Цихмейструк: «Пока я нужен «Макеевуглю», буду играть»

Найдосвідченіший футболіст другої ліги хоче ще грати

– Едуарде, попри немолодий, як для футболу, вік, ще граєте в другій лізі за команду рідного міста. Виступ за «Макіїввугілля» – це прохання керівництва клубу чи ваше особисте бажання?
– Напевно, й те, й інше. «Макіїввугілля» поки що не має можливості запрошувати гравців високого рівня, адже перебуває ще в стані розбудови. Зі мною ж керівництво знайоме дуже давно. Як його, так і мене, влаштовують ті умови, за якими співпрацюємо. Приїжджаю лише на матчі, а коли мені потрібно, керівники йдуть на зустріч.

– Напевно, пам’ятаєте, як відбулося знайомство з «вугільниками»? Коли це сталося вперше?
– Було це влітку 2009 року. Саме перебував у Макіївці. До мене звернулися мої друзі – представники клубу – за допомогою: виграти матч на Кубок вугільної промисловості. Погодився. Але, як виявилося, тією зустріччю наша співпраця не обмежилася. Невдовзі обговорили всі умови, за яких міг би допомагати команді. Уже тоді керівництво мріяло вивести клуб на професіональний рівень, і мені це подобалося. Собі ж сказав тоді: поки в моїй грі мають потребу в «Макіїввугіллі», гратиму.

– Цього сезону «Макіїввугілля» стартувало впевненіше, ніж минулого. Відтак знизило оберти й посідає передостанню сходинку в таблиці. На ваш погляд, щось змінилося в команді за цей час?
– Змінилося. І гравці, і головний тренер отримали досвід виступу в професіональному футболі, де важливу роль відіграє психологія футболістів. Не можу сказати, що минулого сезону команда погано грала. Просто довго не могла взяти залікові бали. Напевно, десь і Фортуна від нас відвернулася. Усе це позначилося на психологічному стані виконавців. За рахунку 1:0 на свою користь, команда переставала грати на атаку, намагаючись зберегти перевагу. А це в футболі неприпустимо.

– Пам’ятаємо, 20 років потому починали професіональну кар’єру саме в другій лізі. Зараз її фактично завершуєте на цьому ж рівні. Як змінився дивізіон за цей час?
– Як на мене, тодішня друга ліга була на щабель сильнішою за теперішню. По-перше, середній вік гравців був вищим. Старший футболіст – отже, досвідченіший. Зараз, в основному, грають молоді хлопці. По-друге, в той час багато виконавців з ім’ям, котрі пройшли школу футболу в колишньому Союзі, завершували кар’єру саме в колективах другої ліги, маючи ще досить хорошу фізичну форму. Водночас не можна не відзначити, що за цей час футбол дуже змінився, тому проводити такі паралелі не досить коректно.

– Повсякденне життя Едуарда Цихмейструка. Чим воно наповнене зараз, коли великий футбол залишився в минулому?
– На дивані сиджу рідко: для мене важливий повсякденний рух. Як звичайний сім’янин, більше уваги приділяю дружині та дітям. А ще граю у ветеранській команді «Зірка-Аврора», разом із легендарними футболістами недавнього минулого, зокрема Сергієм Ребровим, Владиславом Ващуком, Андрієм Гусіним, Віталієм Косовським, Олександром Хацкевичем, Валентином Белькевичем, іншими. Переважно отримуємо задоволення від гри та тренувань разом. Але іноді виступаємо на серйозних турнірах, де ніхто не хоче поступатися. Підтримуємо стосунки, звичайно, й поза футбольним майданчиком. Узагалі, живу тим життям, якого не було під час професіональної кар’єри.