Забранський: «Паніки у Миколаєві немає. Місто налаштоване патріотично»

Телефонний дзвінок застає Руслана Забранського у дорозі. Кілька разів робимо паузу – у Миколаєві чимало блокпостів і це вносить свої корективи не лише у розмову, а й у життя місцевих мешканців.

Після чергової зупинки легенда Карпат та СК Миколаїв відзначає: «Швидко проїхав – впізнали». Десятого березня Забранському виповнився 51 рік.

– Відверто кажучи, не люблю свої дні народження. Минулого року мені виповнилося 50 років – то я навіть не святкував. То коронавірус, то ще щось… Для мене це не свято (Усміхається). Ще до 30-ти радів кожній новій даті, а зараз – узагалі не святкую. Цьогоріч і поготів не до приємних миттєвостей. Нехай би тільки мир запанував.

– Як загалом живе зараз Миколаїв?
– Якраз їду до мами – вона мешкає на іншому березі річки. Проїхав один блокпост на мості – на щастя, він відкритий і проблем з добиранням майже немає. В принципі, місто живе своїм життям: трамваї та тролейбуси курсують, людей на вулицях чимало. Єдина проблема – у магазинах приймають лише готівку. Більшість пенсіонерів отримали пенсію на банківські картки. Кошти зняти складно, відповідно і продукти придбати майже нереально. Із запасами продовольства проблем, до речі, немає.

– У місті бойовий настрій?
– Паніки ні у кого немає. Місто налаштоване патріотично. Значна частина жінок та дітей виїхали з Миколаєва. Мені теж телефонували друзі, з якими я колись грав: зі Львова, з Івано-Франківська, із Закарпаття. Мовляв, приїжджай, тут безпечно. Я для себе чітко вирішив – подякував і відкинув ці варіанти. Ну не вмію я втікати.

– Перебуваєте на зв'язку зі своїми колегами з футбольного світу?
– Сьогодні телефонував Олег Рипан з Прикарпаття. Три дні тому Володимир Шаран дзвонив – він повернувся в Олександрію. Прибув з Минаєм зі зборів і поки поїхав із Закарпаття.

– Ви готові до радикальних дій?
– Як і кожен українець. Я не вирізняюся з-поміж решти. Якщо б я боявся, то вже був би давно у Львові або у родичів у Польщі.

– Не боялися і у 1990-му, коли їздили з Карпатами у турне в США. Тоді ви взяли із собою синьо-жовтий прапор, хоча перебували у складі радянської делегації під наглядом каральних органів.
– Традиційно усі емоції я тримаю у собі. Усередині ти можеш хвилюватися, але не маєш це демонструвати. Скажу лише, що зараз сильно переживаю за дітей і жінок. Страшно спостерігати за тим, що відбувається у Маріуполі та Харкові. У нас, в Миколаєві, вони також лізуть з усіх боків. І бачать же, що їм тут не раді, вони тут не потрібні, а рятувати нікого не треба. Люди їм прямо кажуть: «Їдьте геть звідси! Що ви тут забули?» Головне, що народ тримається. Думаю, що росіяни не зможуть сюди зайти. Переживаю тільки через ймовірні ракетні удари. Навіть серед моїх знайомих вже є загиблі.

– Пригадуєте, як для вас розпочалося 24 лютого?
– Не повірив, що це війна. Спершу думав, що це сон, що я сплю. Намагався розбудити себе, адже повірити у таке в наш час просто нереально. Тільки зовсім неадекватна людина може розпочати війну у 2022 році.

– Символом оборони Миколаївщини є голова облдержадміністрації Віталій Кім. Знайомі з ним особисто?
– Так, влітку ми грали у футбол. Тоді зустрічалися відомі миколаївські спортсмени та політики. Я тренував спортсменів, а Кім грав за політиків. Мені подобається його позитив, він підтримує людей у важкий час. Хтось міг би хвилюватися на його місці, передавав би це переживання мешканцям. А тут людина заряджає позитивом та впевненістю. Відзначу також нашого мера Олександра Сєнкевича, який щовечора проводить ефіри для миколаївців, розповідає про важливі проблеми. Злагоджені дії влади у такий час – теж важливий момент.

– У який подальший варіант розвитку подій вірите?
– Сподіваюся, що Бог дасть розуму росіянам. Щоб вони нарешті зрозуміли, що Україну їм не так легко буде окупувати. Це не Чечня, не Сирія. Не вистачить у них ресурсів. Мрію про те, щоб цей жах завершився. Головне, щоб конфлікт не заморозився і не затягнувся на роки. Виграти чи програти війну у наш час неможливо.