Різник: «Син народився 23 лютого, а 24-го вночі все почалось»

Матч із «Ренном» у Франції став першим виїздом для Дмитра з новою командою. Воротар у заявку на гру не потрапив, але став свідком неймовірної перемоги на «Роазон Парк». А після матчу Анатолій Трубін запостив дуже миле спільне фото голкіперів «Шахтаря» з їхнім тренером.

Зараз воно символічне, а з часом може стати легендарним. Прихід Різника розцінюють, як інвестицію, щоб безболісно пережити втрату Трубіна. А Дмитро може повторити шлях Андрія П’ятова, який також колись прийшов з «Ворскли» і став легендою гірників.

– Бачите, така історія, що спочатку він прийшов, тепер я. Мені багато хто казав про це. У нього була дуже хороша кар’єра. Буду робити все можливе, щоб повторити таку історію, яка була в Андрія, а може й краще, – говорить Різник.

З Дмитром спілкуємось в Ренні – в готелі команди напередодні матчу у Лізі Європи.

– Коли чекати на ваш дебют?
– Моя робота – працювати на тренуваннях. А тренерський штаб буде вирішувати. Дуже приємно, що такий клуб, як «Шахтар», звернув на мене увагу. Тому зараз я дуже радий бути тут. Трансфер пройшов добре. Ці чутки ходили протягом 1,5 року, і нарешті ми закрили це питання.

– Чи були у вас варіанти з Європи?
– Якби у мене були пропозиції з-за кордону, то ми, звісно, розглядали б їх. Була зацікавленість одного клубу, але ні до чого серйозного не дійшло. Була дуже гарна пропозиція від «Шахтаря». Я, навіть не дуже багато думаючи, погодився.

– Ваш перехід в «Шахтар» сприйняли як сигнал того, що Трубін може найближчим часом піти з клубу, а ви його заміните. Наскільки це правда?
– Я нічого не знаю з цього приводу. «Шахтар» купив мене і, думаю, що на мене розраховують. Я буду конкурувати. Для мене це теж плюс. Я прийшов у топ-клуб, і для мене це тільки крок вперед. Ми, воротарі, конкуруємо на тренуваннях. Це звичайний робочий процес. В житті ми можемо поспілкуватися.

– Ваші перші враження від тренувань у новій команді? Наскільки сильно змінились вимоги?
– Коли приходиш у нову команду, є різні тренери, в яких своя методика тренувань. Треба просто звикнути. А так я цілком задоволений. Завжди треба ставати кращим, працювати над собою. Тому треба підтягувати всі компоненти.

– Наскільки впевнено почуваєтеся у грі ногами?
– Працювати треба над всіма компонентами, щоб бути все краще і краще.

Різник народився в селі Андріївка на Полтавщині. Футболом почав займатися в академії «Ворскли», у 2019 році підписав свій перший контракт з клубом, а тепер полтавці отримали рекордну для себе суму за трансфер свого вихованця. Дмитро дуже душевно попрощався з командою у своїх соцмережах – назвав «Ворсклу» другою сім’єю.

– Дуже тяжко було прощатися, адже все життя в одній команді, всіх вже знаєш. Коли вже поїхав, то перші дні я навіть не вірив, що пішов. Було враження, що я в збірну поїхав з «Ворскли», бо половину хлопців у «Шахтарі» я також знаю. Але з часом розумієш, що ти зробив крок вперед. Щоб зростати – треба виходити з зони комфорту. Будемо рухатись тільки вперед.

– Звідки у «Ворскли» стільки хороших воротарів? За вами вже є молодий Павло Ісенко. Той же П’ятов заграв у Полтаві.
– Тренери багато працювали і зі мною, і з іншими голкіперами. Були два тренери, які підтягнули мене у дорослий футбол. Це Остапенко Олег Володимирович та Долганський Сергій Миколайович. Кожен з тренерів дав мені трошки свого.

– «Ворскла» виручала за вас досить великі гроші як для України. Чи були якісь проблеми в клубі у зв’язку з затриманням Костянтина Жеваго?
– Ні. На той час, коли я там був, ніяких проблем не було. Я радий, що своїм переходом я допоміг рідному клубу. Радий, що всі задоволені.

У день матчу з «Ренном» в сім’ї Різника відбулась особлива подія – синочку воротаря Тимофію виповнився рік. Хлопчик народився якраз напередодні повномасштабного вторгнення російської армії. Дмитро розповідає про перший рік батьківства.

– Якщо чесно, то в такій ситуації дуже тяжко, коли дитина у тебе народилась 23 лютого, а 24-го вночі все почалось. Був маленький хаос. Дякую нашим Збройним силам, волонтерам, медикам і всім, хто допомагає у цій війні, за те, що зараз ми можемо просто жити, а не кудись тікати. Дякую їм, що захистили нашу країну.

Діти – вони завжди смішні, коли підростають. Звичайно, важко, коли треба прокидатись і готувати їсти вночі, але це приємні клопоти, які не можна забути.

– Ваш брат в ЗСУ. Як у нього справи?
– Спілкуємось, коли є зв’язок. А так – тяжко. На війні легко не буває. Дуже переживаю за нього, але він сам зробив свій вибір, сам пішов. У такій ситуації більше шкода батьків.

– Як вони все переносять?
– Мама – дуже тяжко. Кожен день молиться, дуже сильно переживає за нього.

– У «Трендеці» ви розповіли свою історію – практично виросли самі, адже батьки і брат працювали за кордоном. Зараз вони пишаються вами?
– Я трохи ранувато пішов у доросле життя, але може це й плюс для мене, бо більше проявилась самостійність. Я сам можу все зробити. Дуже дякую їм за те, що вони дали мені все, що було потрібно на той момент. Так, вони пожертвували часом, який могли провести зі мною, але, з іншого боку, вони дали мені все, що було потрібно.

– Коли у батьків не вистачає часу на дитину, потім вони відіграються на онуках. Це про вашу родину?
– Зараз – так. Мої батьки і батьки дружини багато часу приділяють онуку, а не так, як нам.