Дришлюк: «Це просто якісь нелюди, які стріляють в стадіони, житлові будинки, школи...»

– Розкажи, як ти та чим зараз займаєшся?
– У нас в Олександрії, на щастя, все спокійно. Я зараз живу на базі, тут харчуємося. У цей час тренувань немає, але намагаємося підтримувати форму в тренажерному залі. Також допомагаємо нашим кухарям, наприклад, купуємо продукти для кухні у магазинах, коли вони просять.

– Як дізнався про початок війни?
– Ми готувалися до матчу проти ФК Львів. Ми всі спали на базі та о четвертій годині ранку розпочалася паніка: хлопці прокинулися, почали бігати та сказали, що розпочалася війна. Поруч зі мною живе Олег Кожушко, в нього вся сім’я в Миколаєві, то вони йому зателефонували і розповіли про події. Звичайно, я навіть не очікував, що таке може відбутися. Це дуже страшно та несподівано.

– Що кажуть в команді про війну?
– До нас на базу приїжджають тренери та запитують, як справи, чи все в нас гаразд. Зрозуміло, що ніхто не знає, коли це все завершиться та що буде далі. У перший же день нам сказали, що можемо роз’їхатися, хто куди хоче – додому, до сімей.

– Чому ти вирішив залишитися в Олександрії?
– По-перше, я з Києва, а в хлопців, які їхали в столицю, то в них вже була забита машина та не було місць. Тому, відповідно, в перший день я не встиг, а вже згодом було важко виїхати, тому вирішив залишитися в Олександрії. Моя сім’я живе під Києвом, вони в безпеці, та зараз страшно якось виїжджати на дорогу. Будемо чекати, коли вже хоча би припиниться вогонь та тоді, можливо, вже поїду додому. Вже дуже скучив за сім’єю.

– Чи спілкуєшся ти з футболістами інших клубів?
– Я добре товаришую з Олексієм Хахльовим. Він зараз в Ужгороді, перевіз сім’ю туди.

– Як прокоментуєш бомбардування стадіону Десни?
– Це взагалі жахіття, коментувати щось дуже важко. Просто якісь нелюди, які стріляють в стадіони, житлові будинки, школи, пологові будинки, дитячі садочки…Читаєш і з кожною новиною стає все страшніше від того, що вони творять.

– Як думаєш, коли завершиться війна?
– Важке питання. Сподіваюся, що дуже швидко та це не буде затягуватися. Страшно, що вмирають люди щодня.

– Мітинги, які проводяться у Росії дадуть якийсь результат чи ні?
– Незрозуміло, як там все відбувається. Люди виходять, та їх забирають усіх, і дітей, і старших людей. Усі знають, що в Росії не такий народ, як у нас в Україні. Наші люди стояли до останнього на Майдані, а там вони тікають від одного поліцейського… Натомість наші хоробрі українці йшли проти автомата, а вони бояться одного поліцейського з дубінкою.

– Якщо Путін помре, то війна закінчиться відразу, чи все одно далі будуть воювати?
– Я сподіваюся, що відразу завершиться. Мені здається, що всі люди, які з ним працюють є божевільними та нелюди. Не знаю, що буде далі. Наразі нічого не можна прогнозувати наперед. Просто хочеться, щоб це завершилося та люди не страждали.

– Що можеш сказати про Зеленського? Не розчарувався в ньому наразі?
– Ні, мені дуже подобається наш президент і я його у всьому підтримую. Видно, що він любить свою країну та готовий заради неї піти на власну смерть. Володимиром Зеленським можна пишатися.

– Чи є сенс у тих переговорах з російською стороною?
– Мені здається, що ці переговори нічого не змінили. Це моя думка.

– Наші українські футболісти висловлюють свою думку щодо війни, зокрема, Зінченко та Ярмоленко, а російські гравці мовчать, чому вони мовчать?
– Мені здається, що вони просто бояться, ось і все. Бояться сказати свою точку зору. Вони просто боягузи – все, що я можу про них сказати.

– Що можеш сказати про Тимощука?
– Та що тут говорити… боягуз і все! Людина грала за збірну України, одягала футболку збірної, малювала прапор на щоках, а зараз у такий час – мовчить. Я не буду їх матюкати, кожен висловлюється, як вважає за потрібне. Я просто промовчу, це їх вибір і нехай ідуть вслід за російським кораблем!

– Що ти зробиш найперше, коли завершиться війна?
– Поїду додому та зустрінуся з рідними, бо давно їх не бачив та скучив за ними.

Ігор ГРАДСЬКИЙ