіграти краще, а завтра – гірше. Тож зарано поки ставити питання в таких песимістичних тонах. Тим паче, попереду у «Динамо» багато матчів, ви ж самі перерахували суперників. Навіть щодо матчу з «Ромою» я б не став нічого однозначного стверджувати. Часто так трапляється, що чим сильніший суперник, тим ти краще граєш. Грамотна гра на контратаках може принести успіх практично з будь-яким суперником. І навпаки, якщо в суперниках команда приблизно твого рівня, ти починаєш щось «вигадувати», і матч не складається.

– «Шахтар» теж не блищить у Європі, і при цьому буксує в чемпіонаті. Можна припустити, що у «Динамо» є хороша можливість, щоб обіграти «гірників» 27 жовтня в 11-му турі чемпіонату України?
– Звідки ж я можу це знати? Мені хочеться лише, щоб була цікава гра. З боротьбою та інтригою, як це часто бувало раніше в матчах «Динамо» і «Шахтаря». Але, повторюся, не забувайте, що в країні війна. Людям не до футболу. І це залишиться на першому плані, як би не складався той чи інший матч.